Конспект уроку: Великий сміхотворець Остап Вишня

Аналіз теми із передбаченням

Уважно прочитайте тему і епіграф уроку й спробуйте передбачити, про кого йтиметься на нашому уроці.

Учнівські передбачення:

- Мова на уроці піде про життєвий шлях українського письменника, котрий любив природу, людину;

- Був оптимістом й, можливо, писав гумористичні твори.

Скласти сенкан до слова “вишня”.

Сенкан

Вишня.

Білоцвітна, соковита.

Милує око, пригощає, радує душу.

Оця ягода стала псевдонімом самобутнього майстра

української сатири й гумору.

Україна — вишневий сад.

Це — український письменник, передовсім український в власних пейзажах, в своєму лукавому і добродушному гуморі.

М. Рильський

Яка ж родюча на вишневі сади і літературні таланти охтирська земля! За кількістю відомих письменників, котрі вийшли із цілющої купелі або ж власним життям й творчістю причетні до неї, залишили позаду дуже багато для себе подібних містечок України. До таких письменників належать: Яків Щоголев Павло Грабовський, Михайло Арцибашев, Борис Антоненко-Давидович, Василь Чечвянський, Іван Багряний, Платон Воронько, Іванна Чорнобривець, Марія Руданська, Остап Вишня... (слайд “Остап Вишня”) Остап Вишня. Лагідна усмішка, мудрі очі, у них випромінюється добра і весела душа життєлюба, гуманіста, бійця. “Для мене Остап Вишня, - пише Олесь Гончар,- це ����айперше виняткова душевна делікатність, чулість, ласкавість. Саме йому, Павлу Губенку, судилося стати найвизначнішим, найпопулярнішим й найулюбленішим сатириком й гумористом у українській літературі ХХ вік.(слайд “П. М. Губенко”)

Над робочим столом письменника висів аркуш паперу, що мав заголовок “Мої друзі”, будь вони три рази прокляті”. В цій напівжартівливій пам'ятці викладалася його програма.

Про що я, нещасний, мушу думати й писати:

• про консерваторів в сільському господарстві, промисловості;
• про хуліганство, грубість й невихованість;
• про широкі натури за державний кошт;
• ро легковажне відношення до любов, до шлюбу, до родини;
• про виховання лоботрясів й шалопаїв;
• про начотчиків й талмудистів в науці;
• про винищувачів природи...

Аби зрозуміти феномен Остапа Вишні, потрібно із'ясувати, хто він, чиїх батьків дитина, де зріс й у кого учився, чим жив й із ким дружив, із чого радів й від чого страждав...

Перед нами життя, таємниці котрого ми сьогодні розкриємо.

Школярам пропонується скласти гроно “Остап Вишня” (короткі тези, повідомлення про письменника, котрі школярам славетні).Повідомлення підготовлених школярів.

Школяр. Минуло уже більше 120 років із того дня, як пізньої осені 1889 року на Полтавщині близько містечка Груні на хуторі Чечва у родини Губенків народився другий син Павло, котрому судилося засіяти зірки на небі української літератури.

Народився хлопчик в поміщицькому маєтку фон Ротів, однак не належав ні до дворянського, ні до поміщицького роду, а до родини колишнього солдата Михайла Губенка, котрий служив в маєтку. Крізь 60 років після даної події Павло Михайлович записав в “Щоденнику”:

Я, такий для себе Павлушка, селянський син, бігав без штанів, швиряв картоплею, била мене мати віником й навіть горнятками череп'яними кидала у голову. Спасибі матері!

В цій же хаті, окрім Павла, народилося ще 16 дітей, вижило 13, поміж них 2 гумористи - Павло й брат Василь (псевдонім Чечвянський).

