Конспект уроку: Оригінальна література княжої Руси-України. Літописи як історико-художні твори. "Повість минулих літ" — історична книга і збірка епічних творів. Києво-Печерський патерик як пам'ятка житійної літератури. Зміст оповідання про Прохора-чорноризця.

Зіставте перекладну та оригінальну літературу Київської Русі. Що в них спільне, а що відмінне?

Заповніть пропуски:

1. Повчання, послання, літописи — жанри... літератури. (Оригінальної).
2. Цей православний монастир заснований 1051 р. ченцями... (Антонієм і Феодосієм Печерським).
3. У XII ст. монастирю надали звання... (Лаври).
4. Києво-Печерська лавра була центром... (Літописання і церковної літератури).
5. У 1240 р. монастир був розорений під час навали... (Хана Батия).
6. Спадкоємець Плетенецького і Копистинського ... заснував тут школу, яка була об'єднана з братською школою. (П. Могила).
7. 1990 р. ... визнала Києво-Печерську лавру пам'яткою світового значення. (ЮНЕСКО).
8. Нестор прийшов до лаври в ...віці. (Сімнадцятирічному).
9. Монах Києво-Печерського монастиря вважається укладачем першого руського...(Літопису).
10. Після своєї появи "Повість минулих літ" піддавалася переробкам ще... рази. (Два).
11. Літописці закликали князів до... (Єдності).
12. Літописний текст для історика... достовірним джерелом. (Не може бути).
     

Києво-Печерська лавра

Цей православний монастир заснований 1051р. на київських схилах Дніпра ченцями — вихідцями із  бояр Антонієм й  Феодосієм Печерськими, котрі  є основоположниками чернецтва на Русі. Створена ними громада ченців невдовзі  привернула увагу князя Ізяслава, й  він дозволив їм побудувати на горі монастир. Громада поступово розросталася, й  після смерті Антонія у  1073р. до її складу входило 100 ченців. Феодосій із  благословення Антонія ввів в  монастирі (названому Печерським — від слова печера) строгий статут, на зразок грецького студитського; головні обителі монастиря було перенесено на прилеглу гору. В  XI ст. монастир стає центром християнства Київської Русі. В  XII ст. йому надали високе звання лаври — головного дуже великого монастиря.

З іноді  Києво-Печерська лавра перетворюється на знаний  культурний центр. Із  70-х років XI ст. в  Києво-Печерській лаврі ведеться інтенсивне будівництво кам'яних споруд.

У 1073—1089 pp. був складається  й  розписаний Успенський собор Немала  Церква), в початку  XII ст. — Троїцька й  Трапезна церкви, а в кінці  XII ст. монастирську територію обносять кам'яною фортечною стіною.

В  цей час розвиваються  архітектурна й художня школи, удосконалюється майстерність зодчих, розвивається прикладне мистецтво. Монастир, котрому  вдалося завоювати неабиякий авторитет, намагається впливати на громадське життя країни. Дуже великою  є значення  Києво-Печерської лаври в розвитку давньоруської культури; вона була центром літописання й  церковної літератури; тут перекладалися слов'янською мовою твори іноземних мов.

В  Києво-Печерській лаврі працював знаний  літописець Нестор (автор "Повісті минулих літ").

У XIII ст. у  монастирі був складений "Києво-Печерський патерик" — вагоме  писемне джерело із  історії Київської Русі. Князівські війни, міжусобиці у  період феодальної роздробленості, напади зовнішніх ворогів досить часто  супроводжувалися руйнуванням монастиря. В 1096 р. обитель сильно постраждала від половців, однак  невдовзі  знов-таки відбудувалася.

Із  іноді  прибудовувалися нові церкви. Увесь  монастир був обгороджений частоколом. При ньому знаходився будинок для прочан, заснований Феодосієм для притулку вбогих, сліпих, кульгавих; на його утримання виділялася десята частка  монастирських доходів. Щосуботи монастир посилав віз хліба для ув'язнених.

Із  переселенням братії в  великий монастир печери були перетворені на усипальницю для ченців, тіла котрих  клали в заглибленнях стін. В  1240 p., в процесі  навали хана Батия, монастир був розорений.

Ченці частково були перебиті, частково розбіглися. Невідомо, як довго продовжувалося запустіння монастиря; в  XIV ст. його було відновлено, й  Немала  церква стала усипальницею багатьох князівських й  знатних родів. 

В  1470 р. київський князь Симеон Олелькович відновив й  прикрасив Велику церкву (Успенський собор). 

