Конспект уроку: Вступ. Роль й місце літератури у житті нації. Розвиток літератури. Творча індивідуальність митця. Художній твір — нова естетична дійсність, яка "вбирає" свій час і є носієм загальнолюдських вартостей. Аналіз твору в історичному і естетичному контекстах. Т

Розповідь вчителя

Історія розвитку української літератури пройшла такий же складний, самобутній шлях, як і вся історія країни. Література зберігає і передає загальнонаціональні та загальнолюдські цінності від попереднього покоління до наступного, збагачує наш внутрішній світ, виховує естетичний смак, розвиває інтелект та світогляд. Українцям є чим пишатися, оскільки література впродовж довгих століть довела власну унікальність, тому що попри всі гоніння та несприятливі умови продовжувала свій розвиток, постійно відстоюючи право на існування.

Розповідь вчителя

Видатний український літературознавець, критик, заступник голови Центральної Ради, Сергій Олександрович Єфремов, досить вірно висловився про місце літератури в історії українського народу: "Письменство в кожного народу має велику вагу як вираз творчої сили нації, із одного боку, і міжнародного єднання та впливів, із іншого. Кожне національне письменство, зазнаючи помітних й непомітних впливів від інших письменств, все-таки органічно переробляє і перетворює їх та виявляє тим натуру даної нації, її ідеали і змагання, її інтереси і потреби. Письменство у цілому скрізь виступає оборонцем покривджених, втіхою од життєвої буденщини — тією втіхою, котра підіймає дух людський, привчає його не за скороминуще і буденне вболівати, а добувати високе і вічне із окрушин життя, запалює його тим святим незадоволенням сучасністю, що невпинно жене людськість уперед й далі — все вперед й далі. Вага письменства ніколи та ніде не обмежується самою естетичною сферою. Скрізь й завжди роль його буває глибшою; вона, можна сказати, універсальна, коли зважити на те, що письменство повинне розкривати творчі основи духу народного на всю його широчінь та глибочінь, служити показником, куди й до чого простує дана людська нація, як вона на завдання людини дивиться й як визначає власні стосунки із життям в усіх його сферах. В нас, опріч такої універсальної ваги, письменство ще і спеціальні має завдання, оскільки ще однієї справи повинно не спускати із очей, якої не знають ті щасливі народи, котрі живуть безпечно од національного гніту. Кожне письменство, виходячи із загальнолюдських основ та осмислюючи світові мотиви, повинне бути національним, тобто духовну суть свого народу виявляти. Але коли письменство розвивається серед національно пригнобленого народу, то воно повинно взяти на себе функції народного заступництва, кажучи фігурально, воно неминуче стає адвокатом тієї народності на літературних та життєвих позвах з нівеляційною теорією й практикою".

Вправа "Пошук інформації"

Вчитель учням роздає зарані підготовані матеріали та ставить завдання: "Періодизація розвитку літератури. Запропонуйте, на вашу думку, ідеальний варіант періодизації розвитку літератури".

Художній твір — це нова естетична дійсність, яка "вбирає свій час і є носієм загальнолюдських вартостей". Скажіть, чому мистецтву художнього слова притаманні такі якості як ідейність, образність, емоційність?

Матеріал для вчителя. Періодизація:

I. Література Київської Русі.

II. Давня українська література (XIII—XVIII століття).

III. Нова українська література (1798 р. — початок XX століття).

IV. Новітня українська література (XX — початок XXI століття).

Як й кожному виду мистецтва (будь то музика, малярство, скульптура, архітектура, театр, хореографія чи кіно), мистецтву художню слова притаманні ідейність, образність, емоційність. Ідеї, себто головному задумові літературного твору, підпорядковано все: образи, сюжет, композиція, виражальні засоби і т.п. . основне  — образи: персонажі, пейзажі, портрети, інтер'єр, умовні й  ліричні образи. За їхньою допомогою письменник висловлює власні  почуття, роздуми, суспільні ідеали. Мета красного письменства, за Іваном Франком, — "викликати у  душі читача живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, й ними будити ті самі чуття, котрі  проймали душу самого поета у  хвилі, коли творив ті образи". таким чином , образність в  художньому творі — це сукупність почуттів (емоцій), захоплень, схвильованості автора. Висока ідея породжує глибокі почуття, під впливом котрих  й з'являється  художній образ.