Дерево роду

Дід: швець з Лебедина

Батько Михайло Кіндратович

Мати Парасковія Олександрівна

Діти (17 чоловік)

1. Василь (12.03.1888-1936) писав під псевдонімом Чечвянський
2. Остап (1889-1956)
3. Катерина (1890-1974) Вчитель
4. Федір (1892-1940) Агроном
5. Олександр (1894-1920) Міліціонер
6. Надія (1895) померла немовлям
7. Дмитро, Валентина померли немовлятами
8. Ганна (1900-1984) Вчитель
9. Єлизовета Євгенія (1896-1961)
10. Олена (1898-..)
11. Лідія (1902-1971)
12. Наталка (1904-1942) Домогосподарка
13. Марія (1907-...) Вчитель
14. Кость (1909-1982) Актор

Батьки бажали всім дітям дати освіту, однак це було нелегко. Рахувалося дуже великим щастям, коли дитині селянина або робітника вдавалося добути хоч б початкову освіту. Таке щастя випало і на долю крихітного Павлуші. Сам письменник писав про це так.

Один серед школярів читає уривок з усмішки “Моя автобіографія” від слів “...Оддали мене у школу рано...” до слів “...А потому до університету вступив...”

Школяр.Вже у ранні роки Павло відзначався надзвичайно веселою вдачею й дуже великою охотою до читання.

Читає уривок з усмішки “Моя автобіографія” від слів “...Книга, що найсильніше на мене враження справила...” до слів “...А залишок книг читалося нічого для себе...”

Учениця.Його рідна сестра, заслужена вчителька України Катерина Михайлівна Даценко, пише в власних спогадах:

Надзвичайно рано навчившись читати, він увесь вільний час (мама нам усім змалечку давала діяльність, аби не байдикували) проводив із книжкою. В школі він вчився охоче, любив товаришів, учителів. Розпочав й мене вчити грамоти.

Вчився Павло на круглі “дванадцять” (в школі була дванадцятибальна система). В процесі канікул приймав участь в виставах. В селі діяв драмгурток, й Павло був в ньому у “коміках”.

Після завершення школи брат пішов на військову службу. І у ту зиму нас спіткало величезне горе — несподівано помер батько. Визвали Павлушу телеграмою додому. На його руках й помер наш батько.

Школяр. Спогади брата Павла Михайловича Костя Губенка:

Зовні брат був подібний на матір, й характерний матері гумор теж передався йому. Мати знала дуже багато народних приказок й висловів, багато пересипала ними власну мову, навіть в найтяжчому горі гумор не залишав її.

Батько також не був позбавлений гумору. Колись, пригадуючи батька, Авлуша розказав:

Батько помер на моїх руках. Уже практично при смерті йому дали підписати “духовне завещаніє”. Батько розпочав читати: “ Я, Михаил Кондратьевич Губенко, при полном разуме и памяти, завещаю жене и наследникам движимое и недвижимое, при сем...”

Дійшовши до цього місця, батько підписав документ, повторюючи: “При сем руку приложил и ноги протянул Михаил Кондратьевич Губенко”. Це були його останні слова.

Школяр. Про початок власної літературної роботи Павло Михайлович Губенко писав:

Знаходячись у Кам'янці, на Поділлі, написав фейлетона про Денікіна й поніс в “Робітничу газету”. Секретар прочитав й сказав: “Добре”. Й не надрукував. Потому я поніс фейлетона до газети “Народна воля”. Редактор взяв, прочитав, сказав: “Добре”. Й надрукував.

Всього Остап Вишня написав й надрукував в Кам'янці-Подільському більше 20 фейлетонів.

Творчість Остапа Вишні можна умовно поділити на 2 періоди: із 1921 по 1933 — Й період, із 1944 до останніх днів життя — І. період.

Перший період творчості розпочинається 1921 року, коли він став співробітником республіканської газети “Вісті”, котра виходила в Харкові. Робота журналіста, що потребує всебічної обізнаності із життям, вміння оперативно відгукуватись на актуальні питання часу, дала письменнику дуже багато живого і цікавого матеріалу для його творів.

На сторінках газет й журналів виникають усмішки Остапа Вишні, одна за одною виходять збірки його творів:

Запис на дошці й у зошитах:

1923 - “Діли небесні”

1924 - “Кому дуже веселе, а кому і сумне”, “Реп'яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)”

1925 - “Вишневі усмішки Кримські”

1927 - “Аби хліб родився, аби й скот плодився”, “Вишневі усмішки кооперативні”

1930 - “Вишневі усмішки закордонні” й окремі інші.

