Конспект уроку: Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання в романі у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко. Центральні проблеми: митець і суспільство, індивідуальна свобода людини. ТЛ: образи-архетипи

Літературний диктант

1. Дата народження Ліни Костенко (19.03.1930)
2. Де народилась поетеса? (м. Ржищів Київської обл.)
3. Назва 1-ї збірки ("Проміння землі", 1957)
4. Після котрої збірки було 16-річне мовчання? ("Мандрівки серця", 1961)
5. 1977 року вийшла збірка…("Над берегами вічної ріки")
6. За роман "Маруся Чурай" Ліна Костенко була нагороджена …(Державною премією УРСР імені Тараса Шевченка)
7. Представники козацької республіки у романі. (Іван Іскра, Григорій Бобренко, Богдан Хмельницький, Мартин Пушкар, Лесько Черкес)
8. У основі роману – знаменита балада …("Ой, не ходи, Грицю, і на вечорниці…")
9. Головна тема роману …(Зображення нещасливого любов Марусі і Грицька у поєднанні із широкою картиною життя України XVII ст.)
10. Назвіть дві сюжетні лінії (1-ша – особиста, Маруся - Грицько, друга – історична, боротьба українців проти польської шляхти)
11. Перерахуйте народні пісні, авторство котрих приписують Марусі Чурай. ("Ой, не ходи, Грицю, і на вечорниці…", "За світ встали козаченьки", "Віють вітри", "Грицю, Грицю, до роботи", "Сидить голуб на березі", "Засвіт встали козаченьки" (Засвистали козаченьки), "Котилися вози із гори")
12. Який тираж 1-го видання роману. (8000 примірників).

Шановні друзі! В. скоро станете на стежку дорослого, самостійного життя. А воно не легке, часом жорстоке, й повсякчас згадує про це. Й усе-таки, не згинаючись під його тягарем, людина знов й знов встає, заклинаючи на допомогу небачені резерви стійкості і сили. Витримати випробування раз - мало. Випробування - усе життя, й людині, аби зберегти гідність, потрібно повсякчас його витримувати, себто існувати.

Сьогодні на уроці, перекинувши місток від сучасного до минулого, давайте простежимо, як жили в цьому божевільному світі герої історичного роману в віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай", хто із них, пройшовши крізь помилки, сумніви і вагання, не схибив, не зрадив для себе, своєму високому призначенню - бути Людиною.

Бесіда

Вчитель. Який в творі є для автора (й для нас, читачів) критерій оцінювання людини?

Школярі. Судовий процес над Марусею, відношення до неї людей.

Вчитель. Хто винить Марусю?

Школярі. Орина Бобренчиха - мати Гриця, Галя Вишняківна, Семен Горбань.

Вчитель. Чи розумієте ви Грицеву матір? Адже вона утратила єдиного сина, єдину надію.

Школярі. Дійсно, спершу Грицева мати викликає співчуття, оскільки смерть дитини - страшне горе. Однак потому оця жінка зароджує у моїй душі недовіру, крізь те що брудними словами кидає у Марусю, хоча знала її із самого дитинства, знала історію любов Гриця і Марусі, як вірно й довго чекала її сина Чураївна із військових походів. Бобренчиха не одноразово запитувала в Марусі: "А чим же ми тобі віддячимо?" А на суді перед людьми мало не повію із неї робить. Зачитайте сцену суду, зверніть увагу на слова свідка, козака Якима Шибилиста, прокоментуйте їх (від слів "Даруйте... я... незвичка промовляти..." до "Й розуму дійшло в Чураїв").В розділі III "Сповідь" ми значно більше дізнаємося про Бобренчиху, її чоловіка (зачитати від слів "Бобренки, ті не надзвичайно бідували" до "Лютіша стала до роботи вдвоє").

