Конспект уроку: Осип Турянський. Коротко про письменника. Історичний матеріал Першої світової війни як предмет художнього узагальнення, загальнолюдські мотиви й гуманістичні цінності у поемі в прозі «Поза межами болю»

07.10.2018
198 переглядів
Осип Турянський. Коротко про письменника. Історичний матеріал Першої світової війни як предмет художнього узагальнення у творі «Поза межами болю». Поема у прозі, що хвилює, єднає людські серця, звільняє і просвітлює душу. ТЛ: поема у прозі
Тема уроку
Осип Турянський. Коротко про письменника. Історичний матеріал Першої світової війни як предмет художнього узагальнення, загальнолюдські мотиви й гуманістичні цінності у поемі в прозі «Поза межами болю»
Мета уроку:

Навчальна мета: коротко познайомити школярів із життєвим й творчим шляхом письменника. Допомогти школярам встановити світоглядні позиції митця, аналізувати поему у прозі «Поза межами болю», викликати цікавість до творчості письменника. Дати поняття поема у прозі.

Тип уроку:
комбінований
Терміни і поняття:

Обладнання й матеріали: текст поеми в прозі «Поза межами болю», портрет письменника.

Хід уроку
Організаційний момент
Актуалізація опорних знань та перевірка домашнього завдання
Мотивація навчально-пізнавальної діяльності
Основна частина уроку

Біолграфія О. Турянського

Невеличке село із химерною назвою Оглядів, Радехівського району, на Львівщині, у сім'ї бідного селянина, 22 лютого 1880 року народився майбутній письменник Осип Василь Турянський. Батько його був неписьменний, мав невеличкий клаптик поля й, щоб прогодувати численну родину, теслярував. Старшому з восьми дітей, Осипів, він рішив дати освіту. Хоча, своє кажучи, вирішальним тут було не так бажання батька, як виняткові здібності сина. Навчаючись в сільській початковій школі, хлопчик переходив із класу у клас з відмінними оцінками. Колись влітку, коли Осип уже завершив сільську школу, вчитель Ференс попросив його батька полагодити піч в школі. Розмовляючи із Василем Турянським, вчитель гаряче порекомендував йому віддати Осипка до Львівської української гімназії, із директором котрої він був знайомий. Вчитель дав певну матеріальну підтримку й письмову рекомендацію хлопцеві, підказав, котрі потрібно підготувати документи. На щастя, в Львові, у підвальній кімнаті, мешкав тоді односельчанин Турянського Андрій Волошко. Василь Турянський списався із ним й вмовив прийняти на квартиру малого Осипа. Залізниці із Радехова до Львова тоді ще не було, й батько відвозив сина до гімназії на возі. Поклали сина, харчі для майбутнього гімназиста й для господаря квартири. Той попередив, що потрібно взяти всього побільше – отож на возі опинилося 2 мішки картоплi, кiлька мiшкiв капусти, бурякiв і т.п.. Подружжя Волошкiв поставилось до тихого i слухняного Осипа як до рiдного, тим бiльше, що вiн готував до школи їх єдиного сина. На 2-му роцi навчання у гімназії О. Турянський перестав заслужувати із дому будь-котру матерiальну допомогу. Це не завадило майбутньому письменниковi закiнчити не тiльки гiмназiю, а і унiверситет. За звичаєм всiх неiмущих студентiв того часу вiн заслужував на прожиття репетитерством.

Вчився Осип в гімназії блискуче. Й відносно цього батько не мав із ним ніякого клопоту, якщо не приймати до уваги один надто драматичний випадок. В старших класах гiмназiї юнак захопився нелегальною лiтературою, вiдвiдував пiдпiльний студентський гурток, розпочав вiдкрито критикувати лекцiї із релiгiї, вiдмовився вчити катехiзис. Не звертаючи уваги на прекрасну успiшнiсть i поведiнку, дирекцiя гiмназiї виключила парубка зi школи. Перед ним постала неприваблива перспектива повернутися додому, щоб бути одним iз сiльських злидарiв. Юнак посилає телеграму батьковi, благаючи порятунку. На другий же день батько пiшки прийшов до Львова i звернувся до директора із проханням поновити сина у гiмназiї. Той зглянувся на неписьменного селянина, однак зажадав, щоб вiн заручився пiдтримкою волостi (гмiни) i повiтової управи (староства), напевне, сподiваючись, що Туринським це не вдасться. Повернувшись зi Львова, Василь до Радехова сам вже йти не був спроможний i саме тому послав туди старшу дочку Катерину, котра по дорозi назад заблукала вночi i ледве потрапила додому. Так Осипа у гiмназiї було поновлено.