В 1928 й 1930 роках 2-ма виданнями вийшло зібрання “Вишневих усмішок” в чотирьох томах.(слайд “Книги Остапа Вишні”)

Про цей період творчості Остапа Вишні побратим по перу Федір Маківчук писав: «Талант гумориста розквітав із неймовірною швидкістю й уже крізь пару років його могутній сміх заволодів серцями мільйонів читачів. Й так аж до кінця 20-х років. Популярність гумору Остапа Вишні зростала із швидкістю лісової пожежі. Лише загальний тираж видання Шевченкового “Кобзаря” перевищував тираж творів Остапа Вишні. Твори Вишні перекладали російською мовою, збірки видавались в США й Канаді.»

Школяр. В 1927 році Остап Вишня лікувався у Берліні, знайомився із містом, цікавився культурою і життям німецьких громадян. Про власні враження від даної поїздки написав низку усмішок, котрі об'єднав під назвою “ Вишневі усмішки закордонні”. (гумореска “Берлінські вулиці”)

Чимало ранніх творів письменника присвячено подоланню культурної відсталості пореволюційного села. Гуморист у'їдливо і влучно розповідає, до котрих господарських втрат й чисто житейських незручностей призводить неписьменність. В творах даної тематики він часто застосувує “веселі поради”, котрі насправді вміщують в для себе сатиричне викриття того, хто здійснює ці поради. (гумореска “Газета — надзвичайно величезне діло”)

Найдужче Остапа Вишню цікавила тема перебудови села. Уже 1-ша гумореска із циклу сільських усмішок засвідчила незвичайну спостережливість, рідкісний художній хист автора. Комічні картинки, жартівливі коментарі до них, використовування фольклорних варіантів сміхотворення — усією цією технікою гумору автор володіє надзвичайно майстерно.(гумореска “Весняна кампанія”)

Школяр. Тематика Й періоду творчості Остапа Вишні охоплює усі проблеми тогочасної дійсності. Окрім усмішок й фейлетонів, він написав декілька драматичних творів. Найліпші із них - “Запорожець за Дунаєм” (1930р.) й “У'ячеслав” (1931р.).

Учениця. Про захоплення гумориста драматургією засвідчує Марія Пилинська-Дніпровська, дружина знаменитого драматурга Івана Дніпровського:

Вперше я побачила Остапа Вишню у театрі на виставі Б. Шоу “Свята Іоанна”. Його цікавила не лише вистава, а і артистка Варвара Маслюченко, котра грала значення Жанни д”Арк. Вона і стала дружиною письменника, його вірним другом й однодумцем на усе життя. (слайд “Із дружиною Варварою”)

Вчитель. Кажуть, що слава й нещастя ходять поряд. Коли говорити про Остапа Вишню, то на його долю випала немала слава й немала біда. Сама біда була ще десь за горизонтом, однак письменник вже відчував її лиховісний подих. В початку 30-х років розпочали із'являтися статті, в котрих критикувалась вся літературна роботу письменника, а його популярність поміж народу пояснювалась низьким рівнем культури. Наклепники доводили, що у час перебудови країни сміятись взагалі гріх, що народові необхідна “серйозна література, а не гумор й не “усмішки”.(Слайд “Квартира-музей у Києві”). Остап Вишня став жертвою культу особи Сталіна.

Школяр. Ось як писав письменник Володимир Гжицький:

В грудні 1933 року нас обох арештували, звинувативши у підготовці терористичних замахів й присудили по 10 років заслання на Далекій Півночі у м. Чиб'ю (зараз м. Ухта) (Слайд “Арешт Остапа Вишні у 1933р.”). Восени Остапа Вишню поспішно вивезли із Кирти, де він на той час відбував заслання. Говорили, що у останню путь. Й це було недалеко від правди. Їх було 19, окрім конвоїрів. Начальник конвою йшов попереду. До мисливської хати, загубленої у тайзі, було ще далеченько. Там на них ждав затишок й декілька годин перепочинку. Раптово почалась заметіль, котру на півночі іменують буран. Це заметіль, котра спроможний продовжуватись місяцями. Вона і урятувала Остапа Вишню від розстрілу. Коли заметіль ущухла, прийшов наказ про повернення полонених до місця ув'язнення. Хтось з письменників за цей час поклопотався про Остапа Вишню й наказ про розстріл був відмінений. Природа, котру він так любив й оберігав, врятувала йому життя. (Слайд “Ухтинсько-Печорський виправно-трудовий табір”)

