Конспект уроку: Леся Українка. Життя поетеси, її мужність і сила духу

Літературний диктант 

1. Улюблений жанр усної народної творчості Л.Українки, яким вона скористалась в  своїй письменницькій роботи . (Казка)

2. Справжнє ім’я й  прізвище письменниці. (Лариса Косач)

3. Хвороба, від котрої  поетеса лікувалася упродовж  всього  життя. (Туберкульоз)

4. Літературний псевдонім матері Лесі Українки. (Олена Пчілка) 

5. Найулюбленіша книга Лесі. («Кобзар»)

6. Ім'я старшого брата Лесі, котрого  вона найбільш любила й  поважала. (Михайло)

Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем власним  живе у  душі нашого народу людина, що ім’я їй – Леся Українка. Із  не такої уже  і  далекої минувшини, однак  уже  мовби через  серпанок легендарності, проступає до нас постать  поетеси, постать ніжний й  чистий.

Скачати презентацію до уроку

Родина письменниці 

Предки Лесі Українки із  обох боків – батька і  матері – входять власним  корінням в  глибину далеких століть й  мають багату історію. Косачі походять з  сильного боснійського роду, котрий  власним  корінням сягає узбережжя далекої Адріатики. Лесин батько – Петро Антонович Косач – народився уже  у  Україні, в  невеличкому містечку Мглині, що на півночі Чернігівщини.

Рід по матері був грецький. В.  Україні Драгоманови осіли в  XVІІ столітті, й  із  тих часів історія роду набирала нових подій й  імен. Родина Драгоманових із  Гадячі, де народилася мати – Ольга Петрівна Драгоманова, придержувалась народних традицій, шанувала українську пісню. На цьому росло  не одне покоління Драгоманових, а виховання у  дусі народної культури стало вирішальним для Олени Пчілки, а пізніше  й  для доньки Лесі 

Дитинство Лесі

Саме мати – поетеса Олена Пчілка, відома у  літературних колах, мудра, вольова, цілеспрямована жінка – вивела власну  доньку на шлях поезії. А Леся, котра  відчувала поетичне слово кожним порухом власної душі, зрозуміла, що художня література – то її доля: життя й  щастя, радість й  зброя. 

В  дітей мені хотілось перелити всю власну  душу й  думки. Із  певністю мушу сказати, що мені це вдалося. Не знаю, або  стали б Леся й  Михась українськими літераторами, коли б не я? Спроможний  б стали, однак  хутчій, що ні … Своє , я «наважила» і завше окружала дітей такими обставинами, аби народна стихія була їм найближчою, аби вони змалку пізнавали її найсильніше . Життя із  мною й  посеред волинського люду сприяло саме тому . Фольклор й  етнографія були нашою природною течією».

Із  усіх  шістьох дітей, що були у  Косачів 2  сини й  четверо дочок), Леся найсильніше  вдалася у  батька: й  вродою, й характером, й  звичками. Вони були однаково лагідні й  безмежно добрі, стримані, терплячі, однаково наділені виключною силою волі, поблажливі у  ставленні до других , однак  не до себе, тяжко  уявити, аби вони зробили щось таке, що вважали за нечесне. Їм були огидні жадоба, зажерливість, користолюбство і т.п. . Була у  них ще одна спільна риса: вони досить цінували людську гідність.

Грамоти Леся навчилася надзвичайно  рано. Коли їй було чотири роки, вона уже  надзвичайно  добре володіла читанням. А крізь рік Леся самостійно писала коротенькі листи до власної бабусі у  Гадяч й  за кордон до дядька Михайла Драгоманова.

Надзвичайно  рано розпочала  Леся знайомитися із  народною творчістю: піснями й  художніми виробами.

Навесні 1882 року родина Косачів перебралася на незмінне проживання до села Колодяжного, що недалеко повітового містечка Ковеля. Тут поліська народна стихія заполонила Лесю й  на якийсь час повністю її поглинула. В  цьому селі Леся задопомогою  власного брата Михайла, із  яким була нерозлучна до тринадцятирічного віку, за що їх жартома називали спільним ім’ям Мишелося, виконала надзвичайно  цінну діяльність : записала від різноманітних  людей надзвичайно  дуже багато  пісень. Перед текстами кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу із  нотами мелодії тієї пісні.

В  дитячому віці була не одна цікава подорож Лесі до тих джерел, котрі  збагатили її чудовим матеріалом, що перетворився під її чудодійним пером на високомистецькі твори. Глибоке знайомство із  поліської народною творчістю дало змогу  Лесі Українці написати чудовий її твір – “Лісову пісню”.

До десяти років Леся зростала  й  розвивалася, як й  усі  діти. Була радісна, весела, любила співати і  надзвичайно  добре танцювала з  братом “козака”. Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не лише  благополучно  вчилась грати, а і  сама бралася складати музичні твори.

Любила Леся і  серйозну діяльність  – господарчу. Вона повсякчас мала власний  квітник й  город, сама його обробляла і доглядала. В  6 років навчилася шити й  вишивати, а пізніше  навіть взялася мережити батькові сорочку.

