Конспект уроку: Іван Карпенко-Карий. Життєвий шлях письменника. Багатогранність діяльності. Загальна характеристика творчості.

Життєвий і творчий шлях

10 вересня 1845 р. в  селі Арсенівці Бобринецького повіту на Херсонщині, у  сім'ї  управителя поміщицького маєтку Карпа Адамовича Тобілевича народився син Іван.

Батько походив з  зубожілого дворянського роду. Не маючи ні землі, ні чинів, ні освіти, Карпо Адамович Тобілевич вимушений  був усе життя служити в  поміщиків. Мати майбутнього письменника була кріпосною, її Карпо Адамович викупив в  поміщика Золотницького.

До чотирнадцяти років Іван жив в  селі.

1855р. починає вчитись в  Бобринецькій повітовій школі, по закінченню котрої  із  нагородою за успіхи у  навчанні і «благонравие» працює писарчуком в  канцелярії пристава у  містечку Мала Виска, потому  канцеляристом в  Бобринецькій міській управі.

Перший рік навчання в  Бобринці був для парубка  надзвичайно  важким. Батько влаштував сина на квартиру, однак  хазяйка була надзвичайно  скупою людиною. Вона намагалася нажитись за рахунок квартирантів учнів : надзвичайно  погано харчувала дітей й  практично  не топила у  хаті. Раз  старші учні  збунтувались: побили посуд на голові хазяйки і  обмазали її стравою. Від таких побутових умов малий Іван захворів й  ледве не помер. Тоді батько, Карпо Адамович, не звертаючи уваги  на нестатки, купив в Бобринці стареньку хату й , під опікою уже  старої, однак  проворної особистої  матері, оселив там Івана й  молодших синів— Михайла і  Петра, котрі  уже  мали ходити до школи. 

В  1862-1863 pp. Іван Тобілевич познайомився й  зблизився із  Марком Кропивницьким, розпочав  приймати  участь в бобринецькому театральному гуртку.

Працює канцеляристом в  Бобринецькому повітовому суді. В  1865 р. повіт із  Бобринця переїздить до Єлисаветграда, де Іван працює на посаді столоначальника повітового поліцейського управління. Тоді ж водночас із  Кропивницьким займається громадською і аматорською театральною діяльністю.

В  1868-1869 pp. працює секретарем Херсонського міського поліцейського управління, потому  знов Єлисаветградського.

1869 р. одружився із  Надією Карлівною Тарковською — дочкою поміщика із  давнього польського шляхетського роду. Невдовзі із 'явилися діти. Перший син Віссаріон помер невдовзі після народження. В  1872 р. народилася дочка Галя, потому  Назар, Юрко, Орися.

1877 р. Іван Карпович заклав хутір Надія на честь дружини.

1881 р. його дружина померла від туберкульозу, покинувши  чотирьох дітей. Ще крізь  рік після тривалої хвороби поховали дочку Галю.

В  1869-1883 pp. Тобілевич активно включається у  громадсько-політичну й  театральну роботу  у  Єлисаветграді. Очолює нелегальний політичний гурток місцевої передової інтелігенції. Допомагає учасникам революційного руху. На цей період припадають й перші літературні спроби. Співпрацює із  газетою «Елисаветградский вестник», займається перекладами із  російської мови повістей Г. Успенського і Ф. Решетнікова, створенням оповідання «Новобранець». Працює над п'єсами «Чабан» («Бурлака»), «Хто винен?» («Безталанна»), «Підпанки».

У  альманасі М. Старицького «Рада» опубліковує  оповідання «Новобранець» за підписом Гнат Карий. 1883 року Тобілевича без пояснення звільнили із  посади секретаря поліції. Після звільнення переїздить із  дітьми на хутір Надія. У  той час трупа Старицького приїхала на гастролі у  Єлисаветград. Під псевдонімом Карпенка-Карого Іван Тобілевич стає актором трупи М. Старицького. 

1884 р. письменник одружився із  співачкою трупи Старицького Софією Віталіївною Дітковською.

В процесі  гастролей трупи Старицького у  Ростові-на-Дону (1884 р.) приходить  розпорядження про заборону Карпенкові-Карому перебувати на Україні і  в  дуже велеких  містах Росії. Він оселяється у  м. Новочеркаську, живе під наглядом поліції як політичний засланець. Працює у  кузні й  у  палітурній майстерні. Тоді ж написав п'єсу «Бондарівна», п'єси «Розумний й  дурень» і «Наймичка». Переробляє п'єсу «Хто винен?» на «Безталанну».

1886 р. створено комедію «Мартин Боруля». В  Херсоні надруковано Зібрання  драматичних творів» І.  Карпенка-Карого. 

Одержує дозвіл покинути Новочеркаськ. Переїжджає на хутір Надія близько  Єлисаветграда. Живе під наглядом поліції. Займається господарством. Бажає, поновити власну  театральну роботу . Листується із  братами: М. Садовським й  П. Саксаганським.

Із  1888 р. гласний поліцейський нагляд за драматургом змінюється негласним. Дозволено виїзд з  хутора Надія. Відновлення акторської роботи  у  українському народному театрі. Виїжджає на гастролі водночас із  Кропивницьким, Заньковецькою, Саксаганським, Садовським. Пізніше  водночас з  Саксаганським очолює окрему трупу.

В  1889 р. написав комедію «Сто тисяч», в  1892 — драму «Батькова казка».

Із  1893 по 1895 pp. письменником створено драматичні твори: «Паливода XVIII вік », «Лиха іскра поле спалить й  сама щезне», Більше  Дніпром», «Чумаки».

В  1897 р. склав записку до із 'їзду театральних постатей  в  Москві, котру  із  трибуни із 'їзду виголосив П. Саксаганський. В 1898 році написано статтю «Наталка Полтавка».

1899 р. — створив трагедію «Сава Чалий», 1900 року написав комедію «Хазяїн».

В  1901 р. в процесі  гастролей в  Москві відвідує Л. М. Толстого, дарує йому власні  твори.

Із  1902 по 1904 pp. написав драматичні твори: «Гандзя», «Суєта», «Житейське море».

В  другій половині січня 1907 року у  м. Умані востаннє виступає на сцені. Крізь  тяжку хворобу вимушений  припинити діяльність  у  театрі. 31 серпня їде лікуватись до Берліна.

15 вересня 1907 року Іван Карпенко-Карий помер в  Берліні. Його тіло перевезено на Україну й  поховано поблизу хутора Надія на кладовищі с. Карлюжино, поруч із  могилою його батька.

На хуторі Надія 1969 р. відкрито літературно-меморіальний музей І.  Карпенка-Карого.