Конспект уроку: Воєнне лихоліття в житті та творчості О. Довженка. Кіноповість "Україна в огні"

Бесіда:

1. Яким чином ви розумієте слова О. П. Довженка «Я син власного часу й увесь належу сучасникам власним»?
2. Чим О. П. Довженко нагадував сучасникам дуже велеких митців епохи Відродження?

Оголошення теми, мети, завдання уроку.

Сьогодні ми познайомимося із творчістю О. Довженка періоду Другої світової війни, прочитаємо щоденникові записи, сторінки оповідань, кіноповістей. Одночасно з героями його творів будемо любити й страждати, боротись, вмирати і перемагати. Спробуємо уявити Довженкових героїв цього періоду, портрет українського народу того незабутнього героїчного і трагічного часу, а ще більше дізнаємося про особистість О. П. Довженка.

Вступне слово учителя.

Кому ж, як не мені, сказати було слово на

захист власного народу, коли отака немала загроза нависла над моєю землею.

О. Довженко

Випереджувальне завдання

Виписати назви творів, про котрі розповідатиметься на уроках, зробити виписки до характеристики героїв й особистості письменника, готуватися до написання твору «Україна і українці в творчості О. П. Довженка періоду Другої світової війни».

Робота із словником літературознавчих термінів.

Вивчення питань теорії літератури.

Гуманізм (від лат. – людяний, людський).

1. Прогресивний, ідейний, напрям культури епохи Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, боровся за визволення науки і людської особистості від церковних обмежень.

2. Відношення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток й прояв власних здібностей.

Кіноповість – повість, написана із урахуванням специфіки кіно як сценарій кінофільму.

Діалоги і монологи у ній поєднуються із поетичною розповіддю (ліричними відступами); здійснюється вільне переміщення у просторі і часі. Від кіносценарію у ній – фрагметарність, монтажна композиція (згадує окремі кадри), лаконізм дієслів, динамізм сюжету. Від повісті – епічний принцип зображення життя, метафоричність, авторські відступи, яскраві пейзажні картини. Важливу значення здійснює оповідач, в вуста котрого автор вкладає власне бачення життя, проблем, а теж ліричні, філософські або публіцистичні відступи, що є тим містком, що суміщає окремі епізоди-кадри.

Націоналізм (від лат. – народ) – теорія й практика етнічних й соціально-політичних взаємин в суспільстві, котрі ґрунтуються на самоідентифікації націй в вирішенні політичних, державних, економічних й соціокультурних проблем суспільного розвитку, котрі реалізуються у всіляких формах роботи.

Національна самосвідомість – сукупність поглядів, знань, оцінок, ідеалів, котрі відображають спеціальний зміст, рівень властивості, уявлень членів національно-етнічної спільності про минуле, сучасне і майбутнє власного розвитку, про місце й призначення поміж других спільностей, а теж характер взаємозв'язків із ними.

Публіцистичність – риса, притаманна публіцистиці – особливому роду літератури й журналістики, що звернений до найактуальніших проблем, вирішення котрих має велетенське роль.

– В нас на уроці присутні біографи, історики, кінокритики, літературознавці, котрі виступлять з повідомленнями, а читці виразно прочитають уривки із творів письменника. Перенесімося уявою в ті далекі грізні роки.

Повідомлення школярів. Група «Біографів».

–– Перед початком Другої світової війни О.П. Довженко був вже достатньо славетною людиною. Мав певний творчий доробок. Із’явилися в світ його фільми: «Сумка дипкур’єра», «Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Іван» й інші.

Наближення війни Довженко провидів. «Війна, страхітлива, неуявна, у котру вторгнеться людство, - біля. Яким чином мені готуватися до участі в війні? Тільки словом й екраном», - занотовує О. Довженко в своєму щоденнику 1938 року.

Це був своєрідний самозаклик до роботи невгамовної, нагальної, бурхливої, високопатріотичної. Разом з тим ці бентежні і, безумовно, пророчі слова стали мовби внутрішньою потаємною клятвою для самого митця-філософа, котрий міг, за висловом М.П.Бажана, «видіти і провидіти, міг зазирнути далеко уперед, передбачити хід майбутніх подій».

В переддень Другої світової війни вийшов на екрани фільм «Щорс», а зараз О.П.Довженко розгортав діяльність по створенню історичного кіноепосу «Тарас Бульба» за мотивами однойменного твору М. В. Гоголя.

