Конспект уроку: Літературний авангард. Авангардні тенденції в українській поезії 1920-х років. Михайло Семенко. Поет-футурист, експериментатор

О куле  земна
Куле, прекрасна ти й велична
Як останній поет на тобі
Я… куле земна
І тобі таки справді співає
Останній на тобі поете
Цебто я -
Лірик океанів
І континентів
О куле земна –
Куле земна моя!
 

М. Семенко "Меридіан"

То хто ж він – кінцевий  поет земної кулі? Майстер епатажу у  українській поезії, нещадний критик заштампованих поетичних прийомів, карколомний експериментатор в  художній поетичній формі, прихильник верлібру, а у  цілому неординарна особистість поезії 20–х років XX вік . Це Михайло Васильович Семенко.

Словникова робота

З’ясування за літературознавчим й  тлумачним словниками роль  слів: авангард, футуризм, урбанізм, епатаж, верлібр.

Авангард – один серед  етапів розвитку модернізму – мистецтво протесту і  руйнування. 

Футуризм - формалістичний напрям, особливими ознаками котрого  є заперечення реалізму, відкидання класичної спадщини, руйнування традицій й  прийомів старого мистецтва створенням нового стилю.

Верлібр – форма вірша, котра  не має наскрізної симетричної будови. Відсутній поділ на строфи, структурно наближений до пози. Рядки різної довжини. Притаманний фольклору.

Урбанізм – (від лат. – міський) – культ дуже великого промислового міста, його атмосфери, штибу життя.

Епатаж – скандальна витівка; поведінка, що порушує загальноприйняті норми й  правила.

Міні – лекція

Тепер спробуємо створити цілісне уявлення про одне з  відгалужень модернізму – футуризм і його представника у  поезії – М. Семенка.Насправді футуризм є виявом авангардизму – радикального етапу модернізму. Цей етап з'явився  в  роки 1-ї  світової війни й  у  різноманітних  формах є  у  сучасній літературі. Це мистецтво протесту і  руйнування. Авангардисти заперечують міщанство і  банальність культури. Вони жадають зруйнувати традиційний стиль життя. Саме тому  в  житті і  творчості вдаються до епатажних «вибриків», до пародіювання того, що в  суспільстві є священним й  непорушним. Їх  відтворення життя гротескне, цинічно – саркастичне. Втім, часто  така поведінка – це маска, під якою криється романтична вишукана душа. Метою авангардизму є зведення усе  до гри, щоб  показати несерйозність, дріб’язковість всіх  тих цінностей, котрі  звикли вважати серйозними і  важливими. Авангард надзвичайно  благополучно  здійснює  функцію оздоровлення суспільного життя і  мистецького смаку.

Футуризм – це перший й  найяскравіший вплив авангардистської течії у  модернізмі. Яким чином  уважається , поклав початок цьому напрямку 1909 р. італійський поет Марінетті. Цей стиль, суперечливий й  строкатий, розпадається на кубізм, егофутуризм, імажинізм, дадаїзм і інші. В  10-20-х роках XX вік  футуризм бурхливо розвивається в  Росії. Там існувала група «Гілея», до котрої  входили приймати  Бурлюки, У .Хлєбников, У .Маяковський, О. Гуро. У  українській літературі цей стиль в  1914 році під впливом російського футуризму започаткував Михайло Семенко 2-ма  збірками: «Дерзання» і «Кверофутуризм».

Створення інформаційного грона «Особливості футуризму як стилю»

1. повне заперечення усіх  попередніх культурних і  естетичних традицій;
2. намагання створити нове мистецтво, підпорядковане життю індустріального міста;
3. домінування агресивного урбанізму (обожнення техніки, виробництва, точних наук, ворожість до «нетехнізованої» природи, до села);
4. культ надлюдини, що задопомогою  техніки змінює світ;
5. дегуманізація (перенесення уваги із  людини на механізм);
6. експериментування із  формою: лексикою, тропами, фігурами, 
7. звукозаписом (часто форма переважає над змістом).

Футуристичні угрупування

Ця течія у  мистецтві зародилась у  1-му  десятилітті XX столітті у  Італії. Духовні причини поява  даної  течії, її природу обґрунтував російський філософ М. Бердяєв. На думку мислителя, футуризм є наслідком утвердження нової епохи – індустріальної, міської, що прийшла на зміну патріархальній, сільській. Цілісний людський постать  зникає в  всезагальному розпорошенні.

Маніфест футуристів написав поет Філіпо Марінетті, оприлюднивши його в  паризькій газет «Фігаро» 1909 року. 1-шу  українську футуристичну організацію «Фламінго» створив Михайло Семенко в  1919 році. До неї увійшли Олекса Слісаренко, Гео Шкурупій, Володимир Ярошенко, художник Анатолій Петрицький. Символами футуристів були жовта лінія і жовта блуза, котру  пізніше  замінили синьою, що мали вказувати на їх  пролетарське походження. 1921 року Слісаренко формує  науково – мистецьку групу «Ком космос», крізь  рік перейменовано на «Аспанфут».