В  1483 р. татарський хан Менглі-Гірей спалив й  пограбував монастир, однак  щедрі пожертвування дали йому можливість відновитися. 

В 1593 р. монастирю належали 2  міста — Радомисл й Васильків, а теж десятки сіл із  рибними ловами, перевозами, млинами, данинами й  бобровими гонами. В  1555—1556 pp. Немала церква була оновлена й  прикрашена.

Наприкінці XVI ст. монастир отримав статус лаври й  ставропігію константинопольського патріарха. При архімандритах Є. Плетенецькому й  Із . Копистинському в  монастирі було створено друкарню (1615р.) й  почалося друкування богослужбових й  полемічних книг. Спадкоємець Плетенецького й  Копистинського П. Могила заснував тут школу (1631 p.), котра  пізніше  була об'єднана із  братською школою, що дало початок Києво-Могилянській колегії (1632 p.). Гетьман І.  Самойлович оточив лавру земляним валом, а І.  Мазепа — кам'яною стіною.

За Петра Й  укріплення Самойловича були розширені і  утворили Печерську фортецю. В  1718 р. пожежа знищила Велику церкву, архів, бібліотеку й  друкарню; однак  1729 р. церкву було відновлено. Насамкінець XVII — в початку  XVIII ст. Києво-Печерська лавра стає найбільшим церковним феодалом у  Україні. їй належали 3 міста, 7 селищ, 120 сіл й  хуторів із  56 тис. кріпаків. В  вотчинах монастиря знаходилося декілька  сотень промислових підприємств й  торговельних установ.

Крім того, Києво-Печерській лаврі було підпорядковано дуже багато  маленьких  монастирів з  землями й  кріпаками у  Україні, Росії й  Білорусі. В  1718 р. у  лаврі сталася страшна пожежа, котра  знищила усі дерев'яні будинки й  пошкодила кам'яні споруди. В полум'ї загинули безцінні історичні скарби: бібліотека рідкісних книг, колекція коштовних тканин. В  XIX ст. в склад  лаври входили 6 монастирів: Головний при Успенському соборі, Лікарняний, Ближні печери, Дальні печери, Голосїївська пустинь й  Китаївська пустинь.

1926 р. унікальний комплекс Києво-Печерської лаври був признаний  державним історико-культурним заповідником, а монастир 1928 р. було закрито. Із  1930 р. тут розміщувалися найбільші музеї України. В склад  заповідника ввійшли музеї книги й  друкарства, Українського народного декоративно-прикладного мистецтва, театрального, музичного й  кіномистецтва України й  власне заповідник.

На площі у  26 гектарів знаходилися 102 кам'яні споруди, визнані пам'ятками архітектури. В  фондах заповідника зберігалося більше 60 тисяч експонатів. Це приклади  станкового живопису, предмети декоративно-прикладного мистецтва й  стародруки. В  1942 р. на нижній території заповідника із  ініціативи архієпископа Д. Абашидзе відновив власну  роботу  лаврський монастир, котрий  проіснував до 1961 р. Із  1988 р. територія Дальніх, а із  1990 р. і  Ближніх печер знов перейшла до діючого чоловічого монастиря, духовної семінарії й  духовної академії. В  1990 p. XIV сесія Міжурядового комітету ЮНЕСКО з  збереження всесвітньої культурної й  природної спадщини визнала Києво-Печерську лавру пам'яткою світового роль .

В  2000 р. було закінчено відновлення головного храму лаври — Святкування -Успенського собору (XI ст.), зруйнованого в процесі  окупації Києва у  листопаді 1941 р. 28 серпня 2001 р., в  день Успіння Богородиці, у  Україні широко відзначалося 950-річчя Києво-Печерської лаври. Сьогодні архітектурний ансамбль лаври побудований  із  3-х  груп, різноманітних  за обсягом: на відносно рівному плато знаходиться Верхня лавра, на схилі гори розташувалися споруди Ближніх печер, а далі, на узвишші, — група будинків Дальніх печер. Центральною визначною пам'яткою є печери, в котрих  уже  більше 900 років знаходяться мощі засновників монастиря — преподобних Антонія й  Феодосія, цілителя Агапіта, Нестора-літописця, Іллі Муромця й  ще 118 других  угодників печерських).

