Конспект уроку: Весілля — один із провідних жанрів родинно-обрядової творчості. Основні етапи весілля та їхній пісенний супровід. Весільні пісні "До бору, дружечки, до бору, "А брат сестрицю та й розплітає", "Розвий, сосно, сімсот квіток", "Летять галочки утри рядочки",

Виразне читання учнями напам'ять родинно-побутових пісень

Чи бували ви на справжньому весіллі — з обрядами, весільними піснями, сватами, боярами, пісенними та розмовними діалогами? Якщо ні, то про те, як відбувається українське весілля, ви дізнаєтеся на сьогоднішньому уроці.

1 ) Розповідь вчителя

Весільний обряд у  різних регіонах України має власні  властивості. Він відбиває світогляд й  мораль трудового народу, родинні і суспільні взаємини. Обряд супроводжується весільними піснями, діалогами, сценками. 

Справляли весілля найбільш часто восени, по завершенні  польових робіт. незмінний склад дійових осіб: молодий, молода, їх  батьки, бояри, свати, світилки, дружки, музики, і т.п. . Весільне дійство поділялося на акти (їх кількість не однакова у різних регіонах України).

Етапи народної драми "Весілля".

1. Заручини — відбувалися задовго до сватання (місяців за 2  3 ). парубок , домовившись із  дівчиною, інформував  про це батьків й  в разі їх згоди, йшов із рідним батьком у її родину. Коли батьки дівчини давали згоду , призначався день сватання. 
2. Оглядини (є необов'язковим актом весілля) — знайомство із всіиа членами сім'ї зарученого, огляд їх господарства, призначення дня сватання.
3. Сватання — прибуття сватів до молодої, щоб заслужити її згоду на шлюб. Якщо свати приходили без попередньої домовленості поміж молодятами і отримували відмову, їм підносили чарку, а молодому — печений або ж сирий гарбуз; це уважалося дуже великою ганьбою й для сватів, й для хлопця. 
4. Коровай — випікання весільного короваю здійснювали від 3-х до семи шанованих в селі молодих жінок, які жили у злагоді із своїми чоловіками (елемент магічного дійства). Роботою керував старший сват. Коровай символізував здоров'я, достаток, які зичилися майбутній сім'ї.
5. Гільце — символізувало синтез родини. в суботу молода із старшою дружкою скликали подруг і свах вити гільце. Зрізану гілку плодового дерева прикрашали пахучим гіллям, квітами, стрічками, монетами. Готове втикали в свіжоспечену хлібину, й воно стояло на столі протягом всього весілля. 
6. Дівич-вечір — прощання нареченої із дівоцтвом. Усі подруги збиралися у хаті молодої в суботу ввечері, під троїсті музики співали пісні, в котрих славили дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлювали жаль із приводу розставання із батьками.

Весілля проходило в декілька етапів:

1. Уранці у  неділю молоду готували до шлюбу (брат розплітав косу й  мастив її медом щоб  голова не боліла й  було солодке життя), дружки прикрашали її стрічками, монетами, вкладали часник (оберіг), одягали вінок, убирали у  найліпший  одяг.. 
2. Прибуття молодого, ставання на рушник щоб  життєва дорога була довга і  гладенька).
3. Вінчання у  церкві.
4. Обряд зустрічі молодих (батьки із хлібом й  сіллю). Мати, одягнена в  вивернутий кожух, стоячи на порозі, обсипала молодих збіжжям, змішаним із  горіхами, насінням, цукерками, монетами щоб  був достаток).
5. Завівши у  хату, молодих садовили на посад (місце під божницею) на вивернутий кожух. заслужено  руку від молодого сідав його рід, по ліву від молодої її рід. 
6. Після запалювання свічки починалося частування. Співалися жартівливі пісні під кожну страву, відбувалися переспіви поміж  хорами. 
7. По обіді сват подавав молодим хустку або ж  рушник, за кутики котрих  вони бралися, й  виводив в  двір, за ними — усі присутні. Починалися танці. 
8. Прощання молодої із  батьками — найдраматичніший момент весілля.

Терміни

1. Комора — приміщення, де заздалегідь приготовлена для молодих постіль. Цей звичай був важливим для виховання у  молоді високої моральності. Якщо виявлялося, що молода "нечесна", вона мала терпіти глум й  побої. Соромили й  її батьків. 
2. Покриття — в  понеділок вранці дружки знімали із  молодої вінок й  стрічки й  віддавали молодшій сестрі або ж  родичці; горілкою промивали косу аби ніякі хвороби не чіплялися), заплітали без стрічок, одягали очіпок.
3. Перезва — увесь  рід молодого прямував теж до нових сватів.
4. Циганщина в  деяких місцевостях) — в  вівторок усі гості сходилися до житла  молодого, вбиралися циганами, ворожками й  гуртом із  піснями обходили родичів. (Див. теж додаток до уроку 4).

