Конспект уроку: Юрій Яновський (1902-1954). Творча біографія митця. Романтичність світовідчуття й стилю в ранній творчості письменника

Сьогодні ми познайомимося із життям й творчістю ще одного представника періоду «Розстріляного Відродження» – Юрієм Івановичем Яновським. Письменник прожив складне й недовге, однак прекрасне,сповнене творчих пошуків життя. Він розвинув у українській прозі романтичний напрям.

Часто карався і мучився, іноді навіть ламався, однак лишився вірним власним переконанням. «Поетом людської чистоти» назвав Ю.Яновського Олесь Гончар. Тож яким був життєвий й творчий шлях цього майстра новелістичного жанру, що нового уніс він в розвиток української літератури? Відповіді на ці запитання ми сьогодні й спробуємо із`ясувати.

2. Колективна робота

Прочитати епіграф й пояснити, що мав на увазі Микола Бажан?

Слово учителя

Детальніше познайомитись з життям й творчістю Ю. Яновського нам допоможуть групи школярів, котрі заслужили випереджувальне завдання на минулому уроці. Завдання других, – слухаючи виступи,робити потрібні записи у зошити, віднайти відповідь на питання: «Яке місце у житті суспільства20-х рр. посідала романтика й романтизм в літературі?»

Повідомлення груп (домашнє завдання).

Група «Біографи»

Школяр1.Дитинство і юність письменника. 

27серпня ­1902р. ­в молодого подружжя Івана Миколайовича і Марії Мусіївни народився перший син. Дід Микола Максимович наполіг, щоб онука назвали Юрієм на честь споконвічного хліборобського святого, хоча в церкві немовля і записали Григорієм: «Назвімо його Юрком. Юрій, за Писанням Святим, кажуть хлібороб, сівач. А це ж найсвятіше діло – засівати землю».Прадід майбутнього письменника належав до козацької старшини і після скасування Запорізької Січі заслужив дворянство, однак при переписі виявилося, що документи втрачені, і вже тоді дід Микола Максимович зберіг тільки титул – «міщанин Єлисаветградського повіту». Дід надзвичайно любив власного внука й мріяв «зробити із нього пана». Навіть виграв для внука золотий годинник. Старий розказував малому про те, що у шостому коліні їхнім предком був пан Яновський й у минулому його рід переплітався з родом славетного письменника – Миколи Гоголя. Малий Юрко надзвичайно любив дідуся, його постать письменник потому змалює у новелі «Дитинство» (роман «Вершники»). Мама Марія Мусіївна мала чудовий голос, дуже багато читала і сама навчила грамоти малого Юрія. Дитячі роки парубка пройшли у садибі дідуся Мусія Семеновича Здорика (батька по матері). 

Школяр2. В 6 років парубка віддали до церковно – парафіяльної школи. Пам`ять в нього була унікальна. Школу завершив на «відмінно». В серпні 1911р. вступив до Єлисаветградського реального училища, жив в батькової двоюрідної сестри. Надзвичайно цікавився книжками, розпочав збирати власну бібліотеку, першою книжкою котрої стали «Вечори на хуторі близько Диканьки» М. Гоголя. Училище парубок завершив в 1919р. з золотою медаллю, потому вступив до механічного технікуму. Однак життєві будні були важкими, саме тому довилось навчитися шити полотняні туфлі. Працював інструктором в статистичному бюро, управлінні народної освіти. В 1922 р. всту­пив до Київського політехнічного інституту на електромеханічний факультет. Однак студентське життя було голодне і холодне. Юрій Яновський застудився і «одержав» для себе туберкульоз. Ймовірно, і помер би, однак допомогли друзі. У інституті Яновський вступає до літературного гуртка, організовує стінгазету й стає її редактором. Однак закінчити вуз не довилось, оскільки вбивство фінагента приписали дядькові Юрка Петру. Яновського виключили із комсомолу, виписали з вузу. Й Києва парубок так й не покинув. Й хоча інженером Яновському стати не судилося, з даної миті розпочинається його шлях в велику літературу.

