Конспект уроку: Григорій Квітка-Основ'яненко — батько української прози, один із перших у Європі "творців людової повісті" (І. Франко). Головні персонажі твору — уособлення високих морально-етичних якостей простої людини.

1. Г. Квітка-Основ'яненко народився:

1. під Харковом;
2. під Луганськом;
3. в  Харкові.

2. У  котрому  році народився Г. Квітка-Основ'яненко?

1. 1779;
2. 1778;
3. 1776.

3. Батьки Квітки були з  роду:

1.  простого;
2. знатного;
3. кріпацького.

4. Котрі  посади займали родичі Квітки:

1. козацькі;
2. вчительські;
3. духовні.

5. В  скільки років Григорій утратив зір?

1. 6;
2. 2;
3. 4.

6. Що побачив малий Григорій уперше  після періоду сліпоти?

1. постать ;
2. маму;
3. видіння.

7. Де отримав початкову освіту?

1. у  монастирі;
2. в  школі;
3. вдома.

8. Котрий  чин отримав в  17 років?

1. монаха;
2. капітана;
3. учителя .

9. В  котрому  місці знайшов Г. Квітка-Основ'яненко непорушний спокій?

1. Курязький монастир;
2. церква;
3. власний будинок.

10. Котрий  середній навчальний заклад в  1812 р. був відкритий із  ініціативи Квітки?

1. Харківський інститут;
2. Інститут благородних дівиць;
3. середню школу.

На початку XIX ст. Україна мала високохудожню поезію й  драму, а нової прози ще не було. Відомо, що саме проза завжди мала найдужче шанувальників, адже широко охопити всю складність суспільного життя спроможний тільки  епічний твір одним словом, новій українській літературі конче потрібний був повістяр, й  він прийшов із  прихарківського села Основи (звідти й  походить псевдонім Основ'яненко).

Повість "Маруся" стала етапним явищем в  творчості письменника. Автор не вишукує хитромудрих сюжетних переплетінь, не подає літературними персонажами виняткових людей. Простенький сюжет, не переобтяжена зайвими поворотами фабула, типові українські характери героїв — й  небачений успіх. С. Зубков про дану художню річ пише: У  основі її сюжету лежить зворушлива історія ідеального любов  Марусі і  Василя, так нещасливо, після подолання усіх  труднощів й  перешкод, обірваного смертю героїні. Усі  без винятку персонажі повісті — прості, благородні, душевні люди, працьовиті і  скромні, правдиві і  самовіддані, покірні і  богобоязливі. Й  основна фабула і  сама побудова твору дуже багато  у  чому перегукуються із  житійною літературою". Письменник дійсно ідеалізує й  героїв, й  їх  відносини , однак  вся дія твору здійснюється  на тлі колоритних українських звичаїв й  обрядів, усі  чинять за законами Божої й  народної моралі, а саме тому  "Марусею" Г. Квітки-Основ'яненка захоплювалися не тільки  його сучасники й  не лише прості селяни, а і  високоосвічені і  талановиті митці. Павло Тичина, зокрема, в  двадцятих роках XX ст. у  одному із  листів писав: "Днів зо 3  саме тому  читав я вночі  Квітку-Основ'яненка. Читав "Марусю". І так дочитавсь, що не помітив , як й  шість годин ранку прийшло... Так сильно писати! Й  так просто! Мені може здатися , що сцена смерті Марусі нічим не слабша від смерті Ніколая в  Л. Толстого. Квітка-Основ'яненко величезний талант".

Бесіда:

1. Як би ви назвали цю повість? Чому?
2. Доведіть, що родина  батьків Марусі — патріархальна.
3. Як Маруся відчуває власну  бажаність у  родини ?
4. Що доцільно запозичити сьогоднішнім батькам із  виховання маленької Марусі її батьками?
5. Доведіть, що любов  Марусі до Василя — це любов  із  1-го  погляду. Із  якою метою Василь на тривалий термін лишається у селі, хоча  сам не місцевий?
6. Чому Наум Дрот не бажає  видати дочки за Василя, хоч  вважає його хорошою людиною?
7. Чи  правильне рішення обирає Василь після невдалого сватання?
8. Із  якою метою зображено сватання Василя із  етнографічними подробицями?
9. Навіщо  Г. Квітка підкреслює, що Василь не лише  за короткий термін заробляє гроші, а і  вчиться грамоти?
10. Чи  подобається вам життєва позиція Наума й  Насті після повідомлення про те, що їх єдина дочка мусить вмерти? Чому?
11. Як ставиться автор й  родина  Дротів до життєвого вибору Василя — стати ченцем?

Терміни

Літературний напрям — відносно монолітна й  внутрішньо упорядкована сукупність літературних тенденцій, усталена у  ряді визначних або  епохальних творів, що із 'явилися у  один й  той же час. Це вагомий  чинник літературного періоду. У  межах одного літературного періоду здатне  виступати декілька  літературних напрямів. В  Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм.

