Конспект уроку: Національно-культурне життя другої половини ХІХ – початку ХХ ст

Освіта

В першій половині XIX століття освіта розвивалася повільно. Кількість початкових шкіл скоротилася. На середину 40-х років у таких губерніях, як Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська, один учень припадав на кожних 713 жителів. Не кращим було становище і на західноукраїнських землях. Більшість предметів викладалася польською, німецькою та латинською мовами. Бід учнів вимагали, щоб вони заучували тексти і переказували їх, навіть не розуміючи написаного. За невиконання завдання учнів карали: шмагали різками або садили на певний час у карцер - холодну ізольовану кімнату.

Рис. 1. Вихованиці однієї з київських приватних шкіл під час занять

Водночас в освіті цього періоду почали відбуватися аміни. Здебільшого це стосується середньої та вищої школи. На українських землях, які були в складі Російської імперії, в першій половині ХГХ століття відкрилося два університети у Харкові (1805) та в Києві (1834). У великих містах з’являються ліцеї, гімназії, професійні ніколи, які готували спеціалістів у певній галузі. До таких шкіл можна віднести школу бджільництва на Чернігівщині, садівничу школу в Одесі, землеробську у Харкові. Центром вищої освіти на західноукраїнських землях залишався один з найстаріших університетів Львівський (1661).

У другій половині XIX століття темни розвитку освіти зросли. У 1809 році уряд Австро-Угорської імперії проголосив загальне обов’язкове початкове навчання на західноукраїнських землях. Однак рівень неписьменності залишався високим. На кожні 100 чоловік 70-80 були неписьменні.

Рис. 2. Університет Святого Володимира в Києві в ХІХ столітті

Студенти, письменники прагнули зарадити такій сумній картині загальної неосвіченості. З їхньої ініціативи у другій половині XIX століття почали відкриватися недільні школи, де навчання здійснювалося лише у вихідні дні. У цих добровільних школах учні навчалися рідною мовою, пізнавали історію українського народу.

Рис. 3. Університет імені Івана Франка у Львові в ХІХ столітті

До витоків українства

У другій половині XIX століття власну діяльність активізували представники національно-культурного руху. До даного руху входили діячі, котрі прагнули відродити українську культуру, виступали поширення освіти, впровадження навчання українською мовою. До подібних велетів української культури також належав Володимир Антонович. Здобув освіту у Київському університеті. Закінчив два факультети - медичний та історико-філологічний. Викладав упродовж 30 років в рідному університеті. Його учні стали досить відомими дослідниками української історії і серед них - Михайло Грушевський. Разом зі своїми учнями він зібрав унікальні матеріали з української історії. Особисто Антонович підготував до друку 9 томів таких документів. Він започаткував розвиток археології в Україні.

Рис. 4. Володимир Антонович

Український Каменяр

Каменярами у XIX столітті називали людей, які вручну, за допомогою найпростіших знарядь, добували каміння. Українським Каменярем величали поета, письменника, вченого, громадського діяча Івана Франка.

Рис. 5. Іван Франко

Іван Франко народився 16 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині в селянській родині. Вищу освіту здобував у Львові та Відні. Студентом почав писати вірші та оповідання. Активно зайнявся просвітницькою діяльністю. День у день, так само як каменяр, руйнував він глухий мур байдужості й своїм полум’яним словом будив народ, аби той позбувся рабських, пут. За коротке життя встиг захистити докторську дисертацію, написати близько 8400 праць (понад 100 з історії). Один із поетів так оцінив життєвий і творчий шлях Івана Франка: «У важкі часи безправ'я і темряви він був для Західної України й університетом, і енциклопедією, і академією наук.

Незламна волинянка

В прізвищі цієї поетеси закарбована назва нашої держави. Це Леся Українка. Справжнє її ім’я та прізвище інші - Лариса Косач. Своє коротке життя провела в боротьбі з виснажливою хворобою. В наполегливій щоденній праці забувала про страждання й біль. Коли біль стихав, вона відправлялася в мандри, спілкувалася з селянами, записувала з їхніх уст народні перекази, легенди, пісні. З часом вони увійшли до її творів. Вершиною творчості Лесі Українки стала драма «Лісова пісня». Письменниця залишила про себе пам’ять і тим, що зробила спробу підготувати підручник з історії для школярів. До останніх днів жила надією, як і багато представників української інтелігенції XIX початку XX століття, що майбутнє народу залежить від його освіти.

Рис. 6. Леся Українка

Філолог із Слобожанщини – Олександр Потебня

Слобожанщина (Слобідська Україна) - історична територія, що охоплює нинішню Харківську, Сумську, частину Донецької, Луганської областей, а також Воронезької, Курської і Білгородської областей Росії. Саме тут, на території сучасної Сумської області, в 1835 р. народився Олександр Опанасович Потебня. З раннього дитинства, з молоком матері, він увібрав любов до рідної мови. Навчався в Харківському університеті на історико-філологічному факультеті. З 1875 р. він вже професор цього університету. Олександр Опанасович читав студентам лекції, був учасником фольклорних експедицій - записував народні пісні, говірки, приказки, прислів’я, на писав десятки праць з мовознавства. За його редакцією вийшли твори Г. Квітки-Основ’яненка та П. Гулака-Артемовського. Він перекладав українською мовою твір грецького мислителя Гомера - «Одіссею». Життя Олександра Потебні - приклад служіння українському народу, дослідження і збереження його найціннішого скарбу - мови.

Рис. 7. Олександр Потебня

1. Де і як можна було здобути освіту в Україні в XIX столітті?

2. Що об’єднує творчий й життєвий шлях В. Антоновича, І. Франка, Лесі Українки?

3. Поясніть вислів поета, що Іван Франко «у важкі часи безправ’я і темряви... був для Західної України й університетом, й енциклопедією, й академією наук».

4. Скільки років тому:

а) відкрили університети в містах Харкові, Києві та Львові;

б) оголошено загальнообов’язкове початкове навчання в Австро-Угорщині;

в) народився Іван Франко?