Нещодавно у  Ближніх печерах Київської лаври знайдено прах практично  900 літ саме тому  похованого тут Нестора. Після вивчення черепа історика скульптури виліпили його ймовірний портрет. Високе чоло, аскетичне обличчя ченця, довге волосся, задумливий погляд. А ще раніше його живописний портрет із  власної уяви написав видатний сучасний історик Михайло Брайчевський. Одягнений в  чорну одіж, Нестор із  пером у  руках застиг перед чистим аркушем. Його губи міцно стиснуті, а в  дуже велеких  очах світиться думка про минуле або  про сучасне...

Бесіда:

1. Чи  правильною є думка, що Нестор — єдиний автор "Повісті минулих літ"? (Помилкова).
2. У  чому заключається  заслуга Нестора? (Звів у  одне ціле різноманітні  літописи).
3. Що ми називаємо літописами? (Літопис — хронологічний опис важливих історичних подій, очевидцем котрих  був сам літописець або ж  про котрі  він чув від когось із  очевидців або  вичитав із  письмових джерел).
4. Котрий  літопис вважають першим, що дійшов до нас? ("Повість минулих літ ", або ж  "Початковий літопис " (1113р.)
5. Автором котрих  творів, окрім  літопису, був Нестор? ("Життя Феодосія Печерського ", "Читання про Бориса і  Гліба ").

Літописи як історико-художні твори. «Повість минулих літ» — історична книга і збірка епічних творів

Літопис Нестора зветься "Повість минулих літ". Тут усе  підпорядковане часові, події пов'язані із  роками, літописець часом  навіть розриває події, коли вони не вкладаються у  один рік, оскільки для нього час важливіший за події. Час обмежений й  невпинний. Його течія несе події, котрі  уже  сталися, й  приносить нові, котрі  ще мають бути. Коли навіть нічого не відбулось, літописець проставляє роки як знамення часу або ж  ж пише: "Ничего несть", "Бысть тишина". Дуже багато  подій, описаних у  "Повісті минулих літ", ще і  досі не вийшли за межі легенди, як, скажімо, оповідь  про заснування Києва 3-ма  братами і  сестрою. Як хочеться розсунути межі літопису, зазирнути за його береги, побачити, що там! "Повість" переткана зворотами із  живої народної мови, афористичними висловами, приказками: "коли вовк повадиться до овець, то виносить всю  отару", "смерть спільна всім", "не передавивши бджіл, меду не їсти", "мертві сорому не мають", доки камінь почне плавати, а хміль тонути". Знаходимо у  ній стилістичні звороти, котрі  перетривали віки: "зломити спис", "поставити стяги", "січа люта", "втирають пота", "вкинути ніж", "стріли, як дощ", "військо стоїть, як ліси", Святослав "ходив легко, як пардус", Боняк угорців "збив мов у  м'яч, як сокіл збиває галки".

"Повість минулих літ" — загальноруський літописний звід, складений в  Києві у  2-му  десятилітті XII ст. й  покладений у  основу більшості літописних пам'яток, що дійшли до нашого часу. Як окрема самостійна пам'ятка "Повість минулих літ" не збереглася. Її найдавнішими і  головними  списками є Лаврентіївський літопис, у  котрому  відобразилася друга редакція "Повісті", і  Іпатіївський літопис, у  котрому  відобразилася її 3-тя  редакція. В  списках деяких літописних зводів укладачем "Повісті минулих літ" названо монаха Києво-Печерського монастиря Нестора.

Дослідники XVIII— XIX ст. вважали Нестора першим руським літописцем, а його твір — першим руським літописом.

Вивчення літописання О. Шахматовим, М. Приселковим, Д. Лихачовим, А. Насоновим, М. Тихомировим, Л. Черепніним, Б. Рибаковим і іншими показало, що існували літописні зводи, котрі  передували "Повісті", а сам цей документ не є єдиним твором. Після власної появи "Повість минулих літ" ще два рази  піддавалася переробкам. Джерелами 1-ї редакції "Повісті" послужили Києво-Печерський звід кінця XI ст., русько-візантійські договори X ст., "Хронограф за дуже великим  переказом" — компілятивний твір із  всесвітньої історії, візантійська хроніка Георгія Амартола, житіє Василя Нового, твір Єпіфанія Кіпрського, тексти Святого Письма, "Сказання про грамоту Словенську", перекази про східнослов'янські племена, про Кия, про помсту Ольги древлянам, усні розповіді Я на Вишатича, ченців Києво-Печерського монастиря і т.п. .

Нестор був першим давньоруським історіографом, котрий  зв'язав історію Русі із  історією східноєвропейських й  слов'янських народів й  із  всесвітньою історією, як вона розумілася у  той час.

