Конспект уроку: Панас Мирний. Хіба ревуть вали, як ясла повні?. Історія написання роману, особливості композиції

Історія написання, джерела

Розкриттю соціальних умов життя українського села присвятив власний  роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» корифей української літератури Панас Мирний.

Автор широко відобразив тяжке життя українського селянства у  дореформений й  післяреформений періоди. Твір гнівно викриває антинародний характер реформи. Письменник переконливо демонструє , що реформа 1861 року була явним обманом трудящих, вона не поліпшила їх становища, а лише  змінила форми визиску й  гніту. 

Класові суперечки після реформи ще більше загострились. Безправний, розорений й  жорстоко експлуатований народ шукав виходу із тяжкого становища. Трудящі селяни починають протестувати, боротися проти несправедливого суспільного ладу. У  алегоричній назві «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» звучала головна ідея твору: воли — символічний постать  уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти і  пити.

В 1872 р. Панас Мирний виїхав в  службових справах із  Полтави до Гадяча, де якось  працював в  повітовому суді. Цікавою була історія написання твору. Минуло декілька  місяців потому, як Панас Рудченко переїхав до Полтави, дуже багато  часу відбирала робота, саме тому  на необхідне для митця знайомство із  навколишньою дійсністю часу практично  не було. Саме тому  Мирний надзвичайно  любив службові відрядження, котрі  надавали таку можливість. В процесі  поїздки із  Полтави до Гадяча навесні 1872 р. хлопчик-візник розказав  йому жахливу історію про селянина Василя Гнидку, котрий  вирізав родину  заможного козака, за що був засуджений до каторжних робіт.

Особа Гнидки так зацікавила митця, що він увесь  час в  власних  думках повертався до почутого. Під враженням даної  розповіді він пише нарис «Подорож із  Полтави до Гадяча». Письменник припускає, що «...Гнидка є безталанна дитина власного  Віку, скалічений виродок власного  побуту, й  пригніченого усяким панством... Й  де усе  стало й  стоїть нерухомо на однім місці, стояло, допоки зачало гнити в  самому корні...»

Іван Рудченко, знаний  літератор, фольклорист, критик порадив соціально вмотивувати вчинки головного героя твору. Поради були слушними, приймати  взялися за удосконалення твору. Було здійснено декілька  редакцій, а у  1875 р. під назвою «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» дано  до цензури»

Втім роман не був надрукований крізь  повну заборону друку творів українською мовою (вступив в  дію Емський акт 1876 p.). Він побачив світ тільки  1880 р. в  Женеві. До революції роман друкувався в  Львові 1887 р., а у  Києві під назвою «Пропаща сила» — в 1903,1905 pp.

Влітку 1872 р. П. Мирний пише 1-шу  редакцію повісті« Чіпка», окремі  зауваження до котрої  зробив його брат, знаний  літературний критик й  публіцист Іван Білик. В  першій редакції автор повністю зосередився на постаті головного героя, здійснюючи намір показати, як соціальні умови руйнують особистість, перетворюють чесних людей на «пропащу силу».

Одержавши рецензію в початку  1873 p., Панас Якович переглянув текст повісті, виправив окремі  суперечності у  образі головного героя, дещо деталізував, накидав штрихами нову сюжетну лінію про Грицька і т.п. . Й  відклав діяльність  на певний час за власним творчим принципом: «Нехай вилежиться і достигне, як і овоч на дереві». Коли ж він знов повернувся до твору, то розпочав  писати заново й  розгортати повість в  багатоплановий соціально-психологічний роман.

Над четвертою й  п'ятою редакціями Панас Мирний працював водночас із  Іваном Біликом (четверта редакція, написана 1874 р., мала назву «Пропаща сила», складалась з  чотирьох частин). В 1875 p.. роман було закінчено під назвою «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

За свідченням сучасників Панаса Мирного, над твором «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» навис якийсь фатум. Почалося із  того, що київські друкарні його чомусь не взяли. Імовірно, вони були перевантажені. Коли врешті-решт домовилися про друк в  Петербурзі (цим питанням займався композитор М. В.  Лисенко), то виявилося, що цензор із  невідомих причин не поставив власний  підпис на кожному аркуші рукопису як того вимагали умови цензури. Роман повертається до Києва, однак  цензора довелось вишукувати, адже  із невідомих причин його звільнили із  служби. Рукопис було підписано, й  заново  відправлено до Петербурга. Друк роману почався лише  насамкінець травня 1876 р. й  тут по цензурних відомствах пройшов горезвісний циркуляр про заборону українських видань, датований 5 червня 1876 року, котрий  й  закінчив  друк роману.