На понеділок, 23 червня 1941 року, призначено перші павільйонні зйомки «Тараса Бульби». А у неділю на світанні О. Довженко приїхав потягом до Одеси, зупинився в готелі на Приморському бульварі. Тут й почув страшні слова, котрі кинула йому просто у обличчя чорна тарілка репродуктора, що висіла близько дверей. Укляк... Зблід...

Віроломний напад. Війна...

Закам’яніло стояв. Дослухав промову наркома до кінця. Згодом повернувся і рішуче підійшов до столу. Він вже знав, що йому потрібно робити зараз. Негайно.

Виклав із портфеля олівці, чистий папір. Сів до столу. Задумався...

«До зброї!» - написав вогненні слова. Й відчуття: війна розпочалася – нелегка, кровопролитна. Надійшов час дуже велеких випробувань.

Прослуховування аудіо запису пісні «Клятва» (муз. Г. Верьовки, сл. М.Бажана).

– О. Довженку було уже практично 50 років, однак він одразу попросився на фронт. Йому рішуче відмовили. Київську кіностудію за рішенням уряду евакуювали у глибокий тил. Й хіба був спроможний О. Довженко всидіти у Ашхабаді?

Й він «тікає» на фронт.

Письменник буває на прогресивних позиціях, в безпосередній близькості від ворога. Знайомиться із бійцями і командирами, занотовує їх розповіді про бойові епізоди. Подовгу розмовляє із тими, хто вибрався із оточення або фашистських таборів. Не звертаючи уваги на усі труднощі фронтового життя, котрі Довженко поділяє із бійцями, він віднаходить час писати статті, листівки, відозви, оповідання, фрагменти до повісті, щоденно робить нотатки до блокнота. Він відображає страшні пожежі... Бомбардування... Переправи... Тривожні ночі... Короткі перепочинки...

Виразне читання учнем уривка із «Щоденника».

02.IV.1942

«... Сьогодні, як й учора, як й завтра, усі газети переповнено описанням таких жорстоких фактів, таких нелюдських вчинків ворогів наших, таким жалом людських страждань, що надлюдське горе вже давно перелилося крізь край у всякій людській душі й уже не викликає навіть гніву, а тільки звичайний рефлекс огиди або обурення, й коли б ми були ДАНТАМИ й МІКЕЛАНДЖЕЛАМИ, нічого б не змінилося. Те, що робиться, не вміщається тепер ні у одну душу й вміститися не спроможний...».

15.ІІІ.1942

Ворошиловоград, вагон.

«Реальність стала дуже багато страшнішою за всяку, навіть позбавлену смаку, уяву. Й її так й потрібно показувати. Душа людська міряється певною мірою, й такою, про котру навіть й не підозрював світ. Книги і фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань, гніву й нечуваної сили людського духу.

– Яким виникає в вашій уяві О. П. Довженко? (Людиною титанічної праці, провидцем, вразливим, з загостреним почуттям відповідальності за долю країни і народу).

– Центральні і фронтові газети друкують полум’яні статті письменника. Уночі із літаків розкидають його відозви – звертання до тимчасово окупованого населення. О. Довженко закликає йти у партизани, чинити опір фашистам, не піддаватись облудній ворожій пропаганді, берегти власні душі і честь.

Повідомлення школярів. Група «Літературознавців».

– Велику значення в боротьбі із ворогом здійснювала публіцистика О. Довженка, приміром, подібні твори: «Душа народна неподоланна!», «Я бачу перемогу», «Не хазяйнувати німцям на Україні», «Батьківщина наказує», «Україна у огні», «Слово до молоді». Публіцистика О. П. Довженка – почесна сторінка у біографії митця – громадянина.

Повідомлення школярів. Група «Кінокритики».

– 1943 року Довженко знімає повнометражний документальний фільм «Битва за нашу Радянську Україну», котрий дубльовано 26 іноземними мовами. Дикторський текст пристрасний, влучний, «довженківський», написаний самим митцем. В 1944 році О. Довженко створює документально-хронікальний фільм «Перемога на Правобережній Україні...»

Повідомлення школярів. Група «Літературознавців».

