Конспект уроку: Юрій Яновський. Творча біографія митця. Романтичність світовідчуття і стилю. «Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі» — новели з соцреалістичних «Вершників» («реабілітаційного двійника» «Чотирьох шабель»). Історична правда, життєві реалії як поштовх

Слово учителя. Юрій Яновський. У українській літературі його ім'я належить до найпомітніших, а художня спадщина становить яскраву сторінку її класики. Твори видатного письменника входять до тих надбань, котрі гідно репрезентують духовну культуру українського народу.

Літературному поколінню, до котрого належав Ю. Яновський, випало йти незвіданими шляхами, відкривати нові теми, творити образи нових людей й шукати для цього потрібних художніх форм. За словами Олеся Гончара, «це був художник-відкривач, що дорожив свіжістю, правдивістю постатей, нетерпимець до всякої рутизни». А творив він на рубежі прози і поезії й, працювавши у багатьох жанрах, лишив по для себе неповторні, високомистецькі здобутки.

За ним утвердилася слава романтика. Ю. Яновський — один серед тих, хто започаткував романтичну течію у українській літературі ХХ ст. Власне розуміння вартості письменницьких звершень він виклав теж в романтичному дусі: «Коли я читаю книжку й хочу її оцінити,— писав він ще у молодості,— я питаю у себе: «Чи взяв би ти її у далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, у далеку таємну путь? Чи поклав би ти її у торбу поруч з хліба окрайцем, пучкою солі і цибулиною? Чи достойна вона там, у торбі на плечах, лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв'яжеш торбу й із'їси хліба, або дасть вона тобі мужність й радість, щирий захват й приємний біль мудрості».

Сталося так, що життя й час суворо випробувало на міцність й самого письменника, й його твори.

Творча біографія Ю.Яновського

Робота у групах

Школярі мали прочитати біографію письменника й розказати однокласникам про найвидатніші чинники формування і ознаки творчої біографії митця

Ю. Яновський розвинув й утвердив у українській прозі цілком самобутній, художньо продуктивний романтичний напрям. Романтичне письмо іноді завдавало письменникові більше болю, ніж приносило радощів. Войовничий міф про реалізм (і ще і соціалістичний!) як єдино «правильну» мистецьку форму підминав під себе будь-котрі спроби творити інакше, а Ю. Яновський карався і мучився, й іноді ламався, однак повсякчас лишався вірним переконанню. Про це він висловився в листі до О.Довженка: «Якби мене доля позбавила не половини шлунка, а руки, я і тоді писав би, як пишу — співав би». Саме романтичним співом уявлялася цьому талановитому майстрові слова художня творчість, й такою вона і була.

Світобачення письменника формували безмежні українські степи, роботяща селянська родина, котра у пошуках кращого життя переїхала до Єлисаветграда, коли малому Юркові ледве виповнилося шість років. Розлука з степовою домівкою, а пізніше надто раціоналістичне для мрійливого парубка навчання у народному і земському реальному училищах, студентські будні у Київському політехнічному інституті (1922—1924) зміцнювали у майбутнього письменника почуття туги за чимось втраченим, виробляли потяг до незвичайного і настроювали його на пісенно-бентежний лад. Цьому сприяли і розбурхані роки громадянської війни.

Форму художнього вираження власних романтичних уявлень про світ письменник шукав наполегливо. В студентські роки пише вірші і читає їх на зібраннях інститутської літстудії, сходиться із колективом театру-студії імені Г. Михайличенка і допомагає (як знавець фольклору) у постановці деяких п'єс (в створенні однієї із них—-«Камергер» — приймає навіть участь як її співавтор); виступає з замальовками і рецензіями у газеті «Більшовик», сходиться з київськими панфутуристами на чолі із М. Семенком, а у 1922 р. опубліковує перший власний вірш (російською мовою) «Море». В 1924 р. практично водночас виникають у газеті «Більшовик» його вірш «Дзвін»» й новела «А потому німці тікали», написані уже українською мовою.

До віршування Ю. Яновський повертатиметься протягом всього життя, однак опублікував він лиш одну поетичну збірку «Прекрасна Ут» (1928) Зібрані у ній вірші виказували у поетові неабиякий хист «фіксувати» романтично-сконденсовані миті життя, бачити сучасні предмети й явища із висоти історичних легенд і космічних просторів, відривати погляд читача від буденщини, спрямовувати його в світ мрій.

Хоч Ю. Яновський й називав себе поетом, котрий інколи пише прозу, літературне ім'я його ввійшло до літератури дякуючи прозі. Була вона по-справжньому поетичною, як й притаманно прозі романтиків.

Новели найперших збірок Ю. Яновського («Мамутові бивні», 1925; «Кров землі», 1927) сприймалися швидше як пошуки власного голосу, ніж його віднайдення. Автор зізнавався у одній із новел, що його перо ще «ворогує із думкою», однак це тяжко помітити, що й думка, й перо у письменника були неординарні, від новели до новели він бажав подавати глибші картини власного часу і поривався, як й усі романтики, до часу істинного, ідеального.