Прогресивні громадські діячі України не могли дати загинути найвидатнішому творові часу. Саме тому  уперше  роман був надрукований М. П. Драгомановим в  Женеві у  1880 p., однак  відразу потрапив до списку заборонених видань й  доходив до читачів Й  таємно, як підпільна література.

Особливості композиції. Тема. Сюжет

Роман Панаса Мирного і Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»— багатоплановий. В  ньому відображено життя українського селянства впродовж  декількох  поколінь: від заселення південних степів, закріпачення сіл — до реформи 1861 р. і введення пореформених порядків.

Провідною темою у  творчості майстра прози було викриття лиха давнього (кріпацтва) й  сьогочасного (напівкапіталістичної й напівкріпацької дійсності). Це питання порушено й  у  романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Складна композиція роману, котру  академік Олександр Білецький назвав «будинком із  багатьма прибудовами й  надбудовами», підпорядкована меті якнайширше показати соціальні умови життя селянства й  мотивувати поведінку героїв, установити , що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, себто  спричиняло трагедію.

Своєрідність й  складність композиції зумовлена винятково широкими хронологічними межами зображення життя. Роман має декілька сюжетних ліній: життя Чіпки і його сім'ї ; життя Максима Гудзя і його роду; Грицько й  його дружина; пани Польські; історія села Пісок.

Ці лінії на тлі суспільно-історичних подій розвиваються, перетинаються й  створюють загальний сюжет твору.

Й  композиція роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», й  його сюжет підпорядковані головному завданню — установити  соціально-психологічні причини  протесту селянства, показати причини того, чому розумна, енергійна і  здібна людина стає на шлях злочину.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» мав ще і  інший авторський заголовок — «Пропаща сила», котрий  з'явився  з  цензурних міркувань, однак  цілком виражав авторську ідею. Оця  назва є своєрідним ключем до розуміння й  художнього задуму, й центрального персонажа твору. Оця  назва вміщує  роздуми автора про нереалізовану силу людини, котра  народжена Для прекрасних справ, однак  котра  не розкрила власних  потенційних здібностей й  можливостей.

Отже , внутрішня масштабність роману, його проникливий психологізм, філософічність дають підстави твердити про появу у  українській прозі нового типу епічного полотна, відмінного багатьма жанровими якостями від зразків, створених не лише  раніше, а і  водночас  із  ним.

Важливу значення  у  описі психологічного стану героя відіграє пейзаж. Достатньо  згадати радісний, акварельно-чистий опис весняного поля в початку  роману або ж  ж кінцевий пейзаж, сумний й  тривожний крізь  перевагу кривавих барв. В  романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» уперше  у  українській прозі пейзаж здійснює  не лише  описову, а і  психологічну функцію.

Характеристика образів

Письменник поставив персонажів роману у  однакові життєві умови, однак  одні із  них чинять зло, а інші — борються до останку. Що ж є тією силою, котра  поставила оцих  людей по обидва боки вибору?

Це яскраво показано у  образі Чіпки — селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби й став «пропащою силою ». Панас Мирний підводить читачів до правильного висновку: криваві злочини Чіпки породжені характером суспільних відносин пореформених років.

Однак  досить важливим є й  те, що в  романі письменник створює й  колективний постать  селянства, що поступово звільняється від рабської залежності, дедалі наполегливіше і  рішучіше заявляє про власне  право на життя людини . Глибока, кровна зацікавленість Панаса Мирного у  поліпшенні умов селянського життя, розв'язанні злободенних соціальних проблем із  демократичних позицій визначають роль  твору, його новаторство. Тому саме  роман має таку назву «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», він примушує читачів замислитися над даної  важливою проблемою, шукати шляхів здобуття волі і  правди.

Автор майстерно розкриває трагедію особистості не тільки  у  центральному образі роману, хоч  цю трагедію найповніше відтворено на прикладі долі Чіпки, однак  і  Грицька, Максима, Мотрі. Інші, персонажі — Галя, Христя, баба Оришка — сприяють рельєфнішому відтіненню головних характерів. Треті — Лушня, Матня, Пацюк, Порох, Чижик, Явдоха, генеральша, Кряжов, пан Польський — хоч  й  є епізодичними, однак  дали можливість  авторові передати сутність колишніх суспільних тенденцій й  психологічно увиразнити причини трагедії особистості.