Пiсля закiнчення Львiвської гiмназii О. Турянський вступає на фiлософський факультет Вiденського унiверситету. Там вiн приймає активну участь в дiяльностi гуртка української студентської молодi. Саме тут, в Вiдні, юнак i розпочинає власну лiтературну дiяльнiсть. Першi оповiдання О. Турянського вийшли друком 1908 року. Тематика його раннiх творiв — оповiдань, статей, нарисiв – була пов’язана із селянським житгям, яке вiн добре знав (на канiкули здебiльшого приїздив до рiдного села).

В Вiдні О. Турянський захистив докторську дисертацiю на тему «Голосний «е» у українськiй мовi». В.1910 р. йому із великими труднощами вдалося влаштуватись вчителем української мови і літератури у Перемишльськiй гiмназiї. А восени 1914 року письменник був мобiлiзований у австрiйську армiю i вiдправлений на сербсько-австрiйський фронт. Наступного року одночасно із багатьма тисячами австрiйських воякiв вiн попав до сербського полону. Пiд час зимового вiдступу сербських вiйськ, що не витримали нового австрiйського настулу, О. Турянський пережив вельми тяжке життєве випробувавня, яке невдовзі i було покладене у основу иайвiдомiшого його твору, повiстi-поеми «Поза межами болю». Вiн був одним iз шiстдесяти тисяч полонених, котрих, вiдступаючи, сербськi конвоїри етапували заснiженими горами. Вiд голоду i холоду гинули тодi i самi солдати сербської королiвської армiї. Тож не доводиться говорити про те, що велика складова вiйськовополонених не здолала цього виснажливого шляху смертi. Найближчi товаришi О. Турянського по недолi замерзли бiля згаслого багаття. Сам вiн повернувся практично із того свiту неймовiрно щасливим випадком. Сербськi лiкарi, якi йшли позаду вiйськовополонених, побачили слабкi ознаки жятгя у одному із них; тiло його уже взялося кригою. Полонений лiкар-українець Василь Романишин, котрий допомагав сербським лiкарям, упiзнав в Турянському власного земляка. Спiльними зусиллями його повернули до життя, зважившись на крайнiй засiб: розморожувати тiло в холодній водi.

Iз Сербiї О. Турянського у числi iнших полонених вiдiслали у табори до Iталiї. Є вiдомостi про те, що деякий час вiн був інтернований на островi Ельбi. У Італії О. Турянський друкувався в прогресивних газетах: виступав iз статтями, фейлетонами і т.п.. В.1917 р. на Ельбi вiн налисав повiсть-поему «Поза межами болю». Пiсля закiнчення вiйни О. Турянський переїжджає до Вiдня, викладає порiвняльне право в Вiденському унiверситетi. На цей час росте його популярнiсть як письменника.

О. Турянський намагається повернутися на батъкiвщину, котра опинялася тодi пiд владою панської Польщi. Буржуазний уряд не хотiв пустити письменника на Захiдну Україну, всiляко зволiкаючи із видачею вiзи на у'їзд. Й тiльки 1923 р. письменник повернувся у Галичину. Вiн одразу ж розгортає активну лiтературну i видавничу дiяльнiсть. Приймає участь в заснуваннi видавництва «Журавлi», в котрому друкує власні твори. Письменник насамперед не мав постiйного мiсця роботи. Однак, як тiльки органiзовується товариство «Рiдна школа», Турянському надають можливiсть працювати у українських приватник школах.