– Високим ідейно-патріотичним звучанням позначені оповідання О. П. Довженка. Письменник в дні війни створив цілу низку оповідань: «Стій, смерть, зупинись!», «Відступник», «На колючому дроті», «Незабутнє», «Ніч перед боєм», «Мати», «Перемога», «Тризна», «Воля до життя», «Житло», а теж невеликі за величиною новели – «Федорченко», «Невідомий», «Помилка».

Виразне читання напам’ять уривка із оповідання «Мати» (с. 285-288).

12. Повідомлення школярів. Група «Літературознавців».

– Простота сюжету, незмінний філософський підтекст, колоритна мова, публіцистична загостреність й психологізм, ліризм й драматизм, яскравість зображувальних характерів характерні оповіданням О. П. Довженка. Саме тому вони були у той час такими актуальними.

Оповідання «Ніч перед боєм» в найтяжчий рік війни – 1942-і – перевидавалося окремою книжкою лише українською й російською мовами 8 разів. Всього було здійснено 18 видань цього оповідання за рік. Це найліпше засвідчує про його ідейність, естетичну силу і красу. Цей твір був відповідний фронтові так само, як зброя. Це засвідчує про міцний зв’язок письменника із народом, є взірцем великої виховної сили літератури.

Твори малого прозового жанру мали глибинну спорідненість й становили собою своєрідний підготовчий матеріал для побудови об’ємнішого, ширшого й глибшого художнього полотна із чітко визначеною гуманістичною спрямованістю. Ним й стала «Україна у огні», а декотрі із названих оповідань О. Довженко органічно вписав в сюжет кіноповісті цілком або ж у дещо трансформованому вигляді.

Повідомлення школярів. Група «Кінокритиків».

– «Україна у огні» - це трагічний портрет нашого смертельно зраненого й усе ж безсмертного народу. Цей твір О. Довженко розпочав писати із найперших днів війни (назва з'явилась ще у Ашхабаді). Під гул війни, на руїнах визволених українських сіл, при світлі пожеж творився цей епос. В серпні 1943 року Довженко уже читав «Україну у огні» друзям на фронті під Харковом.

В кіноповісті письменник зобразив найтяжчий, найтрагічніший період Другої світової війни – її початок, показав невимовні страждання українців й сумні здобутки довоєнного більшовицького панування.

О. Довженко написав кіносценарій й зняв фільм. Однак кінофільм й повість були засуджені і заборонені. Фільм узагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його є у архівах Московського держфільмфонду), а повість вперше опублікували уже після смерті письменника, в 1966 році.

Таким чином, доля цього твору, як й доля самого письменника, як доля народу, котрий жив в той час, була трагічною. Чому ж так сталося?

Виразне читання уривка із «Щоденника» учнем.

26.Х.1943

«Сьогодні я знов у Москві. Привіз з Києва стареньку власну матір. Сьогодні ж узнав од Б. І. тяжку новину: моя повість «Україна у огні» не сподобалася Сталіну, й він її не дозволив для друку й постановки.

...Мені тяжко од свідомості, що «Україна у огні» - це правда. Прикрита й замкнена моя правда про народ й його лихо».

Повідомлення школярів. Група «Істориків».

– Кіноповість не сприйняв Сталін, таким чином, на неї лягала печать ворожості із подальшими найсуворішими наслідками. Щоб збагнути причини неприйняття «батьком народів» твору О. Довженка, необхідно хоча би частково із’ясувати суть політики, котру він проводив.

Сучасні дослідники цілком обґрунтовано іменують сталінський режим жорстоким, антилюдським. Ці його якості потворно виявилися в передвоєнні роки репресій й часи війни. Злочинне нехтування життям людей призвели до незлічимих трагедій, непоправних втрат й катастрофічного для нас ходу війни.

Повідомлення школярів. Група «Істориків».

О. П. Довженко всією власною творчістю відстоював погляд на людину як на неповторну особистість. Він орієнтувався на загальнолюдські закони буття, звідси і глибока гуманістична концепція кіноповістей періоду війни і визначальний для Довженкових творів конфлікт поміж людиною-особистістю й людиною-гвинтиком. Олександр Петрович, як ніхто до нього й й тривалий час після нього, масштабно і різнобічно підійшов до із’ясування суті цього конфлікту.

Повідомлення школярів. Група «Кінокритиків».

