Конспект уроку: Тип Плоскі черви. Загальна характеристика, різноманітність

В ході бесіди з учнями з’ясувати їх знання про особливості будови багатоклітинних тварин

У небагатьох людей черви викликають симпатію або хоча б інтерес А втім, черви — дуже цікаві й різноманітні тварини. Серед них є мікроскопічні істоти, не видимі неозброєним оком, і малосимпатичні гіганти завдовжки кілька десятків метрів. Черви живуть у ґрунті, у воді, в тілі рослин і тварин, спричинюючи тяжкі захворювання Ці істоти бувають схожими на фантастичні квіти і колючі листочки. Та й взагалі черви — не лише учасники риболовлі, що дружно виповзають зі своїх нірок після перших весняних гроз

Тип Плоскі черви

Усі плоскі черви начебто повинні мати пласке тіло, а насправді серед них часто трапляються особини з циліндричною формою тіла. Отже, тип Плоскі черви об’єднує тварин не за формою тіла, а за подібністю внутрішньої будови. їх тіло міститься в шкірно-м'язовому мішку. Весь вільний простір всередині тіла і проміжки між внутрішніми органами заповнює сполучна тканина.

Тип Плоскі черви об’єднує близько 12 500 видів.

Клас Війчасті черви

Розглянемо загальний вигляд, спосіб життя, будову і системи внутрішніх органів війчастих червів на прикладі молочної планарії.

Загальний вигляд.

Молочна планарія — плоский черв’як завдовжки до 3 сантиметрів. Це двобічносиметрична тварина. Через її тіло можна уявно провести лише одну площину симетрії. (Пригадайте, який тип симетрії в кишковопорожнинних) Покриви планарії мають білий колір, крізь них просвічує темний розгалужений кишечник. На передній частині тіла розташовані два вирости в формі коротеньких ріжок, а також пара очей.

Спосіб життя.

Молочна планарія поширена в струмках, річках, ставках, озерах і навіть у підземних джерелах. Пересувається вона доволі швидко (як для черв'яка), може плавати і повзати, долаючи за хвилину відстань до 7 сантиметрів. Така швидкість дає тварині змогу активно шу¬кати здобич, адже вона — хижак. Живиться не лише дрібними червами, а й чималими водяними рачками й личинками комах. Планарія оповиває жертву і випускає спеціальний слиз, який допомагає їй утримувати здобич. Тварина поглинає їжу незвичайно: через рот висуває назовні глотку, обволікає жертву і перетравлює м’які частини її тіла.

Покриви тіла. Відмітна ознака всіх плоских червів — шкірно-м’язовий мішок, що складається зі щільного шкірного покриву та м’язів, які прикріплюються безпосередньо до шкіри. Зовнішній шар клітин шкірного покриву має війки, за допомогою яких планарія плаває. Завдяки скоро¬ченню м'язових волокон тіло планарії може вигинатися в різних напрямках.

Внутрішня будова.

Важливу роль в організмі планарії відіграє сполучна тканина — паренхіма: вона допомагає постачати поживні речовини усім клітинам тіла.

На відміну від кишковопорожнинних, зародки планарії утворюються з трьох шарів клітин, що називаються зародковими листками. Третій зародковий листок міститься між зовнішнім і внутрішнім шарами клітин. Із зовнішнього шару утворюються покриви організму, з внутрішнього — органи дихання й травлення, а з проміжного шару — органи, що викону¬ють опорну функцію. Наявність тришарових зародків зумовлює усклад¬нення організації багатоклітинних тварин.

Травна система

Травна система планарії складається з глотки, розташованої на черевному боці тіла, і кишечнику. Кишечник утворений трьома гілками, які поділяються на дрібніші гілочки, що розгалужуються по всьому тілу черв’яка. Це забезпечує рівномірний розподіл їжі по організму. Неперетравлені рештки їжі викидаються через рот назовні, бо травна система планарії має вигляд розподіленого на частини мішка — її «вхід» та « вихід» суміщені.

Видільна система

Вона у війчастих червів надзвичайно проста і складається з канальців, один кінець яких відкривається назовні, а другий розгалужується в тілі планарії. Тоненькі відростки цих канальців закінчуються спеціальними клітинами, що мають такі самі війки, як на поверхні тіла. Завдяки постійному руху війок рідкі продукти виділення потрапляють у русло видільних канальців і виводяться назовні.