2) Робота в групах

Учні організовуються в  групи, кожна із  котрих  самостійно (за потреби — із  допомогою учителя) читає й  аналізує одну із весільних пісень ("До бору, дружечки, до бору", "А брат сестрицю й  і  розплітає", "Розвий, сосно, сімсот квіток", "Летять галочки в  3 рядочки", "Ой матінко, й  не гай мене") за таким планом:

1. Виразне читання тексту пісні.
2. Які думки й  почуття викликає твір? 
3. Яким настроєм він пройнятий? 
4. В процесі  котрого  етапу весілля здійснюється  пісня?
5. Назвіть художні засоби, вжиті в  пісні.

3) Виступи представників груп

4) Розповідь вчителя

А брат сестрицю та й розплітає.
Все рожу споминає.
— Не іди, сестрице молода, замуж,
Ше й рожа процвітає.
— Все ж мені, брате, рожі не рвати,
Барвінку не щипати.
А запашного та васильочка
В ручках не в'ялити.
А з хрещатого та й барвіночку
Не ходити у віночку.
 

Тільки до заміжжя дівчина мала змогу  ходити без хустки, головного убору, із  косою і вінком із  стрічками. в процесі  весілля молодший брат розплітав косу сестрі. При цьому співалися пісні. Брат жалкував, що не буде тепер біля  старшої подруги і  захисниці, сестра тривожилася, як то їй житиметься в  новій родині, із  чоловіком.

А брат сестрицю та й розплітає.
Все рожу споминає.
— Не іди, сестрице молода, замуж,
Ше й рожа процвітає.
— Все ж мені, брате, рожі не рвати,
Барвінку не щипати.
А запашного та васильочка
В ручках не в'ялити.
А з хрещатого та й барвіночку
Не ходити у віночку.
 

Під час весільного дійства був обряд прикрашання гілки дерева. Брали вічнозелене дерево (сосну, ялину) як символ здоров'я, краси і довголіття, урочисто, із  піснями прикрашали його калиною, барвінком, васильками. Робили це дружбоньки (дружби) — нинішні свідки.

Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано,
Розвий,«сосно, сімсот квіток, та ранесенько.
Всім буярам по квіточці, рано-рано.
Всім буярам по квіточці, та ранесенько.
А Іванові не стало квітки, рано-рано,
А Іванові не стало квітки, та ранесенько.
У нього квітка — Марійка-дівка, рано-рано,
У нього квітка — Марійка-дівка, та ранесенько.
 

За звичаєм боярам (буярам в  пісні) — друзям молодого — чіпляли квітки на одяг. в  усіх  гарні квіти, а у  молодого Івана (тут підставлялося ім'я нареченого) квітка найліпша  — це його молода. Обряд виготовлення квіток або  букетиків, пришпилювання їх супроводжувався піснею.

На дівич-вечір збиралися подруги молодої й  проводжали її дівоцтво, коли вона мала змогу  погуляти, піти на вечорниці, коли не мала особливих турбот й  клопотів в  батьковій хаті. в  пісні "Летять галочки в  3  рядочки" зазвичай замість "Марієчки" або  "Галочки" підставляють ім'я молодої. Весільна пісня побудована в формі діалогу поміж подружками й нареченою.

Коли молодий забирав молоду до себе додому, споряджали "весільний поїзд" й  співали відповідні пісні, як-от "Ой матінко, й  не гай мене" (не гай — не затримуй). Дівчина просить матір, котра  усе  не здатне  розпрощатися із  дочкою (адже вона назавжди переходить у іншу родину ), аби й  її не затримувала, говорячи, що дорога нелегка  і  дуже небезпечна . Насправді ж й із даним весільним дійством було взаємопов'язано багато прикмет, "весільний поїзд" всіляко оберігали від "нечистої сили", недоброзичливого погляду.

5) Повідомлення учня

Образ українського весілля в образотворчому мистецтві

В українському образотворчому мистецтві відображення традиційної обрядовості й  народної звичаєвості складає досить вагомий пласт художніх творів. Однією із  найбільше  популярних в  цьому плані тем є українське весілля як зразок комплексного поєднання декількох  видів мистецтва (драматичного, пісенного, музичного, декоративно-ужиткового). 