– О. Довженка критикували і раніше практично за усі кінофільми: й за «Звенигору», й за «Землю», й за «Арсенал», й за «Щорса». Втім такого терору, такої наруги, як за «Україну у огні», він ще не зазнавав. Для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 року було скликано спеціальне засідання політбюро ВКП/б, на котрому і розпинали О.Довженка.

Геніального режисера кремлівський диктатор звинувачував в ста смертних гріхах, передусім – в ревізії ленінізму й політики партії. «Україну у огні» назвали націоналістичним, антирадянським твором, виявом вузької національної обмеженості автора, котрий насправді сказав гірку правду й про колгоспну систему, й про армію, й про органи внутрішніх справ.

В своєму творі О. Довженко таврував колгоспний лад передусім не за те, що він призвів багатого якось українського хлібороба до крайньої межі зубожіння й безправ’я, а за те, що вбив в людях гідність й почуття національної гордості. В доповіді Сталіна це названо «нахабним глумлінням із правди», а самого О.Довженка – «куркульським підголоском й відвертим націоналістом». На закінчення власної доповіді генсек зажадав, щоб від нього (Довженка) залишилося лише «мокре місце».

О. Довженко не став на коліна, не благав прощення у Сталіна ні на саме тому засіданні – судилищі, ні пізніше. Де ж приймав він сили для боротьби проти сталінської системи?

В власного народу, у його, хоча знівеченій й окраденій,однак живій й чистій душі.

В щирому зверненні до генсека О.П. Довженко писав: «Товаришу Сталін, коли б ви були навіть Богом, я і тоді не повірив би вам, що я націоналіст, котрого потрібно плямувати й потрібно тримати у чорному тілі. Невже кохання до власного народу є націоналізм? Чи націоналізм – в невмінні художника стримувати сльози, коли народу боляче?

...Написав я «Україну у огні» із огненним болем в серці й палким стражданням за Україну, що знаходилась в німецьких лапах, із болем й страхом за її долю.

Кому ж, як не мені сказати було слово на захист власного народу, коли отака немала загроза нависла над моєю землею.»

– Що нового ви відкрили для себе у особистості письменника? (Олександр Петрович – людина правдива. Вражає його гуманність, далекоглядність, нерозривний зв’язок з народом. Мене вразила його сміливість. Адже сказати правду про народну трагедію, показати виразки тогочасного суспільства – це озна��ає підписати для себе смертний вирок. Довженко не злякався цього. Й це можна вважати, його подвигом).

Повідомлення школярів. Група «Літературознавців».

– В своєму творі автор демонструє всенародну трагедію, котру принесла на нашу землю війна, зображає конфлікт поміж людиною-особистістю й людиною-гвинтиком, виражає думки про силу національного самовідчуття.

18. Виразне читання напам’ять уривків з кіноповісті «Україна у огні» (с. 141, 155).

– Кого із героїв твору ми можемо вважати сильними особистостями?

– Що за провідні риси їх характеру? (Василя Кравчину, Лавріна Запорожця, його синів, діда Демида. Працьовиті, веселі, горді люди. Об’єднує їх всіх почуття людської гідності, жага свободи. Це справжні захисники країни).

– Назвіть жіночі образи твору. Що захоплює вас в жіночих образах? (Тетяна Запорожчиха, Мотря Левчиха, Олеся, Христя. Усі жінки змальовані автором з немалою симпатією. Олеся - найближча його серцю: можливо, це його ідеал української дівчини.

Повідомлення школярів. Група «Літературознавців».

– Красива й чепурна, невсипуща у роботі й скромна, співуча. Вона була «тонко обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою й бездоганно вихованою чесним родом». Немала патріотка власної нації, Олеся глибоко переживала всенародну біду – окупацію. Вражена нападом фашистів, притуливши руки до грудей, вона чисто по-жіночому вигукує: «Ой Боже мій! Що ж воно буде із нами?» Із «нами» - й із родом, рідним селом, усією Україною. Цей вигук болю вустами Олесі вирвався із грудей усього українського народу.

В найтрагічніші хвилини, коли окупанти насильно вивозять полонянок на фашистську каторгу, Олеся не втрачає глибокої віри у життя, у торжество добра і перемоги. Вона говорить: «Я вірю, Христе, вірю, нізащо не буде по-німецьки, нізащо.»