Чоловічі образи роману

Образ Чіпки

З Чіпкою читач знайомиться уже  на найперших  сторінках твору. Це широкоплечий 20-річний  хлопець , із  гострими карими очима, довгобразим лицем, одягнений в  білу вишивану сорочку і просту свиту, накинуту наопашки. На голові у  нього висока шапка.

І автори не задовольняються зовнішніми ознаками у  змалюванні портрета. Вони знаходять риси, що розкривають соціальний стан персонажа («Не багатого роду! — казала проста свита»), й  якості характеру («Таких парубків часто і  густо можна зустріти по наших хуторах і селах. Одно лише  у  нього колосальне — надзвичайно  палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість й  духовна міць, водночас із  якоюсь хижою тугою…»).

А далі-докладно показано формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Син зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростав в  злиднях, у  атмосфері недоброзичливості й  ворожості. Лише  бабусині казки розширювали світогляд хлопчика, примушували його задуматися й  іноді  визвали  у  нього не дитячі запитання. Розумний від природи, кмітливий, працьовитий, гордий, він гостро переживає соціальну несправедливість. В  житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя. Часто  малого Чіпку ображали: батько покинув, мати лаяла і  била, зриваючи злість за власне  невдале заміжжя, тяжку працю і злидні. Доля не зглянулась й  у  подальші роки: землю відібрали, вигнали із  земства. Прагнення помсти із 'явилось в  Чіпки ще у  дитинстві. Коли за впертість його прогнав багатій Бородай, він «поніс в  серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна і  робітника...»

Вразлива душа і  допитливий розум пришвидшують  зростання Чіпки. Його добре, гаряче серце, розбуджене побаченим або  почутим, довго не мало змогу  заспокоїтися. Розповіді діда Уласа про кріпацьку неволю, наприклад про нещасливу долю батька, важким каменем лягали у  дитячу душу.

Будь-який  етап життя героя дано  надзвичайно  виразно крізь  розкриття його внутрішнього всесвіту . Так, немалою силою емоціональної наснаженості, психологічною переконливістю позначені роздуми Чіпки у  зв'язку із  несправедливим відбиранням землі. Чесну, бентежну душу хлопця  розкривають різкі переходи від сподівань існувати  щасливо до болісних думок про кривду, що «заснувала цілий світ», про лихо, із  тенет котрого  трудівникові не вирватися. Яскраво розкриває характер Чіпки і  гарячкова розмова із  самим собою в  важку безсонну ніч, коли зримо постала неправда в  світі сильних, адже за право працювати на своїй землі чиновник із  цинічною відвертістю потребує  в  селянина хабара.

Саме у  цю мить Чіпка втратив не тільки  ниву, а і  віру у  справедливість. В  його серці знов закипіла ненависть, однак , на жаль, не лише  до гнобителів і їх прислужників, а і  до усіх  людей. Це той психологічний момент, котрий  проливає світло на його подальшу долю, пробуджує сліпе бунтарство зневаженої, обікраденої людини.

Власне  горе, чорну безнадію Чіпка починає топити у  чарці. І і  компанія для цього хутко знайшлась: Лушня, Пацюк, Матня. А від пиятики уже  прямий крок до грабунку.

У  романі глибоко вмотивовуються злочинні дії хлопця . Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого власною  працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням власного  ж добра, привласненого багатшими й  сильнішими.

Прагнення помсти ще більше глибшає  у  Чіпці після катування його екзекуторами у  день придушення селянського бунту. Гнівні слова злітають із  його вуст, звучать в  них й  біль, й  грізне застереження гнобителям: «За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито... будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..» Нестримним почуттям ненависті до панства Чіпка близький до шевченківських протестантів й  месників.

Чіпці Варенику не вистачило сили волі протистояти руйнуванню власного  життя. Він зрозумів, що гріховний шлях легший. Звідси — сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Роздумуючи над особистою недолею, над всенародним лихом, Чіпка усе глибше усвідомлює соціальні корені пануючої несправедливості. Для нього стає очевидним, що на трудівника «налягли» й  поміщик, й піп, й  шинкар, й  власний  брат-богатир», що «всім бажається поїздити» на шиї безправного селянина.