В українських літературних творах конкретно-історичне й  загальнолюдське взаємопов'язані і взаємообумовлені. приміром , споконвічне прагнення нашого народу до волі і щастя (загальнолюдське) визвало масовий протест українського селянства проти національно-соціального гноблення — Коліївщину (конкретно-історичне).

Перегляд ілюстрацій з коментуванням

Вікторина з учнями

1. Яку мав назву  дописемний етап літературної творчості, коли лише  усне слово мало змогу  зберегти кимось одним створену, зате багатьма відшліфовану та  вдосконалену  художню річ? (Фольклор).
2. Чи відмерла усна народна творчість з  появленням  писаного, а пізніше  й друкованого слова? Чому? (Ні. Вона функціонує паралельно, додаючи  останню темами, сюжетами, проблемами, образами, символікою, художніми засобами).
3. Про що засвідчує той факт, що до нас дійшли рукописи часів Київської Русі? (Київська Русь була однією із  наймогутніших держав Європи, культурно й духовно зрілою).
4. Хто з  відомих вам князів "засіяв нашу землю книжними словами"? (Ярослав Мудрий).
5. На території якого князівства після зруйнування у  1240р. Києва продовжили формуватися  література й мистецтво? (Галицько-Волинське).

Розповідь вчителя

Найцікавішим зразком літератури в Галицько-Волинському князівстві є "Галицько-Волинський літопис".

Із середини XIV ст. Золотій Орді прийшлося поступитися правом на давньоруські землі більш сильнішим  державам. Східна Волинь, Чернігівщина, Київщина, Переяславщина й Поділля переходять в  підпорядкування Литви, Галичина й Західна Волинь — Польщі, Буковина — Молдови, Закарпаття — Угорщини. Україна хоча  й підпорядковувалася Литві територіально, однак  домінувала над Литвою в  усіх  сферах політичного, духовного й культурного життя. С. Єфремов не випадково наводить вражаючі факти: "Руська мова, як більш розвинена , стала мовою офіційною  й на Литві, ввійшла  у  вжиток  законодавства й дала на староруській правовій основі цілий ряд пам'яток, наприклад  — різноманітні  князівські грамоти; "Судебник" великого князя Казиміра (1468), "Статут литовський" (1522—1529). "Статут" офіціально  уже  установлює, що "писар земський маєть по руску літерами й слови рускими усі  листи, виписи й позви писати, а не иним язиком й слови".

Бесіда

1. Чому українська мова розпочала  зазнавати утисків після об'єднання Литви та  Польщі у  Річ Посполиту? (Латинська та  польська мови домінували як державні. однак  до нас дійшли пам'ятки української писемності того часу: грамоти XIV—XVcm., Кам'яно-Струмилівське Євангеліє (144), Четьї-Мінеї (1489), Пересопницьке Євангеліє (1556— 561), Крехівський апостол (1560), запис у  чеській граматиці Яна Богослова української пісні "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш " (1571).
2. Котру  мову в  той час вживали для церковної літератури у світських писемних пам'ятках? (Старослов'янська мова — для церковної літератури, староукраїнська мова — для літописів, віршів, шкільних драм.) 
3. Хто та  де на Україні став першодрукарем? (Іван Федоров в  Львові заклав друкарню та  видав "Апостол" (1574). (Вчитель демонструє фото.)
4. В  котрих  містах України з'явились перші братські школи? (Львів, Київ.)
5. В котрому  місті та Федоров заклав ще одну друкарню? Що за  підручники видав? У Острозі. Буквар із  читанкою, "Острозьку Біблію " — найбільше своє творіння (1581).

Аналіз літературного твору.

Матеріал для вчителя.

Зміст твору

Ідея (від грецького idea — вигляд; ідея) — головна думка про відтворені життєві явища і події. Вона органічно пов'язана із  темою, адже несе у  собі оцінки зображених в  творі людей, стосунків поміж  ними, дещо схвалює, підносить, а дещо викриває, осуджує. Так, засуджуючи скнарість, дріб'язкову ощадливість, черствість та  некультурність Пузиря ("Хазяїн" І. Карпенка-Карого), драматург прагне, щоб власники потужного капіталістичного виробництва були справжніми господарями у  державі, а не бездушними нагромаджувачами багатств.

Проблематика (від грецького problema — задача) — осмислення письменником тих соціальних характерів, явиш, котрі  він зобразив в творі, характерних тенденцій розвитку суспільного життя, його контрастів й конфліктів. Скажімо, в  драмі "Хазяїн" й. Карпенка-Карого головною проблемою автор виокремлює бездуховність й безкультурність хазяїв, котрі  мають власний капітал, однак  не вміють розпорядитися ним так, щоб він приносив користь й їм, й суспільству.