Школяр 3. Юрій Іванович розпочав ходити на репетиції у театр імені Михайличенка, стає помічником режисера. Видає власні перші вірші. Знайомиться з М.Семен-ком і М.Бажаном. Девізом Яновського – поета стали слова: «Хай із сталі буде рима». В 1927р було створено Всеукраїнське фото управління (ВУФКУ) у Харкові, й Яновського запросили на діяльність одночасно з Бажаном і О. Дов-женком. Пізніше Юрій познайомився з Тамарою Жевченко, й у 1928р. вони одружилися. Тамара працювала у театрі Леся Курбаса, а переїхавши до Києва, грала у театрі юного глядача. В 1927р. Юрій Іванович переїхав до Харкова, а далі – до Києва. В 20-ті роки Яновський належав до митців, що групувалися навколо Миколи Хвильового. Він підтримував заклик орієнтуватися на Європу, прокладати самостійно шлях в новій літературі. Був членом ВАПЛІТЕ, Політфронту. Із почат­ком репресій у 30-х роках більшовицька система таврувала Юрія Івановича як «націоналіста», «хвильовіста». Й після смерті М. Хвильового 13.05.1933р. письменник зрозумів, що доведеться мати своє «Я», щоб вижити. Тоталітарна система уміло використовувала для приручення митців як батіг, так й пряник. Так, в 1939р. Яновського нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, дали квартиру у Києві: сподівалися від автора творів на замовлення. Саме тому у цей час він пише мало – трагедію «Дума про Британку»(1937), книгу оповідань «Короткі історії»(1940).

Школяр 4. В роки війни був евакуйований до Уфи, де працював редактором журналу. Потому усе ж випросився на фронт військовим кореспондентом 1-го Українського фронту, де письменник познайомився із М. Хрущовим. Війна не залишила душу митця байдужою, саме тому із`являється роман «Жива вода» (1947). Однак схвалення цей роман не заслужив. На пленумі Спілки письменників України роман розгромили вщент. Лазар Каганович обізвав твір контрреволюційним, а автора – петлюрівцем. Почалися страшні дні для митця. Матеріальні нестатки примусили письменника розкаятися у неіснуючих гріхах перед радянською владою. От збірку «Київські оповідання» (1948) було висунуто на Сталінську премію. В початку лютого 1954р. в Києві театр ім. Лесі Українки ставить прем`єру за п`єсою Ю. Яновського «Дочка прокурора». П`єса пройшла при повному аншлазі. Однак здоров`я митця погіршилося, 25.02.1954 крізь неправильно поставлений діагноз, Юрій Іванович помер. Прорив виразки шлунка лікар не виявив, а встановив інфаркт міокарда. Письменника необхідно було негайно оперувати, а не приписувати хворому спокій. Ось так помер прекрасний романтик. Поховали Ю.Й.Яновського на Байковому кладовищі в Києві.

Група «Журналісти». (Творчий шлях Яновського школярі представляють в вигляді інтерв’ю з письменником).

Журналіст 1: Відомо, що В. розпочинали власну творчість з віршів. Яким чином це було?

Письменник: Я розпочав писати вірші ще із дитинства. Вдень віршував на горищі, ховаючись від всіх, а у холодну пору, коли спав в кімнаті, бувало, будив матір й просив засвітити світло у хаті, оскільки «надумався» й треба щось записати.

Журналіст 2: В вашій творчості дві домінуючі теми – море й громадянська війна. Чому саме море стало предметом Вашої творчості?

Письменник: Уперше море я побачив у Одесі, коли вийшов з лікарні після операції. Й т.п. навічно у нього закохався. Саме тому й перший мій друкований вірш російською мовою «Море», 1-ша збірка поезії «Прекрасна УТ» (1928р) має підзаголовок «Морські вірші».

Журналіст 3: Що за псевдоніми В. обирали для власних творів?

Письменник: Так, я підписувався по- різному. Юрко Юрченко написав 1-шу прозову збірку« Мамутові бивні», поезію «Море» – Георгій Ней, однак більша кількість творів – Юрій Яновський. 

Журналіст1: Юрію Івановичу, В. залишили нам багату спадщину. Скажіть, будь ласка, в котрих жанрах ви любили працювати?

Письменник: Я входив в життя, міцно затиснувши олівець у руці, широко розплющивши очі на усі чуда всесвіту. Написав 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, 4 романи, 7 п`єс, а ще кіносценарії, публіцистику.

Журналіст 2: Абсолютно новаторський за змістом й формою Ваш роман «Майстер корабля» (1928). Книга вийшла тритисячним тиражем. Дослідники стверджують,що у ній звучить гімн людській праці. Це так?

Письменник: Так, я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд й людське горе… Я люблю її – вічну людську руку, незвичайний символ, й розумію велич тої хвилини, коли друг надає руку другові й цим він передає самого себе, власне серце й розум, дихання дітей. Дві людські руки вкупі – це кільце, за яке ухопившись, можна зрушити землю.

