Конспект уроку: Микола Хвильовий (1893 - 1933). Життєвий і творчий шлях письменника

Оголошення теми й  завдань уроку. Мотивація навчальної роботи

Сприйняття й  засвоєння школярами  навчального матеріалу

Урок проводиться в  формі конференції, для цього пропонуємо поділити школярів  класу на групи: біографи, літературознавці, історики

Виступи групи «Бібліографи»

Бібліографія М. Хвильового

1-і  школяр .

Біографія М. Хвильового, у  котрій  й  досі є чимало невідомого і сумнівного, виглядає як захоплююча інтрига.

«Мій рік народження – 1893, 13 грудня – село Тростянець Охтирського повіту на Харківщині. Я – син народного учителя  (по єлейній термінології: із  голодранців) . Батько ні в який час не говорив по-українськи, зате бабуся не лише  говорила, однак  і  у  глухі слобожанські вечори розповідала  мені дуже багато  казок про домовиків, лісовиків …» (із  листа Хвильового до Миколи Зерова) . Микола був первістком, окрім  нього у  сім'ї  були ще донька Євгенія, син Олексій, доньки Людмила і Валентина. Микола добре завершив  початкову школу потому  продовжив навчання у  гімназії. В  1904 році батьки розлучилися, й він лишився  із  матір'ю. За вільнодумство його виключили із  гімназії після чотирьох років навчання, і Хвильовий одержав атестат зрілості, склавши іспити екстерном. Микола мав 3-х  сестер й  брата, й  саме тому  мусив шукати діяльність . Працював у  економії в  поміщика, мандрував по селах, потому «шалопайнічав» по заводах, цегельнях, деякий час був поміж  шахтарів Донбасу. Начитавшись Горького, перейнявся «філософією босяків» й  помандрував на південь. «Практично  до оголошення війни я працював на півдні вантажником, підвозчиком, різноробочим. Війна й  мобілізація мене протверезили. Тоді мені виповнився 21 рік — рік призиву. Я зобов'язаний був іти на військову службу».

2–й школяр .

Служив на Волині, Галичині, пройшов землями Польщі, Буковини, Румунії. «Цей період власного  життя, — писав М. Хвильовий, - я можу характеризувати як період повного духовного занепаду. Ні про котру  ідейну діяльність  я уже  не був спроможний  мріяти, саме тому  що бачив я лише  одну безкінечну «походную» дорогу, на котрій  підстерігало мене безхліб'я, гарматний гул й  сіра маса безликих людей». У  окопах 1-ї  світової усталюються його демократичні, частково і  більшовицькі, симпатії. Микола Хвильовий й  у  цій сірій безликій масі був на видноті. Солдати поважали його за знання, ерудицію, відчайдушність й  саме тому  обрали до дивізійної ради солдатських депутатів. Із  1916 року Хвильовий включається у  активну політичну боротьбу, веде агітацію проти війни, «став задумуватися над вольностями України».

Насамкінець 1917 року він після шпиталю повертається додому. Й  знову опиняється в  вирі буремних політичних подій, приймає участь  в  боротьбі із  денікінцями. Із  1921 року працює на заводах Харкова, веде політичну пропаганду, дуже багато  читає.

3-й  школяр.

Літературна роботу  Миколи Хвильового почалася  із  1917 року. Він згадував: «Насамперед  я писав так звані агітки для плакатів й  газет в  стилі Дем'яна Бедного. Згодом, коли агітаційний період революції завершився , я перейшов до художньої творчості».

В  велику літературу він ввійшов  як поет «робітничої рані». Перший друкований твір — поезія «Я зараз  покохав город». В  періодичній пресі виникають  і інші вірші. Однак  поступово Хвильовий переходить до прози, стає «основоположником української прози XX вік ». Письменник щиро вірить в торжество революційних ідеалів, однак  пізніше  його оптимізм згасає. В  1925 році М. Хвильовий одночасно  з  друзями й  однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) , видає спершу альманах, а потому  журнал.