Після незакінченої статті 1110 р. в  "Повісті" знаходиться  запис про написання літопису 1116р. ігуменом Сильвестром, котрий  створив нову, другу редакцію твору. Сильвестр був ігуменом Михайлівського Видубицького монастиря, сімейного монастиря Володимира Мономаха. Він частково опустив, а частково змінив останні статті 1-ї  редакції "Повісті". При переробках Сильвестр велику увагу приділив Володимиру Мономаху, перебільшивши й  прикрасивши його значення  в  подіях кінця XI — початку XII ст., й  ввів до "Повісті" ряд доповнень. 1118 р. літопис було знову-таки перероблено. В  центрі уваги третьої редакції твору залишаються події, пов'язані із  домом Мономаха, головним чином з  сином Володимира — Мстиславом. Крайній редактор "Повісті" доповнив власне  джерело даними про сімейні справи Володимира Мономаха й  його батька Всеволода, уточнив дані про візантійських імператорів, родичами котрих  були Мономахи. В  цілому ж "Повість минулих літ" зберегла роль  1-ї  на Русі історіографічної праці, у  якій історія Давньоруської держави була показана на широкому тлі подій всесвітньої історії.

Літописці закликали князів до єднанні  й  захисту Руської землі від зовнішніх ворогів. Літопис увібрав в  себе родові перекази, повісті, сказання і легенди історичного й  казково-фольклорного характеру, житія найперших  руських святих, твори з  сучасної літописцям літератури.

Художнього забарвлення надають літопису сліди давніх поетичних уявлень. На це звернув увагу ще М. Костомаров, наголосивши, що літописці зверталися до народної творчості крізь  брак других  джерел, однак  як християни змушені були відповідно очищати цей матеріал — звідси фрагментарність й  спрощеність в  його використанні. Й  усе  ж неповторного колориту надають літопису звернення до дружинної поезії (оповідання про Олега, Ігоря), що має тісний зв'язок з  билинною традицією; переповідання давніх звичаїв і обрядів (про племена, про сватання Володимира); військового епосу (походи Святослава, Володимира і других  князів); легенд й  міфів (про Олега "віщого", "чудодія" Всеслава, згадки про язичницьких богів і т.п. ). Щоб  переконатися, що літописний текст не здатне  бути достовірним джерелом для історика, наведемо принаймні один приклад з  "Повісті минулих літ". Стосується від князя Святослава. Про його походження в  літописі сповіщено під 942 роком: В  цей рік родився Святослав в  Ігоря". Тривалий час формування літопису різними авторами призвів до очевидного "промаху" — батькам Святослава на ту пору було: Ользі — біля  60, а Ігореві — біля  70 років; син в них виник  на 39 році (!) шлюбу. Таку неув'язку у  тексті дослідники пояснювали помилкою в процесі  переписування, коли події, оповідь  про котрі  запозичена із  "Хроніки" Амартола, із  927 р. втрапила до 942-го. Якщо прийняти таку поправку, то далі із 'являється ще одна неув'язка: в процесі  битви із  древлянами 946 р. "кинув списом Святослав на древлян, а спис пролетів поміж ушима коня й  вдарив під ноги коневі, оскільки був Святослав зовсім малим". Оця  оповідь  узгоджується із  942 p., однак  не із 927-им, оскільки тоді Святославу мало би бути 19 літ. Щоправда, далі літописці, говорячи про княжича, тримаються 942 p.: Ольга спробувала навернути 13-річного сина до християнства, яке сама уже  прийняла, однак  марно, оскільки син по-дорослому відмовився ("Як я інший закон прийму? Адже дружина моя із  сього сміятися почне!"), тож мати молилась, "вирощуючи сина власного  до змужніння його й  до повноліття його". Зафіксувавши вісім "порожніх" літ, літопис розпочинає "літо 964-е" фразою: "Коли князь Святослав виріс й змужнів..." (виходить, було йому уже  22 роки). Й  от наступні оповіді сповнені дивних неузгоджень. Коли Святославу мало би бути 26 років (968 рік), він вже  батько 3-х  дітей — Ярополка, Олега, Володимира, котрі  із  бабою Ольгою "заперлися" у  Києві в процесі нападу печенігів. Звичайно, в  26 років можна мати й  більше дітей, однак  ж не таких дорослих, аби крізь  2  роки посадити Ярополка у  Києві, Олега у  Овручі, котрі  пізніше , в  977р., зійшлися в  герці під Овручем.