Однак невдовзі виявилась рiзка розбiжнiсть в поглядах чиновникiв помiркованої вище управи «Рiдної школи» і демократа-iнтелiгента із народу

О. Турянського. Це призвело до неминучих конфліктів Деякий час О. Турянський був директором Яворiвської гiмназiї, а потiм йому доручили керувати дрогобицькою гiмназiєю, кращою поміж українських приватних учбових закладiв. Оця гiмназiя, до речi, була збудована до десятої рiчницi із дня смертi Й.Франка на кошти, зiбранi українським населенням. Виконуючи функції директора гiмназiї, О. Турянський викладав нiмецьку, латинську i французьку мови. Поміж учнiвської молодi педагог користувався дуже великою симпатiєю i як гуманний вихователь, i як ерудований фахiвець, i просто як чуйна людина.

В.1927 р. О. Турянський був вимушений покинути Дрогобицьку гiмназiю. Обмеженiсть мiщанства письменник затаврував в сатиричнiй комедiї «Раби». Покинувши Дрогобич, вiн деякий час жив в Рогатинi. А вiдтак переїхав до Львова i до кiнця власних днiв працював вчителем в польськiй державнiй школi. На цей час О. Турянський стає прогресивним громадським дiячем. Цьому сприяли частi вiдвiдини галицьких сiл, де тодi вiдбувалися значнi соцiальнi зрушення, i, нарештi, зближення із активiстами КПЗУ, із тiєю частиною творчої захiдноукраїнської iнтелiгенцiї, котра плекала надії возз’єднання із Радянськоїю Україною. О. Турянський пiдтримував зв’язки із членом КПЗУ Iваном Хабою, котрий у 1927 р. був редактором газети «Свiтло» — неофiцiйного органу захiдноукраїнських комунiстiв, читав нелегальну лiтературу. Аналiзуючи революцiйні настрої трудящях Захiдної України і мiжнародну полiтичну обстановку, що склалася у 30-х рр., О. Турянський переконався, що Радянська влада переможе на захiдноукраїнських землях. Про це вiн говорив відверто у розмовах із родичами i знайомими. Сестра О. Турянського Анна Василівна Шкраба (прізвище по чоловiковi) згадує, що вiн, вечорами розмовляючи із батьком, передбачав визволення Червоною Армiєю Захiдної України.

Наслiдки страхiтливих воєнних випробувань давалися взнаки О. Турянському протягом всього жяття. Тяжка невилiковна недуга мучила його упродовж останнiх рокiв. О. Турянський тримався мужньо, знаючи, що днi його лiченi. Переборюючи напади хвороби, вiн закiнчує свiй останнiй твiр — роман «Син землi».

Помер О. Турянський 28 березня 1933 р. Поховали його на бiдняцькiй дiлянцi Личакiвського кладовища. Бiля труни покійного було кiлька десяткiв його друзiв і учнiв. Минули роки, i мiсце поховання письменника було забуте.

Загальна характеристика повісті Осипа Турянського «Поза межами болю».

Осип Турянський, автор дивовижного твору — «Поза межами болю», жанрово означеного письменником як «повість-поема». «Поет мусить пройти найглибше пекло буття і найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді його слово буде хвилювати», — писав сам Турянський, котрого спіткала (ймовірно, крізь цей нелюдський (нелюдяний) максималізм?) рідкісна, оскільки до непрофесійності чесна, літературна доля — бути генієм одного твору.

«Поза межами болю» — це хроніка передсмертних марень, прокльонів і спогадів сімох виснажених солдат, що відстали від загального каравану (як в справжніх солдат в них лишилися лише прізвища): українців Добровського і Оглядівського (сам автор), угорця Сабо, австрійця Штранцінгера, поляка Пшилуського, сербів Ніколіча і Бояні. «Ми тут уже здійснили ідеал братньої прихильності й кохання», — повідоме один із героїв, замерзаючи близько згаслого вогнища.