В  цьому ж році розпочинається  літературна дискусія, котра  точиться до 1928 року. (Про неї нам докладніше розкажуть історіографи. ) 26 квітня 1926 року Й.  Сталін в  листі до Л. Кагановича осудив погляди комуніста Хвильового. Далі  листа на М. . Хвильового, М. Ялового, 0. Досвітнього нападки летіли із  всіх  боків. Почалися репресії, першим був заарештований М. Яловий. М. Хвильовий, осмисливши події останніх років, прозрів й  вжахнувся. Він не бачив іншого виходу, окрім  самогубства.

13 травня 1933 року трагічно обірвалося життя талановитого письменника, пристрасного полеміста, справжнього сина власного  народу.

Виступи групи «історики»

1-й школяр.

Початок життя М. Хвильового - це «немала  родина  (3  сестри й  брат) , освічені люблячі батьки. Однак  коли хлопцю було тільки одинадцять років, батько, Григорій Олексійович, залишив родину . Дійсно, батько справив певний вплив на духовне становлення найстаршого сина, зацікавив тими народницькими ідеалами, що були знаменом його студентської молодості, передав власний  невгамовний потяг до мандрів і полювання. Однак  пристрасний мисливець й  рибалка був людиною неврівноваженою, мало заклопотаною утриманням сім'ї  і  вихованням власних  п'ятьох дітей. Увесь  тягар упав на плечі матері, Єлизавети Іванівни Тарасенко, котра  дуже багато  років вчителювала й  після розлучення із  власним  легковажним чоловіком самовіддано виховувала дітей.

2-й  школяр.

Хоч  життя Миколи починалося нелегко (рано пішов працювати, блукав по містах й  селах, служив в  діючій армії) , він не втратив власного  оптимізму і віри у  людей. Почалися революційні перетворення у  суспільстві, й  Микола Хвильовий проголошує себе романтиком революції. Одночасно  з  В.  Сосюрою і М. Йогансеном він розпочинає нову «еру творчої пролетарської поезії». Саме бурхливі події 1917 року покликали оцих  митців до нових творчих поривань. В  своєму «Універсалі до робітництва й  пролетарських митців українських» вони писали: «Мідяною сурмою скликаємо до наших лав розпорошені творчі одиниці робітництва. . . Формуємо загони. Організуємо регулярну армію митців пролетаріату. Наші лави крилаті сповнюватимемо залізною дисципліною робочих ритмів й  пролетарських метафор. У  цьому предки  нашії пророки — Шевченко й  Франко».

3-й школяр.

В  1925 році розпочинається  так звана літературна дискусія. (1925—1928 роки) — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості і завдань нової української радянської літератури, місця й  значення  письменника у  суспільстві. Дискусія з'явилась  крізь  глибокі розходження в  розумінні природи й  мети художньої творчості поміж українських письменників, ідейну й  політичну конкуренцію літературних організацій. Приводом до неї стала стаття Миколи Хвильового «Про „сатану у бочці“ або ж  про графоманів, спекулянтів і других  просвітян», котра  була направлена  проти низькопробної «червоної графоманії». Особливого розголосу набула стаття «Україна або  Малоросія? ». Із  літературної дискусія перейшла у  політичну. В  полеміку включилися партійні діячі — В.  Чубар, М. Скрипник, В.  Затонський, Н. Хвиля. Фатальну крапку у  ній поставив Й.  Сталін, котрий  в  листі до Л. Кагановича написав: «У  той час як західноєвропейський пролетаріат з  інтересом  дивиться на прапор, що повіває над Москвою, український комуніст Хвильовий не має нічого сказати на користь «Москви», як лише  закликати українських постатей  тікати якумога  швидше геть від Москви. . , ». Літературний опонент перетворився на ідейного ворога, й  дискусія захлинулась.