Під впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя. Однак  добро у  його натурі на якийсь час отримало перемогу . Він соромився власного  давнього безпуття. А коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка закликає громаду захищати власні  інтереси. Останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стежку сліпої помсти став наказ губернатора про виведення Чіпки із  управи «по неблагонадежности». Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром заплямовує Чіпку. З  правдошукача він перетворився на кримінального злочинця, коли очолив банду, убив сторожа, вирізав мирну родину  хуторян.

Образ Максима

Максим Ґудзь — це ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». В  дитинстві і юності мав лицарські задатки, волів волі, свободи, й , якби не було зруйновано Запорозьку Січ, став би або  не першим у  ній. Привабливо, з  симпатією письменник зображає  Максима у  молодості. Він був багато обдарований, відважний, кмітливий, розумний. Власну  волелюбну і круту вдачу успадкував від діда. Дід його, запорозький козак Мирон Ґудзь, вклав в  серце онукові думки про волю й  людську справедливість.

Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. В  його крові кипіла воля, прищеплена його славним козацьким родом. Однак  замість сили й  відваги в  його серці оселилось зло: в  бійці Максим мав змогу  Скалічити товариша, пустив покритками декількох  дівчат, а пізніше  розпочав  красти й  пиячити, аж доки не став отаманом банди. Безумовно, негативний відбиток наклало на його вдачу перебування у  москалях.

Максим страждав від безглуздої служби-мущтри. Коли йому потрапила до рук «граматка», самотужки опанував азбуку й  навчився по церковних книжках читати. Горілка, до котрої  Максим звик, вимагала грошей, й  він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. На прикладі життя Максима Панас Мирний показав, як служба у  царській армії нівечить людські душі.

Всякими неправдами Максим збагачується й  повертається у  село крізь  тридцять років із  грошима і «заслугами», із  жінкою і донькою. У  Пісках він звив злодійське гніздо, став ватажком зграї злочинців, в склад  котрої  входив й  Чіпка. Так вольова, порядна людини перетворилась на вбивцю. Максимів хутір стає пристановищем грабіжників. Морально зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю — збагаченням. Про людську подобу нагадувала тільки  кохання  Максима до доньки.

Жіночі образи роману

Жіночі образи в  романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» сповнені трагізму. В  романі змальовано дві епохи: кріпаччину й пореформену реальність . Обидві вони були ворожими простої людини. Кріпачки Мокрина і  Уляна зазнали лиха від панів Польських. Оришці й  Мотрі дісталося уже  після скасування кріпацтва. Ніхто із  жінок не у  змозі трансформації

ти власного  життя. Загальна несправедливість накладає відбиток на їх  долі. 

Із -поміж великої кількості персонажів звертають на себе увагу образи 3-х  жінок. Кожна із  них наче представляє власне  покоління: баба Оришка, дочка її Мотря і Галя, Мотрина невістка. Доля кожної із  них тісно пов'язана із  долею Чіпки Варениченка — головного героя роману. Баба Оришка — найтепліший Чіпчин спогад про дитинство. Вона була дитині єдиним порадником, добрим янголом й вихователем. Доки мати наймитувала, баба Оришка й  доглядала хлопчика, й  знайомила із  навколишнім світом, й  звеселяла онука казками. Після смерті баби Оришки найближчою для парубка  залишилася мати. Аж ось на його шляху із 'являється Галя. Кожна із  жінок, як здатне , намагається врятувати Чіпку, однак  усі  зусилля виявляються марними.

Мотря

Мотря — одна із  найтрагічніших постатей у  українській літературі. Безталання Мотрі не здатне  не вражати. Що мусить  відчувати мати, котра  бачить повільну загибель особистої  дитини! З  психологічною переконливістю вмотивовано крайній крок жінки. Вона була готова віддати заради сина усе . Й , не вистоявши страшних випробувань, котрі  впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбійництва Чіпки, мати викриває його злочин. 

Так постать  матері-страдниці, її чесні, справедливі рішення й  дії набувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карали й  злочин, й  злочинця, ким би він не був. Такий поворот в  розвитку образу даної  трагічної особистості засвідчує неминучість перемоги добра над злом як однієї із  етичних засад нашого народу.