Літературний напрям визначають подібні  визначні  чинники: світоглядний, поетика як система більше -менш нормативних правил, спільність тем, ідей, постатей , сюжетних схем; сукупність художніх засобів.

Течія — стильова тенденція меншого масштабу, ніж літературний напрям.

Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — ідейно-художній напрям в  літературі й  мистецтві XIX ст. Із  30-х набуває розвитку в Франції, пізніше  у  других  європейських літературах. Для реалізму основоположною є проблема взаємозв'язків людини й середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного всесвіту  особистості. Принцип вірності реалій дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність. 1-го  теоретичного обґрунтування як напрям в  літературі набуває дякуючи художникові Ж.-Д.-Г. Курбе.

Сентименталізм. Слово "сентименталізм" українською мовою із  англійської і французької перекладається як "чуйний", "почуттєвий". Сентименталізм — літературна течія кінця XVIII — початку XIX вік , котра  була поширена у  Західній Європі і  апелювала до почуттів, возводячи їх в  мірило добра й  зла. Культ почуттів в  літературі неминуче вів до глибокого розкриття внутрішнього всесвіту  людини, до найперших  проявів психологічного аналізу, до індивідуалізації образу. Сентименталізм зародився у  кінці 20-х років XVIII вік  у Англії, був тісно пов'язаний із  просвітительським класицизмом. В  Франції Д. Дідро під впливом Стерна, застосовуючи  елементи "слізної драми", пише роман "Жак-фаталіст" й  створює жанр міщанської драми. В  Німеччині сентименталізм мав дуалістичний характер. Пристрасне возвеличення почуттів, протест й  бунт особистості властиві  драматургам "Бурі й  натиску" і поетам "Геттигенського гаю". Однак  утвердження пристрасті, найбільше  явне в  "Вертері" Гете, співіснує із  сльозоточивим тлом й  пасивною мрійливістю.

Практикум з теорії літератури

1. На образах Марусі і Василя позначився вплив сентименталізму, що характеризувався своєрідною увагою до духовного всесвіту людини й  відзначався ідеалізацією дійсності і перебільшенням почуттів. Сентименталісти хотіли розчулити читача, викликати у  нього співчуття до нещасної долі героїв. Сентименталізм наблизив літературу до реалізму, однак  вадою його були ідеалізування застарілого у житті.
2. Яка  особливість мови повісті "Маруся"? (Розчулений тон розповіді про зустрічі закоханих, розлучення, смерть Марусі, горе її нареченого і батька).
3. Де ще в  творі відбився вплив сентименталізму? (Описи природи).
4. Звідки Г. Квітка почерпнув матеріал для написання повісті? Реальність  українського села, фольклор: балади, пісні, звичаї, обряди, танці.)

Сформулюйте фабулу твору.

(Маруся й  Василь покохалися й  хочуть одружитися. Батько Марусі, сільський багач Наум Дрот, відмовляється віддати єдину доньку за бідного сироту, до того ж призначеного у  рекрути. Аби відкупитися від солдатчини, хлопець  йде на заробітки. В  той час Маруся простуджується й  помирає. Вернувшись і не заставши милої живою, Василь йде у  монастир й  там із  горя за коханою також помирає).

Проблемне питання:

Прочитайте напис на дошці. Поясніть причини написання Г. Квіткою-Основ'яненком найперших  творів російською мовою Й  необхідність його виступів на захист рідної мови

НАПИС:

-----------------------------------------------------

Григорій Квітка-Основ'яненко

(1778-1843)

Фундатор нової української прози, визначний драматург, автор значних творів російською мовою — у  цьому заслуги Г. Квітки- Основ'яненка перед рідною культурою. І.  Франко називав його "творцем людової повісті", у  якій уперше  у  Європі було показано у позитивному плані селянина).

--------------------------------------------------

Спробувавши власні  сили у  різноманітних  жанрах російською мовою, Квітка-Основ'яненко опублікував повість "Маруся" (1834). Публікації 1-ї  української повісті передувала складна, виснажливо довга боротьба творчої інтелігенції за право і  можливості української мови. Питання про українську мову стало кардинальним уже  в  перші десятиліття XIX ст. В  2-му  номері "Украинского журнала" за 1825р. була опублікована стаття І.  Кулжинського "Некоторые замечания касательно истории и характера малороссийской поэзии", у  якій особливо наголошувалося на достоїнствах української мови, її "ніжності", котра  захована у  самих первісних елементах слова; однак докази такого роду краще можна відчути слухом й  серцем, ніж виводити із  витончених теорій".

Власне  захоплення поетичністю української мови висловлював І.  Срезневський: В  наш час, — писав він І.  Снєгирьову у  1834р., — вже  не потрібно  доводити, що мова українська... є мовою, а не наріччям російської або ж  польської, як стверджує дехто... що це мова навряд або  поступається, приміром , богемській багатством слів й  виразів, — польській — живописністю, сербській — приємністю, що оця  мова, ще не відшліфована, здатне  порівнятися із  мовами освіченими власною  гучністю й  багатством синтаксичним, мова поетична, музикальна, живописна".

