Конспект уроку: Панас Мирний. Життєвий і творчий шлях письменника.

Заповніть пропуски

„Бралося далеко за північ. Пазасипали люди по власних  теплих захистах; спить дрімає земля під глибоким снігом; знемігся вітер... не сплять лише  зорі на далекому небі, і не спить той старий дідуган ... (Морозенко), яким Катруся лякала свого Пилипка”.

Бесіда

1. Пригадайте, рядки із  котрого  твору тільки  прозвучали?
2. Хто їх автор?
3. Із  ім’ям цього письменника ви знайомі ще із  середніх класів. Ймовірно  ще десь чули про цього письменника? 

Сьогодні ми познайомимося із  долею і творчою біографією одного із  кращих письменників І.  половини 19 ст., людиною, котра поклала основи становлення у  українській літературі поряд із  малими дуже велеких  прозових жанрів – романів. Це Панас Мирний (Панас Якович Рудченко).

Панас Мирний

Славна Полтавщина дала всесвіту  не одну талановиту людину. Миргородський повіт став колискою не тільки  Миколи Гоголя – основоположника критичного реалізму у  російській літературі. У  самому містечку 1 травня 1849 року народився Панас Якович Рудченко. За 4 роки до його народження тут побував Тарас Шевченко. Тут писав власну  повість „Люборацькі” український письменник А. Свидницький.

Рід Радченків – типово різночинний. Дід Панаса по батьковій лінії Григорій Іванович був виходцем із  сім’ї простого козака – не закріпаченого селянина. Він приймав участь  в  Вітчизняній війні 1812 року, був поранений. Після війни придбав декілька  десятин землі на хуторі Білики під Миргородом. А скоро помер, облишивши родину зовсім небагатою.

Його батько Яків Григорович, закінчивши Миргородське повітове училище, був надзвичайно  сумлінним в  роботі, хутко зростав в чиновницькиз званнях й  посадах. Одружився із  донькою миргородського чиновника Городинського – Тетяною. 

До 10 десятин поля Радченків добавилось 67 десятин поля Гординських. Це уже  були маленькі панки, або ж  „полупанки”.

Яків Григорович увесь  час пропадав на роботі, а мати займалась вихованням п’ятьох дітей: чотирьох синів й  доньки. Панас був другою дитиною в  сім'ї , особливо тягнувся до старшого брата Івана – вольового, розумного, енергійного. Був звичайним хлопчиськом, іноді воював із  братом, адже  заздрив, що йому більше дозволяють як старшому. Однак  і  надзвичайно  його любив. Пізніше , коли хлопці підросли, дитячі претензії зникли, а кохання  й  дружба, шана  до брата залишились на усе  життя.

Мати Панаса Мирного повністю віддавала себе сім'ї , дітям, домашньому господарству. Однак  у  неї було 2  дуже велеких захоплення – кулінарія і медицина. 

Вона вміла лікувати опіки і знімати більма із  очей, лікувала селян із  навколишніх сіл. А ще мати мала добру пам’ять, вміла цікаво розповідати, імітуючи голоси різноманітних  дійових осіб і влучно вживати дотепні народні приказки і прислів’я.

Рудченко хоча  й  були панки, однак  більше були подібні  на заможних селян, адже  вели одноосібне господарство. У  них було дві дворових дівки, удова Оришка із  сином Василем і Андрій-сирота. Оця  удова була нянькою Івану, а хлопці – його першими друзями. Рудченки не гордували селянами й  не відгороджували від них власних  дітей. У  такому ж товаристві зростав й  Панас. Із братом Іваном Панас був зовсім не схожим: Іван – світло-русий, із  сірими очима, а Панас – темно-русий із  карими очима. Високі обидва, лише  Іван кремезний, а Панас худорлявий, довгий. Іван – настирливий, рішучий, голосний, Панас – тихий, лагідний, мрійливий, однак  завжди стійкий й  послідовний.

Починали вони здобувати освіту у  Миргородському парафіяльному училищі, закінчували Гадяцьке (трикласне із  п’ятирічним терміном навчання), адже  в  1862 році саме у  Гадяч перевели на службу батька. Панас вчився усі  роки на „відмінно”. Однак  далі здібному хлопцю вчитись не судилось, адже  у  сім’ї не було достатніх коштів. Замість гімназії із  14 літ Панасу простелився прямий шлях „на службу царству у  писарі”.

Ще школярем Панас познайомився із  першим журналом українською мовою – „Основа”. До нього надсилав власні  перші літературні спроби брат Іван. Під впливом брата підліток Мирний задумується, як допомогти меншому братові-кріпакові ... стати вільним громадянином. Він втягується у  громадську роботу  – прилучається до збирання й  вивчення народної творчості. Панас відчуває силу слова, пробує писати вірші.

Доля кидала його по різноманітних  містечках й  на різноманітні  посади: Гадяч, 1863-1865рр. Писар Гадяцького повітового суду, канцелярист повітового скарбництва, помічник бухгалтера. Далі були різноманітні  посади у  скарбництвах Прилук, Миргорода, Полтави. Із  1879 року посади бухгалтера, пізніше  секретаря й  начальника Казенної палати в  Полтаві (це відповідало чину генерала). А було йому тільки  37.

Сумлінна служба батька була зразковим взірцем для Панаса. „Кляте життя – невільне підданське!” писав він про власну  службу, котру  скрізь ніс чесно, скромно й  добросовісно. 

Оте невільне канцелярське життя було засобом для існування.