Значним кроком стала романна проза письменника, із якою він виступив в кінці 20-х. На цей час Ю. Яновський вже повністю зайнявся літературною працею. Щоправда, поєднував він її із роботою у пресі, участю у дискусіях довкола питань, котрі відстоювала ВАПЛІТЕ (членом її він став з часу її заснування), а протягом 1926—1927 рр. йому довилось ще працювати редактором на Одеській кінофабриці. Тут щаслива доля звела письменника із молодим тоді кінорежисером О.Довженком, тут же він спробував власні сили у кіносценарній справі, однак найбільшим набутком став роман «Майстер корабля». Розпочав він писати його у Одесі, а завершив й видав в Харкові (1928).

Романом «Майстер корабля» завершувався перший, пошуковий етап творчості Ю. Яновського. Оцінка його критикою 20-х й початку 30-х років була неоднозначною: прикметною зостається звичайна хвороба вульгарної критики 20-х років, коли виміром приналежності твору до певного напряму залишалась тематика й типаж. Не впливає у «Майстрові корабля» пролетаріат —- таким чином, твір не пролетарський й т. ін. Дику силу такої вульгаризації Ю. Яновський боляче відчував після опублікування роману «Чотири шаблі» (1930).

5. Слово учителя. «Чотири шаблі» — одна із найдраматичніших сторінок у історії української пореволюційної літератури. Півстоліття після опублікування твору він залишався предметом найбезглуздішої критики, був, насправді, вилучений із літературного процесу. Навіть після смерті письменника ще довго критики писали, що він в своєму творі, «показуючи громадянську війну на Україні, подав читачеві вигаданий ним хаос, нерозбериху, відсутність спрямовуючого центра у особі партії більшовиків». До того ж, за Ю. Яновським тягнувся шлейф звинувачень, начеб його роман творився на хвилі «націоналістичної романтики».

Таким чином, поговоримо про цей роман, однак пам’ятайте, що роль всякого твору заключається не у політичній зорієнтованості його ідей, а у художній правдивості і глибині розкритих автором таємниць людського буття.

...Україна перетворилася на один серед найзапекліших плацдармів громадянської війни. По усіх усюдах (й організовано, і стихійно) появлялися бойові загони, аби захистити революцію. Подібні ж загони, навіть цілу армію, взялися створити і четверо друзів — героїв роману «Чотири шаблі»: Шахай, Остюк, Галат й Марченко. Однак перед цим вони гуляють на весіллі у Шахая. В процесі вінчання молодих в церкві, котра розписана козацькими сюжетами, друзі причащаються духом вітчизняної історії, й це надихає їх не просто на «військову романтику», а на історичну битву за власну землю й волю. Неодномірно-парадною була оця битва; над нею то спалахувала «червоного прапора красна зоря», то розгорталося чорне полотнище анархізму; вона підминає під себе то полки білої гвардії, то полчища Антанти, а у фіналі битви — армію Шахая й його побратимів поглинає вир життя, як бригантину розбурхане море.

«Довго ще затим, як бригантина пішла під воду, біліли на поверхні моря одірвані паруси її. Регулярні армії повстали поміж хаосу й руїни. Стихія, виступивши із берегів, знов ввійшла у них»,— таким романтичним акордом завершено головну дію роману, а його ідею виведено на обшири вселюдського простору. Який же зміст несла вона у для себе?

Структура «Чотирьох шабель» — пісенна. Таку форму письменник обрав саме тому, що пісня — один серед найлаконічніших художніх жанрів. В коментарях до твору Ю. Яновський наголошував: «Конденсована оповідь, екстракт багатьох вимахів шаблі — пісня. Синтезування багатьох смертей — одна смерть в пісні. Зміст багатьох доль — одна доля у пісні». Усе те, що було «поза піснями», себто являло собою «будні революції» («довгі ночі дебатів, божевільні дні підготовок, штабних розробок...») в романі вмисно опущено, дякуючи чому досягнуто стислості і поетичності у художньому осмисленні теми («...книгу можна було б уполовину збільшити: так греки домішували до вина воду...»). Це протягом п'ятьох десятиліть викликало нарікання критиків, котрі обурювалися, що в творі не показано дебатів, розробок, боротьби із куркульством, націоналістичними арміями і т.п.. Тим іноді в романтичному полотні суттєвим є не ілюстративний показ чогось, а крайні, іноді контрастно зіставлені вияви ідеї. Ю. Яновському (й його романові також) достатньо того, що Галат веде власних партизанів в бій «за бідних людей й за правду», що Остюк домагається залізної дисципліни у армії, що Марченка за самосуди і мародерство віддано під суд трибуналу, що Шахая надихає у житті лише одна ідея — «боротися до краю, до перемоги, за гідність, котру розбудила у нас немала революція». В оцих словах або не найточніше розкрито зміст роману: боротися за людську гідність навіть тоді, коли вороги обступили тебе із всіх чотирьох кінців всесвіту.