Дихальна система

Дихальної системи плоскі черви не мають. Кисень потрапляє до кожної клітини крізь поверхню тіла.

Нервова система

Нервова система планарії складається з нервового вузла — ганглія (від грец. гангліон — вузол), який виконує функцію нервового Центра, і двох нервових стовбурів, що відходять від нього. Ці нервові стовбури з’єднані між собою поперечними перегородками. Ганглій — це сукупність нервових клітин — нейронів. Наявність мозкового ганглія відрізняє плоских червів від кишковопорожнинних тварин і свідчить про більш високу їх організацію.

Планарії здатні навчатися, у них можуть вироблятися рефлекси — відповідні реакції організму на зовнішні подразники, які контролюють¬ся нервовою системою. У тварин простої організації більшість рефлексів є вродженими, або безумовними. Це означає, що від моменту появи на світ тварини знають, як пересуватися, добувати їжу, розмножуватися і ховатися від небезпеки. Тварина, що виросла в умовах ізоляції від представників свого виду, виконує ті самі дії, що й решта особин. Більш високоорганізовані тварини переважну частину рефлексів набувають протя¬гом життя. Набуті рефлекси називають умовними. Вони відіграють значнішу роль у житті тварин, ніж вроджені.

Планарія — загадка для вчених, які вивчають нервову діяльність тварин. Уяви собі: якщо планарію, навчену певним чином реагувати на будь- які подразники, розрізати навпіл, то з двох половинок виростають дві нові планарії, які «пам’ятають» те, чого навчилася розрізана планарія. Ціка¬во, що все «пам’ятає» й та половинка, в якої ніколи не було мозкового ганглія.

У планарії з’являються справжні органи чуття. Головним є орган дотику. Його функцію виконують шкіра і вирости у вигляді ріжок. Війками планарії відчувають наявність у воді певних хімічних речовин, що допомагає тваринам швидко знаходити поранену здобич. Крім того, війчасті черви мають очі, а деякі — орган рівноваги. У молочної планарії лише два ока. Проте серед війчастих червів трапляються власники десяти очей, що розташовані на передньому кінці тіла.

Розмноження.

Переважна більшість видів війчастих червів розмно¬жується лише статевим способом. Усі вони — гермафродити. Статева си¬стема цих червів складна. Статеві залози продукують жіночі й чоловічі статеві клітини. До статевої системи входять також статеві протоки й органи для забезпечення внутрішнього запліднення .

Деякі війчасті черви здатні до нестатевого розмноження, за якого відбувається поперечний поділ черв’яка.

Життєвий цикл.

Більшості видів війчастих червів властивий простий життєвий цикл із прямим розвитком. Проте великі війчасті черви, поширені в морях, мають складний життєвий цикл, коли в процесі постембріонального розвитку (пригадай, що таке онтогенез і з яких двох етапів він складається) тварина зазнає певних перетворень. У таких війчастих червів з яйця з’являється личинка, за своєю будовою і спосо¬бом життя зовсім не схожа на дорослу тварину.

Різноманітність війчастих червів.

Клас Війчасті черви об’єднує тварин із різноманітною будовою і налічує понад 3000 видів. До нього належать і дрібні черви завдовжки близько 0,5 мм, і черви, довжина яких понад 30 сантиметрів. Великі черви живуть у вологих тропічних лісах. Отже, війчасті черви поширені не лише в морській і прісній воді, а й на суходолі.

Багато видів війчастих червів є паразитами, які присмоктуються до морських рачків, молюсків та черепах.

Паразитичні плоскі черви

Клас Сисуни

Розглянемо загальний вигляд, спосіб життя і життєвий цикл сисунів на прикладі печінкового сисуна.

Загальний вигляд.

Печінковий сисун — черв’як завдовжки близько 5 см, що формою нагадує плаский листочок. Черв’як має два присоски: ротовий і черевний. Присоски допомагають паразиту надійно прикріпи¬тися до стінок жовчних протоків. Тіло сисуна міститься в шкірно-м’язовому мішку, вкрите дуже щільною оболонкою, війок не має. Системи органів сисуна загальними рисами подібні до систем органів планарії. (Пригадай, які системи органів має планарія і яка їх будова.) Органи чуття в цього черв’яка недорозвинені.