Тяжким було Мотрине материнство. Не знала вона щастя дівкою, не знала жінкою, не судилося зазнати його і  матір'ю. Чоловік її виявився «двужоном», й , коли покинув її вагітною і  вернувся до 1-ї  жінки, Мотрю підняло на глум усе  село. Вона і  сама не знала, хто вона: або  заміжня покритка, або  невінчана вдова.

Однак  минув час, люди втомилися обговорювати Мотрю, й  вона розпочала  плекати щиру надію на сина. От вигодує його, виховає — й  матиме на старість й  втіху, й  оборону. Саме тому , коли Чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом власним  й  золотими роботящими руками множив його, Мотря несказанно раділа.

Однак  материне щастя було примарним й  нетривким, Мотря дуже багато  чого зазнала від власного  гарячого й  швидкого на розправу сина. Коли ж сина черговий раз в  пошуках «правди» заводило на лихі манівці, коли він топив власну  тугу у  горілці або ж розбишакував, вона проклинала його із  всім шалом незбагненного материнського серця. Панас Мирний тонко підмітив, як каралась мати, разом з тим  й  люблячи власну  дитину, й  ненавидячи її. Доживаючи віку близько  сина-розбійника, вона благала для себе смерті. Затим  як Чіпка вирізав цілу родину  хуторянина Хоменка, материнська кохання  не витримала такого випробування, й  Мотря сама пішла в  волость видати владі сина-душогуба.

Галя

Образом Галі автор мов переконує читача, що над злом можна піднятися, якщо керуєшся законами моралі. Щиро люблячи Чіпку, вона намагається боротися за нього, закликає існувати  правдою. На деякий час їй удається  повернути чоловіка до чесного хліборобського життя. Й  ворожі соціальні умови виявилися сильнішими за її сили, зламали її м котру  й  добру душу.

Письменник примушує читача замислитись над тим, котрі  сили здатні  протистояти соціальному злу. В  цьому заключається  немала  значення  образу Галі.

Її постать  не менш трагічний. Описуючи її 1-шу  Зустріч із  Чіпкою, автор не шкодує яскравих й  приємних фарб для змалювання даної  доброї, вродливої дівчини.

«Розбишацька дочка», ставши дружиною Чіпки, також  зробила вибір поміж  добром й  злом. Єдина дитина колишнього москаля Максима, вона від самого народження зростала у  достатку. Однак  невідомо де почерпнуте благородство змусило її соромитися цього достатку й  ненавидіти багатство, надбане грабунком.

Вона засуджувала батьків, не мала змогу  носити краденого одягу, існувати  у  награбованому добрі. Силою особистої  кохання вона намагалась вирвати чоловіка із  розбійницького кола, однак  виявилася надто слабкою проти сил зла. Душа її, що залишилася чистою й  незаплямованою поміж  багна, ненавиділа достаток, надбаний грабунком на чужих сльозах. В  цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси й  сердечності, ніжності й  вірності. Панас Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню її красу («...біле, рум'яне личко, очі оксамитові, чорні»), додаючи  внутрішньою красою, що гармонує із  мовою героїні, котра «щебече, як ластівочка». Ось такою виникає  перед нами «польова царівна» Галя.

Видовище страшної розправи, котру  влаштував Чіпка над безневинними людьми, мотивуючи це боротьбою за «людську рівність», остаточно зламало молоду жінку. Смерть стала їй порятунком від неслави й  разом з тим  протестом проти вчиненого Чіпкою й  його товаришами розбою. Побачивши маленьку Хоменкову дочку у  закривавленій сорочечці, Галя не змогла пережити таке болісне прозріння й  повісилась.

Христя

Доповненням до образу Галі є постать  Христі — дружини Чіпчиного друга Грицька. Щоденні турботи, важкі будні надривають її сили, і лише  не добре серце. Після сирітського дитинства знайшлася близька людина, утворилася родина , чий добробут досягався власною працею. Однак  і  Христинине життя не є безжурним, радісним. Жінка не бачить гармонії у  родини , не відчуває справедливості в світі. Саме тому  і  не полишають її роздуми про Чіпчину трагедію, саме тому  і  мучить Христю байдужість Грицька до чужого горя. Адже, на відміну від Грицька, вона чуйна до людського горя, переймається стражданнями других  людей.

Христю бентежать слова Чіпки про бідняцьку долю, після котрих  вона різко змінилася. Однак  чоловікової підтримки Христя не відчула.