В 3-х останніх піснях твору герої зображені за мирних умов. Логіка життя підказувала, що подібні героїчні натури, як Шахай, Галат, Остюк й Марченко, у пореволюційний час неминуче почувалися б (як пізніше герої Хемінгуея або Ремарка) «втраченим поколінням» — на тлі непевних й тривожних культівських буднів їм маряться виблиски шабель, а Остюк, щоправда, уві сні влітає з власною кіннотою навіть... в Париж; а із іншого боку, автор бажав показати, що за людську гідність (головна ідея твору) можна боротися і в мирний час. Відшукати найкращу форму для втілення такого задуму і поєднати його із художньою логікою найперших чотирьох пісень роману Ю. Яновському, на жаль, не зовсім пощастило. Це був суто художній прорахунок автора, котрий непокоїв його й у період створення наступного роману — «Вершники». Тут герої громадянської війни також «пристосовуватимуться» до життєвих умов.

Перші «наскоки» критиків на «Чотири шаблі» не минулися для письменника безболісно. Протягом декількох років (1930—1932) він не спроможний зорієнтуватися й удається до малохудожньої драматургії («Завойовники», 1932). Тільки наступні 3 роки промайнули для письменника під знаком натхненного творення «Вершників».

Головними мотивами «Вершники» по-своєму продовжували, а почасти і «тлумачили» роман «Чотири шаблі». В «Вершниках» усякий герой дістав точну політичну характеристику (петлюрівець, денікінець, махновець, більшовик і ін.). Вже у першій новелі «Вершників» (дія здійснюється у степу під Компаніївкою) зійшлися в герці армійські загони різноманітних політичних поглядів й по черзі на землю летять голови братів Половців (денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Опанаса), що їх стинають один одному самі ж приймати. Непереможним зостається лише більшовик Іван Половець, що цілком «узгоджувалося» із розвитком пореволюційної історії, однак разом з тим повівало на читача неприхованою регламентованістю і нелюдською жорстокістю. Суть тієї жорстокості «пояснив» Іванові комісар Герт: мовляв, братовбивча вакханалія зчинилася саме тому, що приймати були хоча й одного роду, і не одного класу. Діяли, таким чином, закони класової боротьби, апофеоз котрих з залізним пієтетом й холодним ригоризмом виразив той же комісар Герт: «...рід розпадається, а клас стоїть».

Мотив розпаду людського роду, що почався із революцією, це лиш один мотив «Вершників». Побудований роман із восьми новел. Не пов'язані єдиним сюжетом, вони, однак, об'єднані головною авторською настановою: показати крізь внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови. Символічним є всякий із героїв. Символічний Іван Половець в новелі «Подвійне коло»; символічне світло випромінюють його батьки у «Шаланді у морі» й безіменний листоноша із «Листа в вічність»; символічні ще образи комісара Данила Чабана («Дитинство»), командира полку Чубенка («Чубенко — командир полку»); ватажка загону «2-х босих сотень» Шведа («Батальйон Шведа») і ін. Вони тіредставлені автором в поетичному ключі, у ключі глибокого психологічного драматизму відтворені ситуації, в котрих вони діють, це справжні поеми не лиш про розпад, а і про творення роду й добра на землі (батьки братів Половців), про красу українського степу й неба («Дитинство»), про людську витривалість й жадання свободи («Лист в вічність», «Чубенко— командир полку»): Втілюють вони у для себе людське і національне прагнення героїв збудувати кращий світ на землі...

Міні-тест.

1. Вкажіть, котрий персонаж в романі «Чотири шаблі» Ю. Яновського став дипкур'єром в Парижі:

а) Палат;

б) Остюк;

у) Шахай;

г) Марченко.

2. Уривок «Ранок, чудовий ранок Шахаєвого весілля кінчався. Галат біг попереду — довгоногий, тонкий й чубатий. Остюк забирав всю землю під себе, ступаючи кривими ногами кіннотника... На Марченкові була матроська сорочка й капелюх, лише відомий кльош було запхано у чоботи...» з твору Ю. Яновського:

а) «Майстер корабля»;

б) «Вершники»;

у) «Чотири шаблі»;

г) «Байгород».

3. В романі Ю. Яновського «Чотири шаблі» повстанці називали «Колумбом»:

а) Остюка;

б) Палата;

у) Марченка;

г) Шахая.

4. Твором «Чотири шаблі» Ю. Яновський започаткував новий різновид роману у українській літературі:

а) роман-утопія;

б) роман в новелах;

у) роман-спогад;

г) роман-епопея.

5. Словами із народної пісні, що здійснюють значення епіграфа, розпочинається твір:

а) «Чотири шаблі» Ю. Яновського;

б) «Вершники» Ю. Яновського;

у) «Диво» П. Загребельного;

г) «Мальви» Р. Іваничука.

6. Роман Ю. Яновського «Чотири шаблі» уперше видано

а) в 1930 році;

б) в 1928 році;

у) в 1925 році;

г) в 1933 році.

Познайомитися із матеріалом підручника про роман «Вершники».

Прочитати новелу «Подвійне коло», підготуватися до її аналізу.