І скоро сталося величезне  горе, що потому  невідступно, рік в  рік, день й день аж тридцять 2  року, до останнього подиху, переслідувало і  тихенько її мучило. Ось як розповідає її сестра Ольга:

“… 6 січня 1881 року у  Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися як святять воду й  у  неї надзвичайно  померзли ноги. Скоро потому, й  від того, як тоді й  думали, вона заслабла. В  неї так розпочала  боліти нога права, що вона не звертаючи уваги  на те, що і  тоді була надзвичайно  терпляча, однак  плакала від болю. Її лікували різними способами: ваннами й  масажами, й  нога крізь  деякий час перестала боліти й  не боліла декілька  років. Однак  від тої пори – це початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала “тридцятирічної війни” із  туберкульозом. В  той час, коли не боліла нога, почався туберкульоз в  китиці лівої руки, вилікуваний операцією восени 1883 року.

Хвора рука позбавила Лесю змоги  стати піаністкою. Після руки знов-таки розпочала  боліти нога, туберкульоз прокинувся в легенях, а після залікованих на Карпатах й  у  Італії легенів на туберкульоз заслабли нирки. Хоч , як хоробро й  витривало вела війну Леся, одначе туберкульоз, зірвавши їй здоров’я, звів її в  передчасну могилу…”

Перші поетичні спроби. Літературна діяльність

Писати поезії Леся Українка розпочала  рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший в  своєму житті вірш під впливом звістки про долю власної тітки Олени Антонівни Косач у  одруженні Тесленко-Приходько), засланої за участь в революційному русі. 

Із  тринадцяти років Леся по-справжньому стала до літературної роботи. Її поезії друкувалися у  Галичині, що входила до складу Австро-Угорської імперії.

За ініціативою передової молоді, М.Старицького й  М.Лисенка у  Києві був організований літературний гурток «Плеяда». Леся Українка як один із  керівників цього гуртка надзвичайно  дуже багато  зробила у  справі організації перекладів творів світової літератури українською мовою. 

В  дев’ятнадцятирічному віці вона для власної молодшої сестри написала підручник «Стародавня історія східних народів».

Водночас  із  віршами Леся Українка писала і  оповідання, публіцистичні й  літературознавчі праці. І або  не найвищої вершини її талант сягнув в  драматичних творах, котрих  вона написала чимало.

В  1893 році в  Львові за допомогою Й .Франка виходить 1-ша  збірка віршів письменниці – «На крилах пісень».

Її друга збірка – «Думи й  мрії», котра  вийшла 1899 року в  Львові.

В  1902 році в  Чернівцях виходить 3-тя  збірка поезій поетеси «Відгуки». 

Боротьба Лесі Українки із  власною  хворобою

В  1883 році Лесі у  Києві прооперували ліву руку, що позбавило її змоги  грати на фортепіано. Болісно прощалася із  інструментом, котрому  довіряла дівочий смуток, радощі й  таємниці:

Із  цього часу навіки скінчилося Лесине навчання із  учителями, вона самотужки здобувала освіту – джерелом знань для неї були книжки й  саме життя.

Пізніше у  Берліні Лесі прооперували ногу, а туберкульоз прокинувся у  легенях, потому  в  нирках. Однак  у  боротьбі із хворобою Леся настільки загартувалася, що самостійно вивчила мови – французьку, англійську, італійську, німецьку, польську, болгарську, старогрецьку, латину.

Стан здоров’я письменниці погіршився, й  вона їздить на лікування у  Грузію й  Єгипет. І не зважаючи на важкий фізичний стан, перемагаючи біль силою власного  духу, Леся Українка саме у  останні передсмертні роки створила подібні  геніальні твори, як «Лісова пісня», «Камінний господар», «Оргія», «Триптих».

Це була титанічного духу жінка, донька Прометея… 

Вшанування пам’яті поетеси 

1 серпня 1913 року Леся Українка померла у  Грузії, у  містечку Сурамі, а похована у  Києві, на Байковому кладовищі. 

Сьогодні усе  прогресивне людство високо цінує творчість української письменниці, котра  усе  свідоме життя боролася за втілення у життя волелюбних ідей, за щастя й  рівноправність всіх  народів. Її твори перекладені багатьма мовами народів всесвіту  й  служать праві захисту миру і  прогресу.

Пам’ятники Лесі Українці споруджено у  Сурамі, Батумі, Ялті, Луцьку, Канаді (Саскатуні), декілька  пам’ятників в  Києві.

І. 'ям Лесі Українки названо вулиці, театри, школи, бібліотеки. В  багатьох містах, де побувала поетеса, відкрито музеї. Центральний музей Лесі Українки відкрито у  Києві на вулиці Саксаганського. Однак  найліпша  шана пам’яті доньки українського народу – ростити у  серцях людей посіяні нею зерна доброти, краси, мужності, волі, братерства. 

Скласти «Доміно» – «Життєдіяльність Лесі Українки»

(Леся Українка – письменниця – фольклорист – музикант (фортепіано) – мовознавець (вивчила більше  десять мов) – здібності в малюванні – авторка навчальної літератури (написала підручник «Стародавня історія східних народів») – перекладач – керівник гуртка «Плеяда» – автор публіцистичних праць – драматург .)

До митців, що пережили власний  час й  їх  твори збагатили скарбницю духовної культури, належить Леся Українка. Її творчість стала видатним явищем української й  світової літератури.

1. Опрацювати сторінки підручника 122-123.

2. Написати твір-мініатюру “Що нового про Лесю Українку я дізнався на уроці” або ж  підібрати вислови визначних  людей про Лесю Українку.