Жіночі образи повісті – трагедійні, а постать Христі Хутірної поміж них – найтрагічніший, оскільки її привселюдно у партизанському загоні суджено за щирість й правду, за добре відношення про власного чоловіка, італійського офіцера. Вона не вчинила ні одного злочину, а її обізвано найбруднішими словами. Коли її вели на жахливе незаконне судилище, «вона ледве йшла. Усе її молоде тіло утратило власну силу і мовби розтало. Вона немов падала із високої висоти на землю у страшній свідомості, що парашут за спиною не розкрився й уже зараз їй не спинитися, ні крикнути, ні покликати. Земля невблаганно тягла її до себе».

Відвертість Христі збивала із пантелику прокурора. На запитання: «Де твоя національна гордість, де твоя людська гідність? Де твоя дівоча честь?» - на котрі мали б відповісти її судді, Христя із гідністю каже:

– Я знаю, що не вийти мені звідси живою... Так скажіть мені хоча перед смертю, чому ж оцього у мене нема? А де ж воно, людоньки? Рід же наш чесний... Яка я повія? Мучениця я. Сльозами проводжала вас, сльозами і стрічаю. Чому я виросла не горда, не достойна й не принагідна? Чому у нашому районі ви міряли наші чесноти на трудодень й на центнери бурякові? Націоналістка я? Яка там? Я не признала вас за власного суддю: я пам’ятаю вас. В. прошмигнули крізь наше село. Я наливала вам воду у радіатор, а ви лаялись так голосно і гидко. Я плакала тоді й, плачучи, запитала вас, або будуть фашисти у нашому селі: спроможний б, я втекла? Пам’ятаєте, що ви мені сказали? В. назвали моє питання провокаційним. От я і осталась під німцем, повія і стерво. От ви чисті, а я ні. От ви презираєте мене, загрожуючи смертю. А я хочу вмерти, хочу? Чим ви можете мене покарати?» Так з підсудної Христя стала обвинувачем власного судді і силою народної правди засудила його до вічної ганьби як людину несправедливу, брутальну і глибокоаморальну, як прокурора окупаційного режиму.

– Розсудливість, доброта, мудрість, чуйність, жертовність – риси, що властиві Мотрі Левчисі і Тетяні Запорожчиці.

– А якими побачили українців вороги? Де, на думку Ернста фон Крауза, перебуває вразливе місце нашого народу? («Так не підкорятися й так помирати, як помирають вони, спроможні тільки люди високої марки». «Їх не можна підкорити. Їх потрібно понищити». «Ці люди абсолютно позбавлені уміння прощати один одному незгоди навіть у ім’я інтересів спільних, високих». «В них нема державного інстинкту. Ти знаєш, вони не вчать історії. Дивовижно. Вони уже 25 літ живуть негативними лозунгами заперечення Бога, власної сім’ї, дружби! В них від слова «нація» лишився лише прикметник. В них нема вічних істин. Саме тому поміж них так дуже багато зрадників... Ось ключ до скриньки, де схована їхня загибель»).

– Проблема національної самосвідомості людини і народу хвилювала письменника давно і особливо виразно постала у його творчості воєнного періоду. Щоденникові записи О.Довженка цього часу рясніють болісними, роздумами про силу національного самовідчуття.

Виразне читання записів із «Щоденника» школярами.

13.IV.1942

«Заговорили про словник український й про історію. Боже ж ти мій! Двадцять п’ять років немає історії, нема словника. Яка ганьба! Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла й во ім’я чого?

Країна виховання безбатченків! Безбатченків без роду, без племені! Де ж й рости дезертиру, як не в на».

14.IV.1942

«Єдина країна у світі, де не викладалася історія даної країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим й контрреволюційним, - це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж. .. плодитися дезертирам, як не в нас.

Не вина це дезертирів, а горе. Не судити їх потрібно, а просить прощення й плакати за погане виховання, за духовне каліцтво в великий час».

– В своєму виступі «Про художню літературу» у дні Великої Вітчизняної війни (1943) О.Довженко виразив, приміром, думку про те, що можна вимагати абсолютної твердості від надзвичайно багатьох, однак, напевно, не можна вимагати абсолютної твердості від всіх поголовно.