Тема (від грецького thema — основа, положення) — предмет зображення, ті життєві явища, котрі  відібрані митцем для художнього відтворення. приміром , в  п'єсі й. Карпенка-Карого "Хазяїн" предметом зображення є таке соціальне явище, як утвердження у суспільстві нової соціальної групи — власної національної буржуазії на стадії нагромадження власності.

Тему ліричного твору прийнято називати мотивом (від французького motif, від латинського motus — рух), причому в  творчості того чи іншого поета висвітлюється низка тем, часто близьких, споріднених та  саме тому  правомірно визначаються мотиви лірики Т. Шевченка певного періоду або ж  та  усієї його поезії, мотиви лірики Олександра Олеся, Ліни Костенко.

Форма твору

Інтер'єр (від латинського interior — ближчий до центра ) — змалювання на картині чи у  художньому творі внутрішнього простору споруди, житла, в  котрому  мешкають персонажі. Це здатне  бути опис меблів, концентрація уваги на якихось предметах побуту, речах і т.п. . Інтер'єр конкретизує місце подій в  творі, наочно ілюструє соціальне становище персонажів, їх  професії, духовні запити, звички і т.п. .

Композиція (від латинського compositio — складання; створення) — зумовлена змістом побудова, розташування  й співвідношення усіх  його складових частин, порядок розгортання подій й взаємодії персонажів. в  літературознавчих працях вживаються і синоніми до цього терміна:

1. архітектоніка (від грецького architektonike — архітектура);
2. структура (від латинського structure — будова, розміщення, порядок);
3. конструкція (від латинського constructio — побудова).

Епічний твір здатне  бути цілісним із  погляду побудови, а здатне  членуватися на окремі складові , розділи, глави.

В XX ст. з'явився  роман в  новелах (Ю. Яновський "Вершники", О. Гончар "Тронка"). Архітектоніка драматичного твору виявляється у  його поділі на дії (акти), картини, яви (сцени).

Одним із  елементів архітектоніки драматичного твору є ремарки (від французькогоremargue — примітка) — пояснення автора у  тексті п'єси, що, як правило, подається курсивом в  дужках. Зовнішня структура ліричних творів, їх "видима" побудова заключається  у  поділі тексту віршів на строфи (від грецького strophe — поворот; зміна; коло), тобто повторювані в вірші поєднання декількох  рядків, пов'язаних поміж  собою певною системою рис, способами римування, інтонацією.

Пролог (з грецького prologos, pro — перед й logos — слово) — початковий епізод твору, в  котрому  автор підводить читача до сприймання твору, повідомляє про власні  наміри.

Епілог (з грецького epilogos, від ері — після й logos — слово) — підсумкова складова  твору, у  якій розповідається про подальшу долю головних персонажів після того, як основні суперечності поміж  ними розв'язалися, часом  крізь  багато років після зображених подій.

Образом звуть конкретно-чуттєве художнє змалювання у художньому творі людини(образи-персонажі), природи (образи-пейзажі), речового оточення (образи-речі).

У художньому творі функціонують численні образи. До образної системи входять образи-типи, образи-характери, образи-символи, образи-деталі і т.п. . головними  із  них є, як правило, образи-характери, образи-персонажі, образи-типи. Образи-картини природи, образи-речі, образи-явища, образи-деталі, образи-переживання,- образи-тропи, персоналізації понять, явищ здійснюють  допоміжну значення . головним чином  в  центрі художнього зображення стоять людські образи.

Образність — найхарактерніша властивість мистецтва, наприклад  художньої літератури. Літературний характер — це творчо змальована людська індивідуальність в  сукупності притаманних їй рис.

Пейзаж (від французького paysage, від pays — країна, місцевість) — жанр живопису, що  передбачає змалювання картин природи. в художній літературі — це бачення письменником навколишнього світу природи — неба, річки, озера, поля і т.п.  і його впливу на душу людини. Пейзаж часто виступає образною паралеллю до душевного стану персонажів. в  реалістичних творах пейзажі здійснюють значну композиційну значення . Картинами природи розпочинаються або ж  закінчуються нерідко сюжетні перипетії та . Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, та . Бунін). в  пейзажних образах здатне  втілюватися драматична колізія твору.