Вчитель. Зміст життя для Бобренчихи – дорівнятися до Вишняків, розбагатіти. Й поступово оця мета поглинає її, робить зажерливою, егоїстичною. Чоловік, насправді, непогана людина, чесна й працелюбна, намагається її стримати. Однак скоро відступає, оскільки слабкий духом, втрачає цікавість до життя й гине безглуздо, провалившись під лід. Зараз здійснити її мрію про багатство спроможний лише Гриць. Син приймає участь в військових походах, й мати не протестує, оскільки сподівається, що у його кишенях забряжчать золоті таляри. Коли ж Бобренчиха переконалася, що війна скоріше подарує каліцтво або ж смерть, ніж скарби, вона привертає власну увагу до особистої долі парубка. Красуня Маруся її не влаштовує, оскільки бідна. Й стара повсякчас її ганьбить у очах Гриця, гризе його за те, що не бажає він "добра" для себе і матері, аж доки не змушує йог заручитися із багатою Галею Вишняківною.

Надзвичайно нагадала мені Бобренчиха матір Лукаша із драми-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки. Ці жінки обмежені, егоїстичні, обидві захищають ідеали обивательського щастя. У силу власної душевною сліпоти вони навіть не розуміють, що руйнують життя власним дітям.

Проти Марусі на суді виступає ще Галя Вишняківна. Обмежена, пихата, самовпевнена, оскільки знає, що вона дочка "значного чоловіка". Глуха до пісні. Крізь душевну убогість в Галі немає уміння любити. Одне із найліпших людських почуттів підміняється бажанням вийти заміж. От й готує Галя для себе придане, "усе вишиває прошви подушок".

Вчитель. Ці влучні характеристики Галі ("глуха до пісні", "усе вишиває прошви подушок") дала Маруся, однак вона вееь час для себе коре, боїтьея бути несправедливою до Галі.

Учениця читає напам'ять розділ III, від слів "А спроможний, я несправедлива до неї?" до "Ото женився – й усе".

2. Відповіді школярів на запитання, застосовуючи свій життєвий досвід

Якою зобов'язана бути дружина? Яка значення жінки у родини?

Школярі. Жорстокість до Марусі виявляє полтавський війт Семен Горбань: "Оскаржену на квестію віддати. Й хай з нею поговорить кат". Можливо, надзвичайно бажає він догодити багатому родичу Вишняку. Сам злодій ("із комори потай дьоготь крав"), обмежений й ниций духом, він не спроможний збагнути велич обдарування Чураївни, саме тому на слова Іскри про те, що, вбиваючи Марусю, розправляються із піснею, він відповідає: "При чому тут пісні? Вона ж на суд за інше зовсім ставлена".

Вчитель. Яка риса об'єднує ці характери?

Школярі. Убогість, ницість душ – це дрібнодухі людці.

3. Аналіз тексту твору

Вчитель. Хто захищає Марусю на суді? Чому саме козаки виявляють найактивнішу позицію захисників й гуманістів?

Школярі. Козацтво - це зовсім інший світ із демократичним устроєм, законами, звичаями. Саме тому єдиним прагненням козаків є справедливе вирішення справи. Ось що сказав про цю справу Мартин Пушкар. (Зачитати від слів "Панове судді! Тяжко розібрати" до "діла в битвах щаблею вирішать".) Й проблема, котру не був спроможний розв'язати суд, виявилася зрозумілою для посланця, оскільки "запорожці - люди без круть-верть, усе кажуть щиро на власне копито". А що, як інший вибрати закон, -Не із боку вбивства, а з боку зради? Що ж це виходить? Зрадити у житті Державу - злочин, а людину - можна?!

Вчитель. Відверто і емоційно виступив на суді Іван Іскра. Давайте пригадаємо (зачитати від слів "Я прошу, люди, вислухать мене" до "Чи сльози не душитимуть її?") Що керує поведінкою Іскри - кохання або справедливість?

Школярі. Іван страждає, оскільки щиро кохає Марусю. До того ж він розуміє, що, стративши Чураївну, кати винищать красу мистецтва. А що ж далі? "А як тоді співатиме Полтава? Чи сльози не душитимуть її?" В відповідальний момент Іскра може на вчинок, благородний, лицарський. Він, гонець до гетьмана, боїться на шляху пастки, ворожої кулі, оскільки йому потрібно довести справу до кінця. "Якщо я впаду, - не врятована пісня, задушена пісня у петлі захрипить". Іскрі притаманне благородство, не силуване, не демонстроване напоказ, однак незмінне. Він характеризується поєднанням чоловічої сили й вразливої душі.