Цей родинно-побутовий обряд як своєрідне колективне торжество привертав увагу багатьох художників власною  композиційною силою, різноманітністю фольклорного звучання, різнобарвністю й  образністю естетичного втілення.

Незважаючи на існування локальних особливостей в  регіонах України, весільний обряд мав багато спільних рис. Передусім, змістовність і послідовність окремих ритуалів. Першим із  них було сватання (змовини, заручини, договір), яке було  за декілька днів або  тижнів до весілля. Якщо при сватанні батьки нареченої давали позитивну відповідь, дівчина виносила сватам вишиті рушники, якими вони перев'язували один одного крізь  плече. Якщо відмовляли, то замість рушників красномовно дарували гарбуза. 

Не усі  із  відомих ритуалів українського весілля стали об'єктом відображення в  мистецьких творах, однак  такий із  них, як сватання, привернув увагу багатьох художників ("Старости" Т.Шевченка, "Свати" М.Пимоненка, "Сватання" М.Приймаченко, "Сватання" І.Їжакевича).

Після сватання, в переддень  весілля, пекли  весільний коровай — найбільш важливий  атрибут цього сімейного  свята. Його пекли  ("бгали") в  п'ятницю, в переддень  весілля, жінки-коровайниці. часто коровай ставав справжнім мистецьким твором, адже його декорували випеченими із  тіста птахами, квітами, "шишками", а теж святковими свічками й  різнокольоровими  стрічками. Його справжнє  й  поетичне зображення можна побачити в  картині "Весільний коровай" В. Патика.

У суботу, перед весіллям, улаштовувалося  специфічне прощання молодих із дівочою і парубоцькою свободою. Друзі й подруги нареченої і нареченого збиралися окремо (вечорини, підвесілок, дружини). в молодої це дійство мало назву дівич-вечір. Воно відзначалось особливо проникливо і лірично. Подружки плели весільний вінок і заквітчували гільце (ритуальне весільне деревце). Звичай прикрашання дівчат вінками із квітів майстерно відтворив в своєму мистецькому творі "Одягають вінок" Т.К. Трутовський. Далі, в неділю вранці, власне, й розпочиналося весілля. Відповідно одягали наречену, про що виразно розповів в картині "Наречена" Ф.Т. Кричевський. згодом в сім'ї молодої зустрічали нареченого. Пара ставала на весільний рушник і просила в батьків благословення. далі весільним потягом вся весільна процесія) молоді їхали до церкви вінчатися. Після вінчання молоде подружжя прямувало до сім'ї батьків молодого, де їх заново на весільному рушнику зустрічали із хлібом-сіллю, вітаннями і побажаннями довгих літ життя і щасливої долі. надзвичайно виразно і переконливо про звичай весільного викупу молодої перед прибуттям до домівки її коханого розказав в широкомасштабному полотні "Весільний викуп" К.О. Трутовський.

Сучасну інтерпретацію українського весілля яскраво представляє в  своєму творчому доробку "Весілля" Т. Яблонська. 

Найбільш часто закінчувалося весілля в  неділю ввечері або ж  пізно уночі  ще одним викупом молодої, врученням подарунків й розподілом весільного короваю. 

В  понеділок, після весілля, зазвичай відбувалися так звані митвини й  весільний сніданок. Саме повесільний понеділковий ранок колоритно зобразив в  творі "Весілля"  І. Соколов.

Таким чином можна зробити висновок щодо безперечної важливості творів українського образотворчого мистецтва в  висвітленні і подальшому збереженні весільного обряду як важливої частини нашої культурної спадщини. (За С. Коновець).

6) Закючне слово

— В  листі до Ольги Рошкевич, датованому 1879 роком, І. Франко наступним чином написав про українське народне весілля: "Скільки тут пречудових образів ... скільки чуття, скільки геніальних порівнянь, скільки глибоко старовинних споминок і окрушин, що становлять цінний матеріал соціологічний, етнологічний, язиковий. А скільки здорових, ясних й  правдиво людських поглядів на життя! із  якою теплотою оспівана доля жінки перед її шлюбом й  по шлюбі! Якими широкими рисами змальований стан народу, що був якось  в  глибокій старовині! Мені слів не стає на похвалу тієї епопеї селянського життя".

Творче завдання

Розгляньте репродукції картин К. Трутовського "Весільний викуп", В. Маковського "Дівич-вечір", І. Соколова "Весілля" і опишіть, що на них зображено.

Підготуйте на наступний урок інсценізацію елементів народного весілля за творами українських письменників (Г. Квінси-Основ'яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка, Марка Вовчка, П. Куліша, М. Стельмаха, У. Самчука).