Портрет (від французького portrait — портрет; зображення) — в  літературному творі змалювання зовнішності персонажа: виразу обличчя, постаті, ходи, одягу, манери триматися, характерних жестів і т.п. . головне  його призначення — дати читачеві зорове уявлення про дійових осіб. Портрет в  літературному творі виступає одним із  найважливіших засобів творення художнього образу і несе у  собі разом із  іншими художніми прийомами відбиток авторської індивідуальності.

Сюжет (від латинського subjectum — підкладене) — довільне розташування  автором ланцюга зображених подій. в  повісті й. Нечуя-Левицького "Микола Джеря" фабула та  сюжет твору збігаються, бо події розвиваються хронологічно, послідовно. в  новелі у . Стефаника "Новина" фабула з  сюжетом не збігаються, бо твір починається розв'язкою. Не збігається фабула з  сюжетом в  романі Панаса Мирного й  Івана Білика "Хіба ревуть воли як ясла повні?". Сюжет в  цьому романі вибудований із  порушенням хронологічної послідовності, про народження, дитинство Чіпки Вареника читач дізнається із  екскурсів в  минуле.

Експозиція (від латинського expositio — викладач) — складова  художнього твору, котра  ознайомлює читача із  його головними персонажами, із  умовами і обставинами, котрі  спричинили виявлення конфлікту. Це тло, на котрому  будуть розгортатися події.

1. Зав'язка прояснює читачеві події й  ситуації, із  котрих  починається конфлікт протиборних сил в  творі.
2. Розвиток дії — подальше загострення конфлікту поміж  персонажами.
3. Кульмінація (від латинського culmen (culminis) — вершина) — епізод в  творі, коли конфлікт досягає найвищої точки напруження, після котрої , як правило, настає розв'язка.
4. Розв 'язка — завершення конфлікту.

Естетика — наука про прекрасне, художнє освоєння дійсності, про загальні закони краси й художньої творчості. Як окрема наука із  окресленим предметом дослідження, естетика відгалузилася від системи філософського знання в  XVIII ст., що зумовлено творчістю німецьких філософів О. Баумгартена, й. Канта, Г. у .-Ф. Гегеля. однак  її традиції сягають в  глибину тисячоліть й пов'язані із  рефлексіями давніх народів, особливо греків, про сутність краси, прекрасного, величного, трагічного, про природу й функції мистецтва, естетика розвивалася то як філософська наука про прекрасне, то як загальна теорія мистецтва (так звана "філософія мистецтва"), то як наука про сприймання й переживання прекрасного. Естетика як навчальна дисципліна викладається із  XIX ст. у  університетах й  інших середніх й вищих школах. у  Україні залишив цікаві праці із  естетики професор Харківського університету й. Кроненберг, питанням естетики приділяв увагу професор Львівського університету О. Огоновський. Проблемами загальної естетики й  естетичної критики займалися й. Франко, Б. Лепкий, С. Федчишин, М. Гнатишак, М. Рудницький, Б. Романенчук. Нова хвиля зацікавлень естетики починається із  кінця 50-х XX ст. (праці Б. Кубланова, О. Кудіна, М. Гончаренка, у . Мазепи, П. Гаврилюка, А. Канарського, й. Іваня, Л. Левчук, К. Шудрі, у . Іванова).

Контекст (лат. contextus — тісний зв'язок; сплетення) — Лінгвістичне оточення певної мовної одиниці, умови та  особливості вживання її у  мовленні. Відрізок, складова  тексту писемної чи усної мови із  закінченою думкою, що  надає  можливість  точно встановити роль  окремого слова чи виразу, що входить в його склад . в  художньому творі естетичне навантаження кожного елемента тексту встановлює  близький контекст (фрази, епізоду, ситуації) та  ширший контекст (твору, творчості письменника). Саме тому  кожну цитату із  твору потрібно  приймати  у  контексті, тобто зважати на вислови, котрі  передують цитаті, йдуть після неї, а також на те, котрому  персонажеві (оповідачеві) вони належать, у  якій ситуації сказані, беручи до уваги контекст метафоричний, у  котрому прояснюється, конкретизується полісемія.

Практикум з теорії літератури

1. Прочитайте визначення понять "естетика" і "контекст" і поясніть, як ви їх розумієте.
2. Пригадайте, що ви знаєте про аналіз літературного твору і проаналізуйте один з  творів (за вибором учителя чи школярів ).