Таким чином, козаки довели, що вони справжні люди, принагідні цього високого звання.

Вчитель. Чия поведінка на суді може здатися вам надзвичайно дивною й чому?

Школярі. Це поведінка Марусі, котру звинувачують в вбивстві. їй кричати потрібно, що вона не винна, а Чураївна мов скам'яніла.

Вчитель. Яким чином ви поясните таку поведінку Марусі?

Школярі. Мені може здатися, що вона уже перейшла межу життя. Помер Гриць, а одночасно із ним пішло у небуття її щастя, радість, усе покрила "ночі темна пелена". А ще Маруся у цей час, у момент суду, намагається розв'язати для себе питання: хто ж він такий, її Гриць?

Адже ж річ не у тім - женився, не женився... Прийшов, пішов, забув або не забув. А у саме тому річ, коли він так змінився? Чи, спроможний, він такий й зроду був?

Вчитель. Давайте ж одночасно із Марусею спробуємо розібратися: яким же був Гриць Бобренко.

Школярі. 3 самого дитинства на парубка мали вплив дві сім'ї. Із однієї сторони, Чураї, найближчі сусіди, в котрих Гриць практично виріс. Оця родина жила для людей, у ній був дух гордої лицарської незалежності. Усе це не мало змогу не вплинути на формування його характеру. Із чотирирічного походу козак повернувся у званні хорунжого, здобувши добру славу поміж товаришів. А любов Марусі настільки окрилювало його, робило життя багатим і різнобарвним. Здавалося, щастю немає меж. Однак, як кажуть в народі, за медовим місяцем іде полиновий. Неодмінні докори матері, сварки ламають Гриця. Від батька він успадкував нестійку вдачу. Саме тому процес роздвоєння його душі виявився нетривалим. На жаль, високі поривання і ідеали, якими Гриць так дорожив, поступаються перед сірою родинною атмосферою, бажання порівнятися з сильними всесвіту цього, так в ньому перемагає душа пристосуванця.

Є така поезія Верлена, у котрій поет сам себе питає в гіркому каятті: "Шалений! Що зробив ти з власним життям?"

Хочеться голосно-голосно крикнути їх Грицеві: "Не зневажай душі власної цвіту". Однак... Уже так пізно, оскільки відбулася зрада — "діло темне й брудне". Крізь деякий час на вечорницях Гриць, що прийшов із Галею Випшяківною, знов побачив Марусю. Давня кохання — що сухі дрова, легко вона спалахує знов. Й веде стежка, давня приятелька, до Марусиної житла.

Вчитель. Чому ж Маруся не простила Гриця?

Школярі. Адже чуйною душею зрозуміла, що до неї повернувся інший Гриць, а не той давній, котрого вона кохала.

Він говорив, й відбувалось диво. Він зразу колись так перетворив, Так говорив беззахисно і правдиво, — Неначе він про подвиг говорив.

Горда Чураївна не бажає заплямувати власне величезне любов, вірніше, пам'ять про нього. Й зараз вона зрозуміла, що їх душі різної глибини. А "нерівня душ — це гірше, ніж майна". Життя людини — це не чернетка, у котрій можна закреслити помилки, вирвати аркуш. У житті не спроможний бути так, що, раз зрадивши (людині, коханій, країні), завтра ти знов станеш порядною людиною й будеш робити лише добро. Отруївши любов Марусі підступною зрадою, Гриць став на слизьку й холодну стежку підлості, котра повела його від людей із незглибимими душами до юрби, до людців із непевними душами.

Вчитель. А якщо проводити аналогії із іншими літературними персонажами, кого вам надзвичайно пригадує Гриць?

Школярі. Лукаша із "Лісової пісні" Лесі Українки. Вони обидва живуть в постійній невідповідності, конфлікті внутрішнього "я" з вчинками, власною поведінкою. Й саме тому найпрекрасніше, наймогутніше поміж почуттів, яким обдарувала людину природа, — любов — приносить їм страждання, горе, муки й смерть. Адже існувати не можна, "втративши душі власної цвіт", а лиш існувати, розмінявши її на спокуси. Гриць й Лукаш мали багатий душевний потенціал, однак власноруч його понищили. (Звучить пісня "Ой не ходи, Грицю...".)