Школяр. Пригадує лікар Яків Камінський:

Вперше я дізнався про Остапа Вишню у камері Одеської тюрми, куди мене “запросили” влітку 1937 року. Я твердо знав, що ні у чому не винен, був упевнений, що сталася якась помилка. Невдовзі я переконався, що товариші по камері також не знають в чому їх провина.

В.один серед днів виник арештований голова сільради.

- В. чого сюди потрапили? - зустріли ми його питанням, яке задавали всім новоприбулим.

- І за Остапа Вишню.

- Яким чином це за Остапа Вишню?

- І хтось доніс, що я читав його твори.

- Ну і що?

- Знайшли у мене книжку Остапа Вишні. А його заарештовано як ворога народу. А я, виходить, за нього, раз книжку зберіг.

Минуло 5 літ. Я працював в таборі на Далекій Півночі у лікарні. В 1942 році сюди прибув Губенко Павло Михайлович, хворий, фізично виснажений. Йому призначили лікування й так я познайомився із тим самим Остапом Вишнею, крізь книжку котрого постраждав голова сільради.

Павло Михайлович мало пробув в лікарні. Однак і за ці декілька тижнів він добув загальну шану. Простота, сердечність, співчуття до чужого горя, готовність допомогти, уміння підбадьорити належним словом виділяло його поміж других.

Ми влаштували його фельдшером в лікарні, й він лікував таких же ув'язнених, як сам. Весною 1943 року пішли чутки, що Остапа Вишню визвали на етап.Тяжко було повірити, адже хворих на етап не приймали. Ніхто не був спроможний допомогти, оскільки прийшло суворе розпорядження із Москви.

Лиш крізь півроку, коли була надрукована “Зенітка”, я із радістю почув, що він на волі.

Вчитель. Відбувши 10-річне заслання Остап Вишня повернувся до Москви. Потрібно було заробити документи, житло, пройти перевірку. Йшла війна. Київ був звільнений, житло письменника було конфісковано, а родину виселили за межі України. Його зустріли друзі-письменники: М. Бажан, М. Рильський, Ю. Смолич. Всіх мучило питання, або буде Павло Губенко знов продовжувати літературну роботу. Однак відповідь була невтішна: “Хіба я зараз зумію?”

І виявляється, зміг. Так почався новий етап в творчості письменника.

Учениця. Пригадує його дружина Варвара Губенко-Маслюченко:

Павло Михайлович приїхав перед самим Новим 1944 роком. Такий подарунок принесла мені доля. Вишні минуло 54 роки. Я бачила, як він починає цікавитись навколишнім життям, радіє перемогам на фронтах, чекає листів. Єдине, що турбувало, - загострення хвороби шлунка. Павло Михайлович не спав, стогнав від болю, а раз через важкий сон мені вчувся його плач. Я кинулась засвітити каганець, однак Павло Михайлович не плакав, а сміявся. Виявляється, він склав гумореску, котру назвав “Зенітка”, й розпочав розказувати мені смішні пригоди діда Свирида й баби Лукерки. А вранці він записав в зошит й відіслав її до редакції.

Вчитель. Автор гуморески сам пояснив, чому її написав: “Мені хотілося у ті тяжкі, грізні часи написати щось надзвичайно дуже веселе, аби люди й на фронті сміялися й аби гумореска підбадьорювала їх дух”. (Гумореска “Зенітка”)

Вагоме місце у післявоєнній творчості Остапа Вишні належить збірці “Мисливські усмішки”.