М. Хвильового звинувачують в  прагненні відірвати українську культуру від російської, протиставити 2  народи один одному. Він водночас з  Досвітнім й  Яловим пише спокутного листа, щоб  врятувати ВАПЛІТЕ й  журнал, однак  машину терору й  репресій було запущено, й зупинити її ніхто не був спроможний  — вона вимагала нових й  нових жертв.

4-й  школяр.

13 травня 1933 р. прогримів постріл, що обірвав життя одного із  найбільш талановитіших письменників XX ст. Миколи Хвильового. Сталося це ясного ранку у  присутності декількох  найближчих його соратників, котрих покликав на сніданок, — Миколи Куліша, Григорія Епіка, Олеся Досвітнього (Михайла Ялового, 1-го  президента ВАПЛІТЕ, в переддень  було заарештовано) . Грав на якомусь щипковому вірменському інструменті, декламував вірш М. Некрасова «Мужичок с ноготок», згодом вийшов до сусідньої кімнати й там вистрілив для себе  в  скроню. На столі залишив передсмертну записку: «Арешт Ялового - це розстріл цілої Генерації. . . За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за усе  я, Микола Хвильовий. Таким чином , як говорить Семенко, . . . ясно. Сьогодні прекрасний соняшний день. Яким чином  я люблю життя—ви і не уявляєте, Сьогодні 13, Пам'ятаєте, як я був закоханий в  це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе Комуністична партія». Власною  ранньою трагічною смертю він бажав  зупинити лавину репресій, що насувалася.

Вчитель

Микола Хвильовий – письменник-новатор, самобутній й  своєрідний. Коріння творчості письменника – в  нашому фольклорі, в  живій дійсності. Дуже багато хто співвідносить його творчість з  творчістю Коцюбинського, його новели нагадують музику Шнітке (звучить запис симфонії) .

Виступи групи «літературознавців»

1-й  школяр.

Плеяда молодих митців бачила власне  призначення в  творенні нової літератури, котра  б рішуче відрізнялася від набутків попередників. Пізніше М. Хвильовий без зайвої ностальгії напише: «Вмирала стара форма, як лицарство, як запорожці. По таємних лабіринтах мчав вітер з  незнайомого краю»; «поет знав, як далеко одійшов запах тобілевичо-старицьких бур'янів, що чудово  пахли після «Гайдамаків» й  «Катерини», як далеко й  «Тіні забутих предків», й  усе , що хвилювала юність». Засадничими принципами нового мистецтва стає відмова від точного повторення дійсності, митців приваблює  й  цікавить лише  «комплексна система фактів, втілена у  поетичний постать  як у  невмирущий символ жадань, турбот, поразок й  перемог кляси й  її епохи».

1923 року виходить 1-ша  книжка оповідань М. Хвильового «Сині етюди», котра  остаточно стверджує  молодого автора у  пореволюційній літературі як піонера й  новатора. Авторитетні критики зустріли молодого прозаїка вельми компліментарними рецензіями. О. Білецький в  славетній статті «Про прозу взагалі й  про нашу прозу 1925 року» назвав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози».

2-й  школяр.
М. Хвильовий розпочинав  як неоромантик, хоч  у  його новелістиці можна відшукати впливи імпресіоністичної поетики, елементи експресіонізму, й  навіть сюрреалізму. Автор більше переймався тим, щоб передати відчуття, враження. Зміст слова розкривається дякуючи  асоціаціям й аналогіям, воно є сугестивним й  неминуче співмірним з  барвами, запахом, звуками. Музичний принцип організації тексту, «надзвичайно  тонка ритмічність — своє  внутрішньомузикальна, а не зовнішньомеханічна» (за спостереженням Є. Маланюка) — стають важливими компонентами його ліричного настрою.

3-й  школяр.