Спосіб життя.

Печінковий сисун — паразит, що живе в протоках печінки великої рогатої худоби. Іноді він паразитує в тілі людини, спричинюючи небезпечну хворобу — фасціольоз. Живиться сисун кров’ю і тканинами тіла зяїна, які всмоктує, працюючи глоткою, наче насосом. Частину поживних речовин він може поглинати безпосередньо крізь поверхню тіла.

Життєвий цикл.

За добу дорослий сисун продукує десятки тисяч яєць. Щоб зявилася нова особина сисуна, яйце обов’язково має потрапити у там з нього вийде крихітна личинка. Всередині тіла личинки містить ся багато зародкових клітин. Усе її тіло вкрите війками, за допомогою яких личинка плаває. Вона має два ока, тому орієнтується в просторі і знаходить собі майбутнього хазяїна — молюска малого ставковика. Хазяїна, в тілі якого розвивається личинка, прийнято називати проміжним. Личинка по¬трапляє в тіло молюска, де з її зародкових клітин без запліднення розвива¬ються нові личинки, які виходять у воду. Ці личинки другого покоління мають хвіст і два присоски, за такими ознаками в них уже можна упізнати майбутнього сисуна. Вони осідають на траві біля берега водойми, хвіст у них зникає, і на поверхні тіла утворюється щільна захисна оболонка. Разом :ї травою такі личинки потрапляють у шлунок корови, де позбавляються оболонки і, активно рухаючись, проникають у жовчні протоки печінки. В організмі корови личинка перетворюється на дорослого черв’яка і роз¬множується статевим способом. Хазяїна, в тілі якого живе і роз¬множується дорослий паразит, називають остаточним.

Різноманітність сисунів.

Клас Сисуни налічує понад 4000 видів. Усі його представники є паразитами зі складним життєвим циклом, що відбувається за участю одного чи двох проміжних хазяїв, один з яких — обов’язково молюск.

Тяжке захворювання в людини спричинює котяча двоустка, яка паразитує в жовчних протоках печінки. З яйця котячої двоустки, що потрапило у воду, виходить личинка, яка заражає свого першого проміжного хазяїна — молюска. В його тілі відбувається розмноження, і личинки нового покоління проникають у тіло риби, що стає другим проміжним хазяїном. Личинки перетворюються на цисти і можуть перебувати в тілі риби тривалий час. Якщо таку рибу з'їсть хижак (кішка, писиця або навіть ведмідь), то він заразиться котячою двоусткою і стане остаточним хазяїном паразита. Захворіти може й людина, яка споживає сиру чи недостатньо просмажену рибу.

Клас Стьожкові черви

Розглянемо загальний вигляд, спосіб життя і життєвий цикл стьожкових червів на прикладі одного з найбільших представників цьогокласу — стьожака широкого.

Загальний вигляд.

Довжина стрічкоподібного тіла стьожака широко¬го може досягати 15 метрів. Складається воно з головки з присосками, шийки та кількох тисяч члеників, розмір яких збільшується з віддален¬ням від головки. Стьожкові черви не мають травної системи: рідка їжа всмоктується всією поверхнею тіла.

Спосіб життя. Для стьожака, як і для інших паразитів, характерна висока плодючість. У кожному з тисяч члеників функціонує самостійна статева система, а тому за добу дорослий черв’як здатний продукувати до мільйона яєць. Учені вважають, що неймовірна плодючість парази¬тичних червів — це пристосування до паразитичного способу життя і складного життєвого циклу.

Для того щоб з яйця утворився дорослий черв'як, воно має потрапити У воду, де його повинен проковтнути спочатку перший проміжний хазяїн, а потім другий. Згодом другого проміжного хазяїна мусить з’їсти остаточний хазяїн. А це ж суцільний ланцюжок випадковостей. Тому на мільйони яєць лише з одного звичайно відтворюється дорослий черв’як.

Стьожак широкий — це паразит хижих ссавців, але може жити і в тілі людини. Паразитує в кишечнику, де поглинає готові поживні речовини всією поверхнею тіла.