А віддушиною було спілкування із  братом, нечисленні друзі й  ... книжки. Саме дякуючи  самоосвіті, знайомству із  творчістю Шевченка, Марка Вовчка, земляка М. Гоголя, відомих російських письменників він сам починає писати, наслідуючи відомі йому твори. Оригінальністю ці твори не відрізнялись. А записані приклади  фольклору ввійшли в  1869 й  1870 рр. до 2-х  випусків „Народних южноруських сказок”, впорядкованих братом Іваном.

Коли Панас Мирний розпочав  працювати в  Полтаві, він зближується із  колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства Пильчиковим, у  гуртку котрого  презентує власні  літературні твори.

1872 р. – рік народження Панаса Мирного як письменника. Саме цього року було надруковано вірш „Україні” в  Львівському журналі „Правда”, підписаний псевдонімом Панас Мирний. Псевдонім говорить сам за себе. Тут же анонімно надруковане оповідання „Лихий попутав”.

А далі була робота над оповіданням й  повістю „Чіпка”, були малі літературні форми й  великі прозові твори.

Як свідомий українець Панас Мирний був близький і  до Полтавської громади, приймав участь  в  роботі „Археологічного із ’їзду” (1874 р.), підтримував дружні відносини  із  Миколою Лисенком, М. Старицьким, родиною Драгоманових (Рудченки й  Драгоманові були сусідами у  Гадячі). Неодноразово підходив він до художнього вирішення теми – інтелігенція й  народ.

Повість „Лихі люди” видрукувана М. Драгомановим в  Женеві у  1877 р. оскільки уже  діяв указ 1876 про заборону українського слова) – це погляд Панаса Мирного на засоби інтелігенції письменника. Автор поетизує нерівну боротьбу молоді, котрі  мужньо виступили проти соціальної несправедливості. Як письменник головний герой повісті Темлень служив людям правдивим щирим словом. (Короткий ідейно-художній аналіз повісті)

1892 р., весна, квітень. В  Полтаві із  успіхом виступає трупа Миколи Садовського. П’єса „Лимерівна”. Визначальну  значення виконувала Марія Заньковецька. По закінченню п’єси зал аплодує й  скандує „Автора!”. Й  на сцену виходить людина, котру  знають як чиновника. Панас Мирний не афішував власну  літературну роботу , а тут не втримався. Широким було епічне мислення автора.

Роман „Хіба ревуть воли, як ясла повні” (1830 р.) – нове явище у  українській літературі. Величезне  прозове полотно – роман, це наш національний епос. Про нього будемо говорити окремо.

Улюбленою темою Панаса Мирного були життя й  праця, мрії й  сподівання селянства. „Лихо давнє й  сьогочасне” – таку назву має одна із  повістей про життя селянства до й  після скасування кріпосного права. Повість стверджує , що пореформені соціальні відносини практично не поліпшили становища селянства.

Другий великий роман Панаса Мирного „Повія” виходив частинами в  1883-1884 рр., 1919. повністю роман вийшов друком тільки  після смерті письменника у  1928 році. В  цьому романі ми бачимо не тільки  картини життя пореформного селянства. Автор демонструє появу нових гнобителів після скасування кріпосного права, розтлінну силу грошей в  місті, котра  штовхає людей на обман, виродження усяких морально-етичних принципів нарешті  не злічена.

Панас Мирний не усе  реалізував, що задумав. Лишилась незавершеною повість „Учителька” про подвижницьку долю інтелігенції, оповідання „Пригода із  „Кобзарем”, повість „Голодні роки” й  цілий ряд других  творів малих й  дуже велеких . Причини різноманітні : й  нестача часу, й  не до кінця виношені задуми.

Панас Мирний – людина із  багатогранним талантом. Він здійснив переспів „Слова о полку Ігоревім”, переклав поему „Король Лір”, написав відому казку для дітей „Про правду й  кривду”. Писав вірші, новели, оповідання, п’єси. Друкував публіцистичні статті, виступав із промовами на нелегальних зібраннях. Однак  слово його поширювалося поміж  народу.

А у  житті був звичайною людиною. Мав дружину й  синів, мав проблеми і  турботи. Мав лагідну натуру. Про нього казали, що умів „лаятись очима”. Коли захворів на запалення легень в  1908 році, кинути діяльність  не мав змогу , був годувальником сім'ї . А громадську діяльність  вимушений  був полишити, оскільки хвороба загострювалась.

Й  у  1909 році у  ліричному нарисі самозвіті він написав слова Усе , що довилось  нажити за оцю пору, зложено у  копи, зв’язано у  снопи, вимолочено, провіяно. Чисте зерно пішло у  люди...”

Імперіалістична війна, громадянська революція, втрата синів, хвороба, вік... Йому тяжко  було у  цьому розібратися. І до останніх днів він чесно виконував власний  громадянський обов’язок – служив.

19 січня 1920 року, як завжди, прийшов із  роботи, повечеряв, а уночі  стався інсульт й  крізь  тиждень він помер. А оте чисте зерно пішло у  люди й  проросло буйним колосом. Й  сьогодні живить нас знаннями про мову й  слово, історію й  народну мораль. Власним  життям він вчить бути добросовісним й  порядним, герої його творів указують , як визначати  добро й  зло, правду й кривду, чого потрібно  остерігатися.

З появою романі в і повістей  Панаса Мирного в українську художню прозу ринула повінь народного життя з усім розмаїттям людських характерів, із істинністю народного мислення, з незвичайно багатим емоційним світом простих людей.

Олесь Гончар
 

Огляд творчого шляху Панаса Мирного. Прочитати роман „Хіба ревуть воли як ясла повні”.