Можна було б й  далі із 'ясовувати літописні неув'язки, аргументовано "виправляти" їх, реконструюючи біографію князя, як це й  робили дослідники від О. Шахматова до Б. Рибакова. Й  думається, що ті суперечності в  літописі з'явились  від спроб узгодити різночасові й різнотлумачні епічні версії із  метою створення династичної концепції в  висвітленні історичних початків Русі ("хто у  ній розпочав спершу княжити"). А оскільки історичних підстав й  писемних джерел) для цього не вистачало, то літописці вдавалися до "художнього домислу".

Києво-Печерський патерик

Слово "патерик" походить від латинського "патер" (батько). В  католиків ним означають особу священика. Із  давніх часів патериком стали називати збірки оповідань й  легенд, в  котрих  ішлося про життя "отців"- чорноризників. Вперше  подібні  рукописні книги із 'явилися в  Візантії. Широко знані у  православному світі теж патерики Єгипетський й  Синайський. На нашій землі у  далекі часи народився Києво-Печерський патерик. Це не просто одна із  важливих пам'яток української культури, а, як назвав її наш видатний історик Михайло Грушевський, "золота книга українського письменного люду".

Києво-Печерський патерик розповідає про те, як жили ченці, як й  із  чого починався славетний Печерський монастир. Цю книгу за взірцем патерика Візантійського творили самі київські монахи. Офіціально  авторство його приписується трьом письменникам: єпископу Симонові, ченцеві Полікарпу і  Несторові-літописцю, хоч  і  не виключено того, що у  цій копіткій й  довготривалій роботі брали активну участь і  інші подвижники із  монастирських келій. У  основі кожної оповіді патерика — дивовижна подія, чудо, що безмежно вражає людську уяву. Оповіді й  легенди вміщують  чимало сюжетів з  чудесними поворотами. Дуже багато  у  них й  конкретного матеріалу, точних деталей про життя ченців в  монастирі, їх  щоденні клопоти. Це твори і  історичні, і  художні, і  релігійні разом з тим . Популярність Києво-Печерського патерика у  Україні була просто безмежна. Із  цією книгою виросло чимало поколінь людей. Тож й  не випадково Михайло Грушевський, оцінюючи Києво-Печерський патерик, ставив його у  один ряд із  "Кобзарем" Тараса Шевченка.

Що ж відомо ученим про цю книгу? Києво-Печерський патерик — видатна рукописна церковно-літературна пам'ятка 1-ої половини XIII ст., збірка творів із  історії Києво-Печерської лаври й  найперших  її подвижників.

Створений після 1215 p., однак  не пізніше 1230 р. Знаний  за 2-ма  рукописними збірками XV ст. — Тверським (1406; т.зв. Арсеніївський) й  Київським (1462; т.зв. Касіянівський). Не звертаючи уваги  на присутність  сюжетів й  мотивів перекладних патериків (опису життя ченців) Єгипетського, Афонського, Синайського, Ієрусалимського, Скитського, Києво-Печерський патерик відзначений яскравою самобутністю. Основу Києво-Печерського патерика склали послання єпископа Симеона печерському ченцю Полікарпу й  звернення Полікарпа до ігумена лаври Акіндіна, а теж Лаврський літопис 1076 р. "Про найперших  чорноризників лаврських".

Пізніше до Києво-Печерського патерика ввійшло  "Житіє Феодосія, ігумена печерського" (складене Нестором бл. 1091 р.) й  "Сказання про створення Печерської церкви". Патерик прославляв будівельників й  живописців приміром , Аліпія), окремих постатей  Києво-Печерського монастиря.

Поряд із  реальними відомостями про життя у  монастирі, про відношення  князів до монастиря, про значення  варягів в культурному житті, про приватні бібліотеки ченців подаються й  фантастичні розповіді (чорти здійснюють  накази святого й  т.п.). Відомо біля  двохсот списків патерика.

Бесіда за питаннями до тексту оповідання про Прохора-чорноризця

1. Де відбуваються події? У  Києві).
2. Назвіть дійових осіб оповідання. (Прохор, Святополк, Давид, ігумен, 2 приймати ).
3. Чому ченця Прохора назвали Лободником? Адже  збирав лободу, розтирав, робив хліб й  тим жив).
4. На що Бог перетворив гіркоту і печаль? (На солодкість й  радість).
5. За що Бог нагородив ченця? (За терплячість й  стриманість).

Доведіть, що Києво-Печерський патерик є пам'яткою житійної літератури.

1. Прочитайте та проаналізуйте уривки з "Повісті минулих літ"

2. Прочитайте та проаналізуйте одне із оповідань Києво-Печерського патерика.