Сила образу Христі заключається  в  саме тому , що вона підтримує читача у  його симпатіях (прихованих або  явних) до Чіпки. Оця  бачила у  Чіпці не волоцюгу, що завдає всім лиха, а добру людину: В  Чіпки і  серце добріше, і  душа чистіша».

Явдоха

Явдоха — це дитя соціального дна, злодійка-багачка. (Ще напівдитиною призвичаїлася вона до крадіжок, а згодом й  до торгівлі власним тілом, стала армійською повією. Одружившись із  розбійником Максимом, перетворилася на сільську багачку.) Явдоха живе за мораллю соціального дна. Вона зневажає чесних трудівників. Нажива й  прибуток були для неї найголовнішим в  житті. А яким шляхом здобуте багатство, для неї не мало ні одного  роль .

Образи експлуататорів

Визначним досягненням реалізму авторів роману є правдиві художні узагальнення буржуазно-поміщицьких порядків, підкреслення гнобительської суті усього  суспільного ладу царської Росії.

В  романі напівсатирично виведено образи поміщиків (генеральша, Василь Семенович), земських постатей  (Шавкун, Кряжов), чиновників, поліцаїв.

Роздумуючи й  над особистою недолею, й  над всенародним лихом, Чіпка усе  більше усвідомлює соціальні корені несправедливості. Для нього стає очевидним, що на трудівника «налягли» й  пан, піп, шинкар, й  власний  брат-багатир», що всім бажається їздити на шиї обездоленого селянина.

Особливо цінні у  романі картини, в  котрих  розкрито становий, дворянсько-поміщицький характер земства, механізм «виборів», коли селянську масу і її представників залякують й  обдурюють.

Коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка, не звертаючи уваги  на те що становий Дмитренко радив вибирати панів, закликає громаду захищати власні  інтереси, «а не даватись заново  панам в  руки». Поміж  других  гласних від селян Чіпка виділявся громадянською мужністю, прагненням відстоювати права трудящих. Саме тому  селяни-гласні всупереч волі дворян і чиновників обирають його членом повітової земської управи. І пани усе  зробили, аби «очистити» власні  ряди від «мужика», й Чіпку наказом губернатора було виведено із  управи «по неблагонадежности ».

Селянин відчув на для себе , що панська «правда» гірше крадіжки, розбою. Не знайшовши справедливості, Чіпка став мстити без розбору, бити направо і  наліво, бити наосліп. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест, кров загублених жертв, смерть невинних людей невитравним тавром заплямовують Чіпку. Власне, він із  правдошукача перетворився на звичайного кримінального злочинця.

Реформа XIX вік  скасувала кріпацтво. Законодавчими актами закріпаченим селянам надавалися права купівлі-продажу нерухомого майна, ведення торгівлі, вільного заняття ремеслом., права на вільний шлюб, вирішення усіх  родинних справ без дозволу поміщика. Однак  ці права надавалися лише  після переходу на викуп, після введення уставних грамот, котрі  складали самі землевласники-поміщики, а затверджували й  вводили у  дію мирові посередники, котрі  призначалися також  із  поміщиків. Для складання уставних грамот надавався дворічний термін (він часто був й  більшим), в процесі  котрого  селяни лишалися тими ж кріпаками, лише  офіціально  називалися тимчасовозобов'язаними. Після введення уставних грамот поміщицькі ланки лишалися в  панський власності, а і земля, якою користувалися кріпаки, продавалася їм примусово. Поміщик мав повне право поміняти землю кріпакам із кращої на гіршу. Пани загарбували подібні  життєво потрібні  для селян угіддя, як луки, випаси, ліси, водопої, аби поставити юридично вільних селян у  економічну залежність. Право на викуп землі мали лише  ті сім'ї  кріпаків, котрі  користувалися нею раніше.

Дворові кріпаки, котрі  прислуговували панам, доглядали їх  худобу, маєток, такого права не мали й  виходили із  кріпацької залежності зовсім безземельними, у  кращому разі із  присадибною ділянкою. Зрозуміло, що така царська «милість» обурювала селян, спричиняла до частих заворушень. Усі ці події й  лягли у  основу роману Панаса Мирного.