І.дійсно, хоча партизанський рух в часи війни був безмежно могутній, усе ж значно більша складова окупованих територій не приймала участі у активному опорі ворогам, що, загалом, є цілком природним явищем. Достатньо було уже того, щоб у умовах неволі залишитися людиною. Втім таке розуміння ситуації прийшло значно пізніше. В час же написання О. Довженком згаданого виступу починалося визволення тимчасово окупованих територій, й письменника гостро турбувало відношення визволителів до визволених, «прокурорські настрої у країні стосовно людей, волею обставин змушених залишитися під чоботом фашизму. Тривоги О.Довженка мали під собою цілком реальний ґрунт, оскільки, як свідчать щоденникові записи, митець аналізував ситуацію із урахуванням передвоєнних років й жорстоких, антигуманних законів воєнного часу. Саме тому, пишучи кіноповість, О.Довженко сподівався, що «буде Україна у огні» прочитана. Й т.п., спроможний, буде не загублено не одну сотню людей, оскільки ми, визволителі, усі до одного давно уже забули, що ми злегка винуваті перед звільненими, а ми вважаємо вже їх другорядними, нечистими, винуватими перед нами «дезертирооточено-пристосуванцями».

Олександр Петрович Довженко – людина вольова, мужня, сильна. Героям літературних творів письменника періоду Другої світової війни властиві риси українського менталітету: гармонійне співіснування із природою, людинолюбство, глибока емоційність, працьовитість, шана до людей праці, самостійність, розважливість, патріотизм, воля до життя, мудрість й глибока відповідальність за життя – власне й всесвіту; крізь усі випробування незнищенною проходить людська душа.

«Я щасливий, що не став злим, що житиму без ненависті і страху, що збагнув власне місце на землі», - говорить Іван Орлюк, герой ще одного твору О.П. Довженка «Повість полум’яних літ», написаним про людей «простих», що найдужче постраждали на війні.

Звернемося ще до одного щоденникового запису.

Виразне читання записів з «Щоденника» учніми.

24.VII.1945

«Я був вчора на параді Перемоги на Красній площі. Перед дуже великим Мавзолеєм стояло військо й народ. Мій любимий маршал Жуков прочитав урочисту й грізну промову Перемоги. Коли пригадав він про тих, що впали у боях у величезних незнаних у історії кількостях, я зняв із голови шапку. Йшов дощ. Оглянувшись, я помітив, що шапки більше ніхто не зняв. Не було ні паузи, ні траурного маршу. Була сказана мовби поміж іншим дві або одна фраза. Тридцять, якщо не сорок мільйонів жертв, герої мовби провалились у землю або ж і зовсім не жили, про них пригадали як про поняття. Мені стало сумно, й я уже далі не інтересувався нічим. Мені було шкода убитих, героїв, мучеників, жертв. Вони лежали у землі, безсловесні. Перед величчю й пам’яттю, перед кров’ю й муками не стала площа на коліна, не замислилась, не зітхнула, не зняла шапки. Можливо, так й потрібно. Чи, спроможний, ні? Адже чого ж плакала увесь день природа? Чого лилися із неба сльози? Невже віщувала живим?»

– Можливо, почуте на уроці примусило вас дуже багато про що задуматись.

2012 рік – рік 68 річниці звільнення України від німецько-фашистських загарбників. А або пам’ятаємо ми історію власної країни, або не забули, якою дорогою ціною відстояли наші прадіди свободу держави в той грізний час? Чи зуміємо відстояти незалежність Вітчизни ми, якщо на нашу долю випаде таке випробування?

Герої творів О.П. Довженка змогли вистояти у роки війни, зберегти красу душі, красу людських відносин.

Бесіда

1. Назвіть твори О. Довженка, в котрих зображено воєнне лихоліття, розкрито секрети нездоланності українського народу, передумови перемоги.
2. Що за риси письменника і громадянина розкриваються в словах О.П. Довженка, звернених до Сталіна «Невже кохання до власного народу є націоналізм? Чи націоналізм... в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»
3. Чому кіноповість «Україна у огні» не втрачає власного роль й у наш час?

– Продовжіть фразу: «На уроці я відчув. .., зрозумів. .., дізнався. .. ».

Підготуватися до написання творів.

С. 218-227 підручника, перечитати кіноповість «Україна у огні», дати характеристику постатей (Лаврін Запорожець, Василь Кравчина, образи ворогів).

1. Чи принагідні ми, нащадки, славних прадідів власних.
2. Мої роздуми над долею героїв кіноповісті «Україна у огні».
3. Україна і українці в кіноповісті О. П. Довхенка «Україна у огні».