Самого автора ледь живого підібрали сербські лікарі і повернули до життя, «розморозивши» в крижаній воді гірської річки. Сюжет пронизливий, однак легко ототожнюваний: від аустерліцьких медитацій князя Болконського до антиестетських воєнних оповідань Гаршина (а ще були твори про жахи 1-ї світової в Барбюса, Ремарка, Аполлінера, Леоніда Андреєва, Селіна, не кажучи уже про те, що сучасний читач має чималий вибір першокласних антивоєнних творів, тим різкіше інтонованих, чим ближчі у часі події бойні).

В «Поза межами болю», як не парадоксально (розумію, що ризикую зачепити сльозливих), справа не у сюжеті. Сюжет тільки привід для висловлювання, свідчення людини, що пережила апокаліпсис й відчула його усякою клітинкою організму, написане для людей, що пережили кінець всесвіту і навіть не помітили. Адже за дуже великим рахунком автор показав людей, котрі поза межами болю виживали інакше: замерзаючи від холоду і не маючи, чим розпалити вогонь, вони не чіпають скрипки збожеволілого �� осліплого від г��ря Штранцінгера («Те тарахкало придалося б надзвичайно на вогонь...» — шепнув.

«Дай спокій, — відповів Добровський. — Оця скрипка — це його очі.... ..Ти стань для себе на боці, Штранцінгер. Ти святий. Нічия рука тебе не торкнеться.»), натомість обирають «танець смерті» — хто впаде, із того знімуть одіж на розпал багаття; корчачись від голоду не наважуються із’їсти труп власного померлого товариша (однак історія пізніших голодоморів і гулагів розпрощається з цією інтелігентською категоричністю), а автор (доктор Оглядівський) так й не зуміє потай із’їсти випадково знайдений в кишені шматочок цукру — поділить на усіх.

«Поза межами болю» — трагічне пророцтво про загибель інтелігентної чуттєвості, котра надає ясне всвідомлення того, що ілюзії життя нерозривні (оскільки невід’ємні) з самим життям, й чиїсь ілюзії, бодай видіння, настільки ж визначні для когось, як саме життя, саме тому недоторканні, святі (вже нетутешній плюралізм правди): «Онде на сто кроків гарний корч. Огонь буде. Ходім!» — «Назад! Не смієш іти там! Це не корч! Глянь! Це моя дружина й мій син!...»

Недаремно Осип Турянський повернувся із війни «диваком», що розгублено і непевно почувався у постапокаліптичному світі («болото, — як він висловлювався, — здорове для легенів, однак вбивче для душі»). Коли 1921 року в Відні зрештою вийшла друком його книжка, «невдячний» Турянський влаштував видавцеві скандал крізь те (а сприймалося як «тільки крізь те»), що той на обкладинці його книжки (у котрій, за визнанням тогочасного критика, не було «ні сліду якоїсь буденної журналістичної тенденції») вмістив рекламу модної кравецької фірми. Свідок того, як вимерзали інші люди — трагічно безшкірі, сприймав цілком узвичаєну суспільством комерціалізацію як цинічне блюзнірство.

Зціпивши зуби й склепивши серце, зізнаєшся: слова із-поза меж болю були спроможні б стати підписами під репортерськими фото. Цитую: «Дуже багато людей утратило ясну свідомість того, де вони, звідкіля і куди йдуть? Декотрі забули мову... В найбільшій частині людей серце уже заснуло... Так жаль всякої людини, що лише на те і вважає, щоб терпіти...

Біль й гордість чоловіка, що кинений в прірву буття, почуває всю грозу особистої безсильності... Люди не є злі, не є добрі. Люди лише нещасливі й — щасливі...» Існування в межах болю триває. Тут й зараз. «У самім куточку мого серця притаїлося щось. Воно мале, марне, бліде. Це надія».

Закріплення знань і вмінь
Підведення підсумків
Надання домашнього завдання

Прочитати повість Осипа Турянського «Поза межами болю».

Коментарі ( 0 )

Залишити коментар

ГДЗ з української літератури

Підписатися на оновлення

Залиште свою едектронну адресу, щоб отримувати останні новини та оновлення на сайті yrok.net

Всі права захищено.

Копіювання матеріалів без зміни заборонено.

При використанні матеріалів обов'язкова наявність активоного посилання (не закритого для індексування пошуковими системами) на джерело.