Конспект уроку: Богдан – Ігор Антонич. Життя і творчість поета

1. Зрозуміти, в чому оригінальність поезії.
2. Характеристика його творчості.
3. Познайомитися з життєвим й творчим шляхом Богдана-Ігоря Антонича.

Вчитель Є куточок у найвіддаленішій частині України – Лемківщина. Оця багатостраждальна західноукраїнська земля, віками переслідувана й принижена, подарувала хлопчика. Сталося це 5 жовтня 1909 року у с. Новиця, Горлицького повіту (зараз це територія Польщі). (Показ на карті), котрому судилася доля стати поетом – Богданом-Ігорем Антоничем.

Мальовнича природа Карпат, працьовиті земляки мали великий вплив на формування світорозуміння письменника, його ніжної поетичної натури. Про це він пізніше повідоме в вірші «Автобіографія».

Школяр читає поезію «Автобіографія».

Вчитель Яким чином святиню із батьківської житла сільського священика, виніс Антонич народну мову власної «задуманої країни», черемх, ялівцю, звичаїв і обрядів, згодом незабутніх дитячих вражень.

Вже змалечку, як власного часу Іван Франко і Василь Стефаник, вiдчув «меншовартість» українця, пережив хвилини величезного приниження. Йому прийшлося вiдстоювати нацiональну й людську гiднiсть в польськiй гiмназiї у мiстечку Сяноку (1920— 1928 рр.), де перечитав в перекладах твори свiтової і української класики; в Львiвському унiверситетi (1928—1934 рр.) на вiддiленнi славiстики, оскільки українського вiддiлення окупаційка польська влада у Галичинi не вiдкрила. Богдану-Ігорю Антоничу, вже магiстру фiлософії, було вiдмовлено навчатися у Болгарiї тiльки саме тому, що він українець, а не поляк. Для нього, високоосвiченого фахiвця, в панськiй Польщi не було державної роботи.

Поет самотужки глибоко засвоїв лiтературну українську мову, дивуючи особистими знаннями сучасникiв, вiдвiдував гурток українiстiв, де виступав із рефератами із питань розвитку мистецтва, читав власнi поезiї. Вiн вiрив в незнищеннiсть власного народу у йото етнічних межах – від Сяну по Кубань, оскільки «не уміє пригинати спини козацький вільний юний син».

Рання смерть обірвала життя значного поета. Немов метеорит, сяйнуло воно на літературному небозводі, облишивши на ньому необхідно. 6 липня 1937 р. Богдана-Ігора Антонича не стало. Помер він на 28 році життя в Львівській лікарні крізь запалення легенів.

Оригінальність сприйняття лiричним героєм природи і оточуючої дiйсностi крізь народнi символічні образи у поезii «Вишнi»

Словникова робота.

Символ — художнiй постать, котрий умовно вiдбиває котру-небудь думку, iдею, почуття і iн.

Архетип — прообраз, закорiнений в глибинах колективної свiдомостi.

Сфарагiта — уживання iменi або прiзвища певного автора в написаному ним творi.

Читання поезiї «Вишнi».

Дослiдження учня із народознавства.

Вишня — символ свiтового дерева життя, сонця, святе Боже дерево, утiлення образу дiвчини, матерi, рiдної домiвки, рiдного краю, любовi, злагоди, символ України.

Наш народ здавна шанував і оберігав вишню. В давнину нашi пращури-хлiбороби святкували Новий рiк в березні, в час весняного рiвнодення (із 21 на 22 березня).

Вишню мали за ритуальне дерево. Звичаю прикрашати ялинку тодi ще не було. Ще восени невеличку рослину садили із коренем в дерев’яну дiжечку з землею, поливали тiльки водою, принесеною у ротi, а у березні із’являвся бiлий, біло-рожевий цвіт. За ним родина визначала врожайність, а дівчата пророкували для себе долю: вийдуть заміж або нi? Ймовірно, первiсно саме до дерева, а не до матерi, було звернено слова доньки, гiлка котрої чомусь не зацвіла: «Мамо, моя вишне, або я у тебе лишня?» Із вишневих гiлок, зрiзаних навесні, нашi предки варили ритуальний напiй, котрий уживали на Новий рiк, Зеленi свята, Купала і т.п..

Чулий до краси наш народ склав дуже багато пiсень, оспiвавши вишню, вишневий садок — найбiльш поширений постать із багатою, значущою символікою. Котрих тiльки несподiванок не вiдкриє цей сад, чого тiльки у ньому не здійснюється, й ����айперше — любов.

Стала пiдростати, стала пiдростати,

Стала усiм хлопцям принаду давати.

Найпершу принаду, найпершу принаду —

Нарвала ягiдок із вишневого саду,–

каже дiвчина у баладi «За нашим городом зацвiла калина».

Ночувала нiчку у вишневiм садочку,

З тобою, сивий соколочку,–

зiзнається iнша.

У вишневiм саду

Я ж твото коня пасла,–

звертається дiвчина до милого.

В вишневому саду копає козак криниченьку, сподiваючись на зустрiч із дiвчиною. А якi рiчки із цього саду витiкають, якi почуття, ситуації із ними узгоджуються.

Вишневий сад — це i окраса обійстя, що приваблює прохолодою, де приємно відпочити, особливо пiсля лiтнього спекотного дня, i ознака маєтностi, достойності.

Постать вишнi — архетип рiдної оселi, краю, України — пiднiс до вершини національної символiки у поезії «Садок вишневий коло житла» Т. Г. Шевченко. Ще глибшого символiчного осмислення набуває дерево в вiршi Богдана-Ігоря Антонича «Вишні».

Декламування вірша напам’ять учнем.

Робота над поезiєю «Вишні» Б.-І. Антонича.

Короткий коментар вчителя В тогочаснiй лiрицi, наприклад авангардистськiй, традицiйнi символи (вишня, калина, тополя) вважалися застарiлими, невiдповiдними урбанiстичному свiтовi. Й митець не подiляв оцих поглядiв. Вiн знаходив у архетипних образах ознаки нашої ментальностi, що не втрачають свiжостi і до нашого часу.

Бесiда.

- Віднайти сфарагiту в творi.

-Чому лiричний герой назвав себе хрущем?

(Усвiдомлює себе не паном природи, а рiвним будь-якiй iстотi або рослинi. Цей постать уводить його в свiт Шевченкої лiрики.)

- Віднайти головнi образи вiрша

- Назвати художнi засоби, їх значення в твореннi образiв (метаморфоза, епiтети, риторичне вокативне звертання метафори).

Робота із таблицею

«Літературна творчість поета»

1931р. Львів. «Привітання життя»

1934р. «3 перстені»

1936р. «Книга Лева»

1938р. «Зелена Євангелія «Ротації» (після смерті поета)»

Вправа «Мiкрофон»:

1. «На уроцi для мене було вiдкриттям...»
2. «Я пишаюся тим, що..»
3. «Особливо мене схвилювало те...»

Повторити вивчений матерiал. Самостiйно проаналізувати поезiю «Село» у групах:

1 група — дослiдити архетип тополi;

2 група — створити асоцiативний кущ вiрша;

Із група — виписати художнi засоби й пояснити їх значення в творі.