Перші поетичні збірки М. Хвильового — «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), поема «У  електричний вік» (1921), котрі  були позначені впливами неоромантизму і імпресіонізму, дістали достатньо  високу оцінку пережитих  літературознавців (С. Єфремов, Ол. Дорошкевич), однак якнайповніше власний  талант М. Хвильовий розкрив у  жанрі новели або оповідання (головним чином  короткого, із  виразним лірико-романтичним або імпресіоністичним забарвленням). Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923) стала якісно новим етапом у  розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії.

Центральною для творчої манери М. Хвильового зостається  проблема людини, людини у  її взаємовідносинах із  революцією і історією, людини, котра  спізнала увесь  трагізм буття сучасного їй всесвіту . У  людській масі, в  вирі революційних подій письменник виокремлює, саме перше , людську індивідуальність із  її пориваннями до високої, іноді недосяжної мети, проте  він не заплющував очей й  на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу і його реального втілення. Романтично забарвлені герої Хвильового часто  вступають в  гострий конфлікт з  власним  іноді , його одновимірною буденністю.

Вчитель

Більше п’ятдесяти років Микола Хвильовий був викреслений із  української літератури. Якщо цього письменника десь випадково або  опосередковано згадували науковці, то обов’язково із  вбивчою характеристикою «ворог народу» або ж  із  лайливими епітетами «махровий націоналіст», «куркульський підспівувач». А було, звучали і  страшніші вислови: «ідеолог націоналізму» й навіть «фашист». В кінці  вісімдесятих в  Харкові ентузіасти із  організації «Спадщина» розшукали й  впорядкували могилу Миколи Хвильового, однак  її зруйнували якісь варвари. Почерк той же, що і  при руйнуванні захоронення У .Стуса. Зоологічна ненависть до нашої минувшини і  наших світочів – ті ж.

Проаналізуйте дві строфи із  вірша «Знайшли могилу Хвильового» покійної харківської поетеси Тетяни Шамрай, у  котрій  авторка від імені Хвильового писала:

А може, це не моя могила,
Слов’яни вночі не приносять квіти,
Допоки душа оглядала Харків,
Гвоздики з’явилися і таблички.
Поетам на цвинтарі мало місця,
Їх скоро ховатимуть прямо в небі,
Та, мабуть, і там відкриють кав’ярню
І виведуть зграйку собак летючих.

Робота над проблемними запитаннями:

- Яким чином  ви розумієте слова Миколи Хвильового: «Невже я зайвий чоловік саме тому , що люблю безумно Україну?» 

Який висновок ви можете зробити, аналізуючи уривок із  «Арабесок» Миколи Хвильового:

 «Поет знав, як далеко одійшов запах Тобілевичо-Старицьких бур’янів, що прекрасно пахли після «Гайдамаків» і «Катерини», як далеко і «Тіні забутих предків», і все, що хвилювало юність, а тепер залишило тільки сірого чортика. Поет знав, що в історії народів його божественно-незрівнянній країні, що, як золота осінь, димить на твоїй патетичній душі, принаймні на першу півсотню літ одведено силою рабської психіки тільки два рядки, і то петитом; і на ці два рядки ніхто й ніколи (аж поки пройде півсотні літ!) не зверне уваги. І поет, що крізь огонь своєї інтуїції побачить нові береги, загине, як Катерина на глухій дорозі невідомості»?

Він був високоосвіченою людиною, грізним полемістом, ніжним ліриком, лагідним, люблячим батьком, завзятим мисливцем, чудовим знавцем мисливської зброї й мисливських собак, мав рухливі чорні брови, глибоко посаджені карі очі. Говорив хутко, нервово, сміявся щиро, дзвінко. Праве плече ледве помітно підсмикував, пальцем часто торкався носа. Одне слово, був звичайною людиною, у  котрій жив, бунтував, сумнівався, боровся й  утверджувався великий талант. Цей талант тягнувся до зір. Пам'ятаймо про це.

Вивчити біографію Миколи Хвильового. Прочитати  новелу «Я (Романтика)».