1927 року Михайло Семенко утворив організацію «Нова генерація» і  видавав до 1930 року під цією назвою журнал, котрий найсильніше європеїзував тогочасну українську літературу.

Михайло Семенко. Риси футуризму в його творчості

Семенко Михайло народився 1892 року у  селі Кибинці на Полтавщині, він був сином письменниці Марії Проскурівни. 1911 поїхав навчатися в  Психо-Неврологічний Інститут у  Петербурзі. Скінчивши дворічні загальноосвітні курси юнак став студентом природницько-історичного відділення педагогічного факультету. 1914 року М. Семенко опинився в  Києві. В. 1916 році мобілізований до армії. Служив військовим телеграфістом в  далекому Владивостоці. На Україну повернувся насамкінець 1917 року.

Дебютував М. Семенко у  "Українській хаті" (вірші "Дарунок, "Гріх", "Мов квітка"). 1-ша  збірка виходить 1913 року під назвою -"Prèlude". У  цю збірку увійшли мелозвучні, однак  неглибокі вірші. Це традиційна романсова лірика із  властивою їй елегійністю, безпосередністю почуттів. Вирішальні розміщення  теорії, котру  М. Семенко влучно означив як пошуковий футуризм, викладені у маніфестах 1914 року (вірші "Сам" й  "Кверофутуризм"), що були передмовами до збірок - "Дерзання" й  "Кверофутуризм". Спрямовувалися ці маніфести проти канонізації й  усякого культу у  мистецтві. Проголошувалися красота  пошуку" й  "динамічний лет". Кверофутуризм М. Семенко думав тимчасовим явищем як течію, однак  неодмінним  - як метод.

Повернувшись на Батьківщину, Семенко працює навдивовиж продуктивно й  тільки протягом 1918 року створює дев'ять поетичних циклів. Із  світів матеріальних вигнана моя міць нечувана" - так поет характеризує власний  стан й  додає: "стояв, чорні руки заломлюючи". В кінці  20-их років починається III період творчості поета. На тлі згортання стильового полілогу, в результаті уніфікації радянської літератури під дахом єдиного методу, відхід Михайля Семенка від власної поетичної системи був вимушений: йому, авангардистові, тяжко  було підкорятися не внутрішній, а продиктованій потребі писати, як усі.

1919 року проголосив "революційний футуризм" і  опублікував "ревфутпоему" - "Товариш Сонце" й  "Дві поезофільми". Був редактором журналу "Мистецтво". 1920 року видав одночасно  із  М. Любченко й  О. Слісаренком "Альманах 3-х ". 1921 року збірку "проміння погроз". Тоді ж організував "Ударну групу поетів футуристів", перейменовану на асоціацію панфутуристів "Аспанфут" (1922-1924 рр.), кредо і  маніфест котрої  були проголошені у  альманасі "Семафор в  майбутнє" (1922 року). Зазнавши критики літературних кіл, Семененко перейшов на позицію "лівого фронту" (укр. "ЛЕФ") й  перетворив "Аспанфут" на "Комункульт" (1924 року), водночас працював (1924 - 1927 рр.) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ. 1924 року видав в  "Кобзарі" дві збірки власних  творів 1910 - 1922 років, 1925 року збірку У  революцію" й  поезофільм "Степ"; 1927 року, одночасно  із  Г. Шкурупієм й  М. Бажаном, "Зустріч на перехресній станції" й  заснував нове об'єднання футуристів "Нова Генерація" із  журналом даної  ж назви (1927 - 1930 рр.). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірка "Малий кобзар й  нові вірші", 1928 року).

1930 року вийшов зібрання  памфлетів й  віршів "Європа й  ми" із  центральною тезою: Потрібно  вчитися в  Європи - це так, й не думати "ефіопою". Памфлети Семенка цікаві і  із  художнього боку: іронія згущується до сарказму, використовуються гротескні образи, поетика парадоксів, поєднання різноманітних  мовних стилів і т.п. . 

1930-их років визнав "помилковість" власних  колишніх позицій, виявом чого були збірки "Сучасні вірші" (1931), Із  радянського щоденника) й  "Китай у  огні" (1932). 

В  віршах 1932-33 років поет вже , "як усі", прославляє СРСР. Політичним твором того часу стала хіба що "Німеччина" (1936 року) - гостросатирична поема політичної, філософської думки, напівстилізована під манеру Г. Гейне. 

23 квітня 1937 року у  Києві ще відбувся творчий вечір Михайля Семенка, а крізь  3  дні його заарештували. 24 жовтня 1937 року Семенко був розстріляний одночасно  із  іншими українськими письменниками. В  серпні 1960-их років - реабілітований.