Вчитель. Балада (застереження Грицеві), що лише-но пролунала, підвела нас до обговорення образу головної героїні роману — Марусі Чурай. Якою ж вона виникає перед нами? Дівчиною із легенди або конкретною історичною особою? Що за погляди Марусі на кохання, родину, дружбу імпонують вам особисто?

Школярі. Мені подобається те, що Маруся цінує у житті речі, котрі насправді того варті. Цьому вона навчилась в батьків, котрі ще мають "незглибимі душі". В.кохання вона бажає бути схожою на батька і матір, ".. я якось як виросту...", вона бажала побудувати власну родину на кохання, взаєморозумінні, довірі й повазі одне до одного: "Мене необхідно любити". Й навіть коли в відносинах закоханих почалися метаморфози, Маруся дізнається про зраду останньою, оскільки кришталевій чистоті її душі не характерне поняття "зрада". Отруєна підступництвом Гриця, душа Марусі не співає й не творить. Й усе одно наперекір усьому сильна і непересічна Маруся зберегла в для себе особистість, внутрішню стійкість й чистоту. Адже навіть в людей, що проводжають її до шибениці, вона викликає захоплення: Злочинниця, — а так би і зняв би шапку, На смерть іде, — а так би і поклонивсь.

Вчитель. В. уже сказали про те, що любов принесло Марусі муки, однак воно не померло одночасно з зрадливим Грицем. Чому? Відповіді на це запитання не знає ніхто. А спроможний, і знають усі... Адже люди кажуть: "Серцю не накажеш". Помилування гетьмана, котрому так зраділи мати, друзі - усі ті, хто любив піснетворицю, стало розпачем для неї: "вмерти не дали" (вона вже по той бік сонця й життя).

Школярі. Дід Галерник, котрого так любили Маруся, Іван, говорив: "У житті саме перше — це притомність Духа, тоді й вихід знайдеться із нещасть".

Звільнена Маруся після смерті матері іде на прощу до київської Лаври. Подорож розореною Україною, народне горе духовно відроджують її. Адже раніше їй здавалося, що "нікому немає гірше у світі, як мені". Проходячи

воістину пекельними колами, Маруся усвідомлює, що її особиста біда — то крапля в всенародній трагедії: "Комусь на світі гірше, як тобі". Й душа дівчини оживає від доторку мільйонно помноженого горя співвітчизників:

Чи серце знов плакати навчилось

На цій дорозі у Київ з Лубен?

Вчитель: Й саме таке осмислення образу піснетвориці — особиста трагедія у злитті із долею усього народу, країни є новаторським й підносить її постать до висот узагальнення.

А зараз, пройшовши емоційним мостом з XVII у XXI вік, прокладеним Ліною Костенко, давайте визначимо ту межу, що відділяє людей й людців

1. (школярі відзначають самостійно):
2. глибша душа;
3. поняття людської моралі — добро, чесність, благородство;
4. здатність на самопожертву;
5. гідність людини, що виявляється ступенем участі її у долі стражденного всесвіту;
6. "справжня людина має власне обличчя — однакове вдень й уночі, й... навіть в смерті" (Б. Олійник.)

Таким чином, історичний роман Л. В. Костенко сприймається як надзвичайно сучасний, адже змушує нас ще раз замислитись, якою зобов'язана бути Людина, щоб земля "віддала нам власне найдорожче — сіль". Сьогодні ми вчились існувати на уроці, завтра вашим учителем стане саме життя, часом важке, нестерпне. Ліна Костенко повсякчас нас переконує: внутрішні змоги людини безмежні, не забувайте про це й повсякчас боріться за людину у для себе, за незаплямоване сумління: "адже у цьому схибиш - то вже навіки..." (Л.У.Костенко.)

1. Пояснити зміст афоризму: "Негідно бути речником юрби" (Л.В. Костенко);
2. записати риси, властиві людям й людцям.