Незважаючи на те, що уже  у  20-ті роки були вагомі "докази" повнокровності української мови, що росіяни знали напам'ять "Енеїду" І. Котляревського, що театрали зачаровувалися пречудовою українською вимовою М. Щепкіна, усе  ж потреба в  доказах прав й можливостей української мови не відпала. Потрібно  було доводити, що така мова взагалі є , оскільки шовіністично настроєні критики, й перш за все  В.  Бєлінський заперечували її існування: Таким чином , — робить категоричний висновок В.  Бєлінський, — ми маємо цілковите право сказати, що зараз  вже  немає малоросійської мови, а є обласне малоросійське наріччя, як є білоруське, сибірське й інші, схожі  до них обласні наріччя" .

Відмовивши українському народові у  самобутності його мови, російський критик позбавляв українців права називатися народом, тим більше мати власну  історію. Котра  історія без народу, а народ без мови! "Малоросія ніколи не була державою, таким чином , й історії, у  точному розумінні цього слова, не мала, — пише він в  рецензії на "Историю Малороссии" М. Маркевича. — Повістю "Маруся" Квітка-Основ'яненко довів широкі можливості української мови, започаткував нові перспективи розвитку української літератури, високо підніс її авторитет. І на цьому, на жаль, не завершилася  боротьба українських письменників за природне право народу мати літературу рідною мовою. Не закінчилась вона й  для Квітки-Основ'яненка, котрого дехто намагався відлучити від "безперспективної", "мертвої", "мужицької" мови.

Був час, коли письменник, зваживши на авторитет В.  Жуковського й  П. Плетньова, відгукнувся на їх прохання й  переклав "Марусю" російською мовою, й  бажаного ефекту це не дало. Українці не пізнавали власних  земляків, а росіяни називали це маскарадом. Зрозумівши не лише  марність, а і  ущербність такої праці, автор "Марусі" відмовився від неї навічно .

Щоправда, не усі  письменники й  критики гудили українську мову і  літературу. Були і  подібні , що підтримували зусилля Квітки творити українською мовою, доводили правомірність існування української літератури. Поміж  них потрібно  назвати передусім В. Даля. Рецензуючи "Малоросійські повісті" Г. Квітки-Основ'яненка, він був вражений неповторністю, чистотою й  первозданною свіжістю української мови, її мелодійністю й  вседоступністю. "Не смію ще  радити братися за переклад повістей Основ'яненка російською мовою, — писав вчений, — це вийшла би перекладання, а не переклад. їх потрібно  читати у  оригіналі... Або  доцільно перекладати і спотворювати книжку, котру  так легко розуміти у  оригіналі й  тішитися й  радуватися незрівнянною простотою зворотів й  виразів".

Розуміючи спорідненість української й  російської мов, Квітка глибоко відчував й  відмінності поміж  ними. Відбиваючи критичні атаки російських журналів на українську мову, він переконував, що навіть найдосконаліший переклад російською мовою не збереже й  не передасть краси оригіналу. В  листі до А. Краєвського Квітка-Основ'яненко висловлював надію, що гоніння російських журналів на українське художнє слово — недовговічне. Лише  надайте  нашим юнакам змужніти, познайомитися із  пером, — вони докажуть й підтвердять, що російська мова є лише  наріччя декількох губерній, дитя, й  то не старше, нашої мови, старшого сина корінної слов'янської. Й  як візьмуться хлопці щипати й  із  неї (мови) усе  наше коріння, відняте, тоді й  найбільше  ревний поборник мови російської замовкне й  признається у  колишній своїй помилці. Мови російської, справжньої, немає у  вітальнях, в  книжках (не у книгах), нема у  журналах російських. Напишете статтю без іншомовного слова, без іноземних фігур й  зворотів? Неможливо, а нашою мовою усе  це можна; й  чисто, й  гладко, так, як неможливо у  досконалості передати ніякою іншою мовою".

Квітка-Основ'яненко зробив усе можливе, аби "присоромити й  заставити замовкнути людей із  дивним поняттям, котрі  голосно проповідують, що не потрібно  тою мовою писати, якою 10 мільйонів розмовляють, котра  має власну  силу, власні  красоти, котрі не можна передати іншою, власні  звороти, гумор, іронію й  усе  як в  порядній мові".

Українські повісті Квітки-Основ'яненка визвали  сльози навіть в  найзапекліших скептиків, переконували, що багатомільйонний український народ має таки власну , повноцінну й  багату мову, мелодійну, ніжну й  безсмертну. Дякуючи  українським повістям Г. Квітки-Основ'яненка збільшилось число прихильників української літератури.

Григорій Квітка-Основ'яненко — засновник нової української прози.

Підготуйте усне висловлювання "Християнські ідеали повісті "Маруся". Прочитайте повість "Конотопська відьма".