Журналіст 3: Роман «Чотири шаблі» (1930) – одна з найтрагічніших сторінок в історії української пореволюційної літератури. Півстоліття він залишався предметом найбезглуздішої критики, був зовсім вилучений з літературного процесу. Й усе ж твір зостається цікавим для сучасників. Чому?

Письменник: В романі уперше у українській літературі показано могутню стихію національно – визвольного руху у Україні у революційний час і його трагічні підсумки. Окрім того, твір побудований з семи розділів – новел, котрі мають власні пісенні зачини. До мене жанру роман в новелах не використо-вував ніхто.

Журналіст 1: Однак ж в 1935р. із’являється твір «Вершники», за жанром це також новелістичний роман. П. Тичина сказав, що саме цим твором українська література склала екзамен на атестат зрілості.

Письменник: Так, я вклав в цей твір усі власні сили… Й хоча спершу книга вийшла російською мовою в перекладі П.Зінкевича, її широко обговорювали у Києві й Москві, й зрештою мене визнали «власним». Проблеми вірності родові, шану до батьків, громадянської війни й народу, щирого любов, братовбивчої війни не залишать, на мою думку, байдужими читачів. 

Журналіст 2: Пане Яновський, або відомо Вам, що роман «Вершники» було знайдено на полі бою близько німецького міста з 3-ма кулями? Боєць –українець Андрій Ткач проніс книгу у речовому мішку крізь усі фронти Другої світової війни.

Письменник: Так, я бачив цю книгу, навіть плакав. Адже лише тоді по -справжньому зрозумів, що я письменник. 

Журналіст 3: Що, на вашу думку, складає оцінку істинний книзі?

Письменник: Щоб оцінити книгу, потрібно спитати себе: «Чи взяв би ти її у далеку путь…? Чи поклав би її у торбу з хлібом окрайцем, пучкою солі і цибулиною? Чи достойна вона там, в торбі, на плечах, лежати всю путь, до хліба торкаючись?На перепочинку, коли розв’яжеш торбу й із’їси хліба із цибулиною, або дасть вона тобі мужність й радість,щирий захват й прємний біль мудрості?»

Журналіст 1: Дякуємо Вам за цікаве інтерв’ю.

Група «Художники». 

Постать Юрія Яновського очима його сучасників (школярі зачитують опис митця).

Рідні й друзі запам’ятали письменника таким: «Високий, стрункий, із тонко окресленим матовим обличчям, уважними, повсякчас задуманими світло-карими очима і легкою всерозуміючою й всепрощаючою посмішкою. Навіть в літньому віці він був сивим юнаком, вродженим романтиком й людиною голубиної душі».

Дружина Тамара згадувала: «Маючи серце, сповнене тонких, глибоких і щирих почуттів, Юрій Іванович був надзвичайно стриманий в виявленні оцих почуттів. Потрібно було добре знати життя й творчість даної людини, щоб зрозуміти, що за 2-ма-3-ма скупими словами часом таїться цілий світ думок й переживань. Це було відмітною рисою його характеру в творчому і особистому житті». 

«Для аристократа він був злегка незграбний й якийсь сором’язливий. Аристократ, не звиклий до костюма, – це звучить дивно. Однак селянським парубком, яким насправді був, його також не назвеш, скоріше за усе чимось нагадував молодого вченого».

Слово учителя. Таким чином,зараз ви маєте чітке уявлення про Юрія Яновського.

Яке перше враження справив на вас письменник? 

Колективна робота

• Яке місце у житті суспільства 20-х рр. посідала романтика й романтизм в літературі?

Слово учителя. Отже, проаналізувавши життєвий й творчий шлях Ю.Яновського,ми побачили,що доля його була важкою. Майстер слова жив романтикою,мріями,а у нього це намагалися вирвати, випалити, зробити його приземленим й звичайним.

Робота у парах (запитання – відповідь за почутим).

Бесіда:

1. Який життєвий урок з сьогоднішньої розмови ви винесли для себе?
2. В чому виявляються риси романтизму у його творах?
3. Чи з'явилося бажання прочитати його твори?
4. Яке враження в вас склалося про Ю. Яновського?

Інтерактивна вправа «Незакінчене речення»

Життя Юрія Яновського – це... 

1. дослідити проблему: «В чому трагедія роду Половців?» (Робота у групах).
2. скласти портфоліо письменника, прочитати новелу «Подвійне коло»;