Життєвий цикл. Яйця стьожака разом з екскрементами остаточного хазяїна виводяться в навколишнє середовище. Коли яйця потрапляють у воду, з них з’являються круглі личинки, вкриті війками. Личинку за¬ковтує рачок-циклоп — перший проміжкий хазяїн. У його тілі личинка перетворюється на маленького черв’яка завдовжки менше від міліметра. Зараженого рачка можуть проковтнути різні риби (щуки, окуні, йоржі, мині, лососі). Потрапивши у кишечник риби, личинки проникають крізь його стінку і з током крові заносяться у м’язи. Завершується життєвий Цикл тоді, коли заражену рибу з’їсть якийсь хижак, і личинка, що по¬валила до тіла звіра, перетвориться на дорослого черв’яка, який усе життя перебуває в кишечнику хазяїна. Людина може заразитися коли споживає недостатньо просмажену або погано просолену рибу.

Різноманітність стьожкових червів.

Це надзвичайно різноманітні істоти завдовжки від 1 мм до 30 метрів. Серед стьожкових червів багато небезпечних для здоров’я людини.

Неозброєний ціп як бичачий завдовжки близько 10 метрів. Дорослий черв’як паразитує у кишечнику людини. Яйця ціп’яка, що виходять у навколишнє середовище, потрапляють з травою у кишечник корови — проміжного хазяїна. З яйця виходить личинка, що проникає в крово¬носні судини і током крові заноситься до якогось органа. Поступово ли¬чинка перетворюється на фіну, що має вигляд пухирця, всередині якого міститься головка черв’яка. Фіна найчастіше з’являється в м’язах. Лю¬дина може заразитися ціп’яком, вживаючи в їжу недосмажене або сире м’ясо великої рогатої худоби, яке містить живі фіни.

Подібний цикл розвитку й у ціп'яка озброєного (свинячого). Його тіло набагато коротше, ніж у бичачого. Проте для людини цей паразит небезпечніший, бо вона може стати його проміжним хазяїном. У такому разі людина хворіє, адже фіни можуть з'явитися не лише у м’язах, а й в очах і навіть у мозку.

Дуже небезпечний для людини черв’як ехінокок завдовжки близько сантиметра. Дорослий черв’як паразитує в кишечнику собаки або інших представників родини Собачі, не завдаючи їм особливої шкоди. Заражен¬ня людини личинками цього паразита спричинює дуже тяжку хворобуехінококоз. При цьому людина стає проміжним хазяїном паразита. Фіна цього черв’яка здатна дуже розростатися і тиснути на внутрішні органи, що порушує їх функціонування і зрештою може спричинити смерть людини.

Бесіда

1. Чим різниться будова війчастих червів і сисунів?

2. Розкажи про життєвий цикл печінкового сисуна.

3. Які особливості будови тіла стьожкових червів?

4. Чому стьожкові черви не мають травної системи?

5. Чим різняться життєві цикли сисуна і стьожака?

6. Назви заходи запобігання зараженню людини сисунами і стьожковими червами.

7. Чому саме червам найбільше властивий паразитизм?

8. Чому зараження личинками стьожкових червів викликає в людей набагато небезпечніші хвороби, ніж зараження дорослими червами?

Війчасті черви — це вільноживучі двобічносиметричні плоскі черви, тіло яких вкрите війками. Вони найперші багатоклітинні тварини, в яких з’являються системи органів: травна, видільна, нервова і статева.

Сисуни — це паразитичні плоскі черви, що мають пласке, позбав¬лене війок тіло листкоподібної форми з двома присосками.

У сисунів складний життєвий цикл, що об’єднує два етапи розмно¬ження. Перший етап — розмноження личинок у тілі проміжного хазяїна, другий — розмноження дорослих червів в організмі остаточного хазяїна.

Стьожкові черви — це тварини, на будові яких найбільше позна¬чився паразитичний спосіб життя. Вони не мають травної системи. Продукують надзвичайну кількість яєць. Людина заражається не лише дорослими червами, а й личинками, що спричинює тяжкі захворювання.

-прочитати параграф 16 Підручник: Біологія 8 клас – Межжерін С.

-дати відповідь на запитання,

-інше.