Зміст їх не вичерпується веселими історіями й цікавими сценками із життя мисливців і рибалок. Письменник поетично зображає природу у різноманітні пори року, особливо вражає опис осіннього лісу у усмішці “Вальдшнеп” (Гумореска “Вальдшнеп”). Оспівуючи рідну природу, письменник закликав охороняти її від забруднення і руйнування. Він мовою сатири говорить про браконьєрів - “надзвичайно несимпатичну породу роду людського, що ганьбить почесне звання охотника-людини”.(Слайд “Захоплення мисливством”)

Після Великої Вітчизняної війни Остап Вишня — член редколегії й співробітник журналу “Перець”, член правління Спілки письменників України.

Лиш в 1955 році Остап Вишня був офіціально реабілітований судовими органами.(Слайд “Нелегка реабілітація”)

До останніх власних днів Павло Михайлович був непосидючим, енергійним й діяльним.

Про це засвідчує:

1. Збірка фейлетонів й памфлетів “Самостійна дірка” (1945);
2. Книжки усмішок “Зенітка” (1947);
3. “Весна-красна” (1949);
4. “Мудрість колгоспна” (1952);
5. “А народ воювати не бажає” (1953);
6. “Великі ростіть!” (1955);
7. “Нещасне любов” (1956);

Літературна творчість була для нього такою ж органічною потребою, як повітря, як вода, як хліб. Зустрічі із читачами, поїздки країною приносили письменнику дуже багато радості й творчого хвилювання. Допомогти людині, підтримати її у годину скрути добрим словом, порадою й ділом — він повсякчас міркував власним обов'язком. За сім днів до смерті Остап Вишня повернувся із Херсонщини, де був в творчому відрядженні. Готувався до роботи над новою книжкою. Не судилося нам побачити цю книжку.

Школяр. Письменник Леонід Ленч пригадує:

В.кінцевий рік його мучила хвороба шлунка, однак він дуже багато працював в “Перці”, перекладав, навіть на полювання виїхав. Поїздка була далекою, стомлюючою. Повернувшись додому й перепочивши, він сів увечері у крісло перед телевізором. Сидів, дивився й раптом відчув себе недобре. Встав, випив ліки, однак вони уже не допомогли. Крізь десять хвилин його не стало. Параліч серця!(Слайд “Останнє полювання... Похорон...”). В народі кажуть про таку смерть — смерть праведника.

Декілька годин тривало прощання із прахом письменника. Народ йшов й йшов. Люди різного віку, родичі й незнайомі, друзі. Сльози котились по їхніх щоках, коли проходили повз труну, коли клали букети квітів до його ніг, й ці сльози були останньою даниною вдячності великому народному майстру сміху.(Слайд “Остапа Вишню поховано на Байковому кладовищі”). На фоні мелодії пісні “Козака несуть й коня ведуть”, котру грали на похороні Остапа Вишні, звучить вірш В. Сосюри “Умер великий правдолюб”.(Слайди: “Таким його пам'ятають...”, “Вишня у дружніх шаржах друзів”, “Нащадки Губенка”, “Книги про Павла Губенка, премія імені Остапа Вишні”, “Визначні місця і пам'ятники на честь значного пересмішника”)

Вчитель В. зароблили дуже багато нової інформації про Остапа Вишню. Зараз я попрошу вернутися до грона “Остап Вишня” й доповнити його. Склавши гроно, школярі зрівнюють первинні і вторинні знання.

Доведіть або ж спростуйте думки Остапа Вишні:

Яким чином ударила революція — завертівся.

Я — слуга народний! Й я із того гордий, я із того щасливий. (життєве кредо письменника).

Коли входиш в літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко!

В сатирика і гумориста мова має бути жива, гостра, дотепна, приближена до мови, якою розмовляє народ.

В нас час “Вільного письма”. Для роботи надається 3 хвилини.Письмово даємо відповідь на питання: “Остап Вишня. Хто він?”

1. Вміти переповідати біографію Остапа Вишні.

2. Прочитати усмішку Остапа Вишні “Моя автобіографія”.

3. Індивідуальне завдання. Вивчити напам'ять вірш М. Рильського “По полях ми із Вишнею бродили”.