Образ Грицька

Антиподом Чіпки у  романі виступає Грицько Чупруненко. За походженням він, як й  Чіпка, селянин, бідняк, він теж зазнав злиднів. Грицько — найближчий приятель дитячих літ Чіпки—обирає інший життєвий шлях. Хоча  росли вони у  однакових умовах, і шляхи їх розійшлися. Життєвим ідеалом Грицька стає житло  тепла, жінка-любка і мала дитина». Невдачі, бідування, злидні породили в хазяйновитого хлопця  егоїзм, байдужість до долі других , корисливість. Навіть приятелювання із  Чіпкою Грицько намагався використати для свого  збагачення. Неприховане злорадство стосовно Чіпки, зневага власного  товариша — це так само особлива трагедія Грицька.

Грицько, такий самий сирота і  бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю і  чесно господарювати на ній. Постать  Грицька допомагає краще зрозуміти постать Чіпки, виразніше побачити класове розшарування, яке сталося На селі після реформи 1861 р. 

Теорія літератури

Поняття про роман

Реалізм XIX вік , на відміну від епохи Ренесансу й  Просвітництва, за визначенням О. М. Горького, є передусім реалізмом критичним. Головна його тема — викриття буржуазного ладу й  його моралі, пороків сучасного письменнику суспільства. Ч. Діккенс, В . Теккерей, Ф. Стендаль, О. Бальзак розкрили соціальне роль  зла, побачили його причину у  матеріальній залежності людини від людини.

Найважливіша риса реалізму — психологізм, заглиблення крізь  соціальний аналіз в  внутрішній світ людини. Зразком  тут здатне служити «кар'єра» Жюльєна Сореля із  роману Стендаля «Червоне й  чорне», котрий  переживав трагічний конфлікт честолюбства й  честі; психологічна драма Анни Кареніної із  однойменного роману Л. М. Толстого, котра  розривалася поміж  почуттям й мораллю станового суспільства. Людський характер розкривається представниками критичного реалізму у  органічному зв'язку із середовищем, із  соціальними обставинами й  життєвими колізіями.

Головним жанром реалістичної літератури XIX вік  стає соціально-психологічний роман, котрий  найповніше відповідає завданню об'єктивного художнього відтворення дійсності.

Вершиною критичного реалізму стала творчість найвидатнішого французького романіста Оноре де Бальзака, автора циклу романів під загальною назвою «Людська комедія». Створивши 98 з  задуманих ним 150 романів про життя сучасної йому Франції, Бальзак здійснив творчий подвиг, відобразивши характери й  звичаї власного  часу. Він не лише  дав широку й  глибоко правдиву панораму життя його епохи, однак  і  відкрив етичні істини, котрі  мають загальнолюдське роль . 

Трагедію особистості Панас Мирний відбив вже  у  назві — при виданні 1903 р., у  Україні твір був названий «Пропаща сила». В романі, за визначенням І.  Франка, «змальовано практично  столітню історію українського села», розкрито тогочасну реальність  у всіх  її складностях й  суперечностях.

Соціально-психологічний роман —- це роман, в  котрому  суспільнозначущі події й  суспільні процеси передаються шляхом розкриття психології героїв, їх думок, прагнень й  переживань. Українська література, наприклад проза, із  часів Шевченка зазнала значного розвитку. Й  особливе місце у  багатому літературному доробку українських прозаїків посідає творчість Панаса Мирного і Івана Білика, наприклад їх  роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Це перший у  українській літературі соціально-психологічний роман. Він вражає масштабністю зображення дійсності й  у  часі, й  у  просторі, змалюванням широкої галереї персонажів, котрі представляють різноманітні  класи і стани українського суспільства й  феодальної доби, й  найперших  пореформених років. Новаторство твору виявилось не лише  у  соціальному вмотивуванні поведінки героїв, а і  в  тонкому психологічному аналізі найпотаємніших порухів людської душі.

Значення твору

«Якби я мав змогу , — писав ще у  юнацькі роки письменник, — показати безталанну долю життя людського, високу його душу, котра вона є в  мирі, — то б моя слава була й  моя надія справдилася.» Зараз ми із  повним правом можемо зауважити , що мрія Панаса Мирного здійснилася. Визначні його твори зажили справжньої світової слави, стали дуже великим  здобутком не тільки  української, а і світової літератури.

Панас Мирний — письменник-новатор, активний продовжувач ідейно-творчих традицій Дуже великого Шевченка. Таким чином , можна говорити, що роман Панаса Мирного і Івана Білика уперше  відкрив українській літературі нові горизонти, це був роман новаторський не лише  в  відтворенні соціально-політичних рухів, а і  в  точному відображені пороків людської душі.