До війни українське письменництво черпало теми головним чином  із  села, адже  місто було українцям практично  чуже. Й  лише  після війни футуристи мов-то відкрили його для себе. Їх захопили подібні  почуття й  емоції, що вони не встигали переводити їх в  звиклі слова, а висловлювалися уривками слів й  окремими складами: “дир... бул... щил... ва... мак... кро... Футуристи дали українській літературі надзвичайно  значного  поступу, особливо Михайль Семенко. Вони розкріпачили й  урбанізували українську мову.

Рання футуристична творчість Семенка, просякнута урбаністичними і  мариністичними мотивами і  сюжетами, відзначається мовними й  формальними експериментами і  намаганням епатувати читача. Ми можемо відрізняти у  його віршах різноманітність тем, від оспівування київських предревніх каварень переходить до захоплення революцією, сприймаючи її зовнішньо, поверхово. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми і  відкидання класичних й  колишніх літературних надбань, наприклад спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-их років.

Семенко був "фігурою доби". Він одним з  найперших  розпочав  згуртовувати літературні сили; його аскетичні функціонувальні вірші - це гостроагітаційна, практично  лозунгова поезія, що реалізувала теорію "соцзамовлення", побудована за згубним для поетів-ліриків принципом раціоналізму. Семнко не одноразово  "проговорювався", висловлюючи невимовний сум й  затаєний біль від того, що "творчість сковано жорсткою й  жорсткою": "Писать про активність я мушу забуваючи людську душу".

Переконання Михайля Семенка: українська версифікація потребувала реформістських змін на котрі  "хатяни" й  молодомузівці із  їх половинчастою "модерністю" не пристали би.

Відколи Семенко став футуристом, він всяким чином  намагався форсувати ствердження у  українській поезії образної стихії міста, - це було його програмним моментом. Михайль Семенко-імпресіоніст зображує  звук й  колір, динаміку міста, зображає  його у  різноманітні  пори року.

Поезія Михайля Семенка довго, набагато довше, аніж російських футуристів, "не приймала" революційної тематики. Почасти це дивувало, адже  Семенко ще в  Владивостоці вступив до лав РСДРП(б), працював в  більшовицькому підпіллі, а у  своїй творчості попервах відтворив тільки психологічну реакцію на негативні підсумки  революції.

Михайло Семенко видав більше  20 збірок різної мистецької вартості: «П’єро задається», «П’єро кохає», «П’єро мертвопетлює», «Кобзар», «Проміння погроз», «Зібрання творів». 

Поет екзальтовано захопився революцією і  вітав її як руйнацію традиційних устоїв життя. Звідси надмірне уживання революційної риторики, публіцистичність в  багатьох творах. Семенко вибудував у  українській поезії культ урбанізму. Він запов’язався зруйнувати селянську основу поезії. Замість споконвічної мрійливості і  лагідності Семенко «малює» динамічний урбаністичний пейзаж. Він величає автомобілі, локомотиви, задимлені міста. 

Культ урбанізму створив особливий стиль поета: «телеграфний стиль» , синтаксичний максималізм, введення розмовно-побутової й науково-термінологічної лексики. Або  не головна мета Семенка – футуриста – експериментувати із  формою. Найпопулярніший його здобуток – віртуозний звукопис, вибудуваний за динамічним, музичним принципом.

Авангардські твори митця написані верлібром. В  «Поемі повстань» він закликав поетів: «Поети, зривайте метр! Ляжте під колеса революції». Слово й  фрази поет розташував в  графічні конструкції, вдався до акростихів, різноманітних  комбінацій слів, бажаючи усім цим викликати певні суб’єктивні почуття. 

Аналіз  поезій М. Семенка (за хрестоматією). Поезія «Місто»

1. визначіть головний мотив твору;
2. поясніть особливість побудови вірша; відсутність строф, рядки - слова, рядки-склади, відсутність розділових знаків;
3. назвіть авторські неологізми;
4. назвіть образи твору (автомобілі, дим, бензин, образ задимленого міста);
5. поясніть, яку роль відіграє нагнітання приголосних звуків у поезії, які приголосні повторюються, як називається це явище? (алітерація: бі, бо, бу, бігорух; палять, пах, паска; кохають; 
6. життєдать, життєрух,  життєбензин).
7. Чи є цей вірш верлібром? (Так)
8. Наведіть приклади дисонансу (співзвучність, при якому приголосні збігаються, а голосні різні: елі-мілі; жить-благать).

Аналіз поезії «Товариш Сонце»

1. Яким чином  автор встановив  жанр твору? (революційний футуризм)

2. Визначте жанр твору (громадянська лірика)

3. Визначте провідний мотив (заклик до об’єднання для спільного руху в  майбутнє; створення колективного образу будівничого нового життя)

4. Котра  частка  мови переважає в  творі, із  якою метою Семенко це робить? (дієслова створюють в  читача ілюзію руху)

5. Знайдіть приклади:

повторів;

тавтології;

градації;

анафори.

6. Що символізує постать  сонця в  поемі? (нове життя).

Інтерактивна вправа «Мікрофон»:
«На уроці для мене було відкриттям…..

Самостійно проаналізувати поезії М. Семенка «Тротуар», «Меридіан».