Конспект уроку: Загальна характеристика господарства України - Промисловість - Економічний потенціал

Господарство України

Господарство України головним чином розвивалося екстенсивним шляхом. Це означає, що зростання обсягів виробництва досягалося за рахунок кількісного приросту виробничої бази, а не якісного переоснащення її. Зокрема, задля зростання випуску продукції вдвічі в стільки ж зростала кількість машин, верстатів, устаткування, робочої сили, сировини, вдвоє зростали посівні площі, поголів'я худоби і т.п. . Такий шлях якийсь час приносив позитивні результати, втім в результаті обмеженості ресурсів він став безперспективним.

Екстенсивний шлях поєднувався із інтенсивним шляхом розвитку, котрий базується на впровадженні прогресивних досягнень науково-технічного прогресу в виробництво, застосуванні нових технологій, підвищенні рівня освіти і кваліфікації працівників, поліпшенні організації виробництва й т. д. Інтенсивний шлях веде до зниження енерго-, матеріало- й трудомісткості виробництва при одночасному зростанні його обсягів й покращення якості продукції. Обсяги виробництва зростають дякуючи підвищенню продуктивності праці.

Саме інтенсифікація виробництва сприяла швидкому розвитку економіки розвинених країн в другій половині XX ст. Зараз цей шлях став визначальним для розвитку України.

Економічна система

Економічна система — це спосіб організації економічного життя суспільства, її визначають, передусім, взаємовідносини власності в суспільстві і господарський механізм.

Головними типами економічної системи упродовж багатьох десятиліть в XX ст. були ринкова економіка й централізовано планова економіка. Ринкову економіку мали більша кількість країн всесвіту , тоді як централізовано планову — півтора десятка соціалістичних країн, в т. ч. колишній СРСР. Із початку 90-х рр. XX ст. на карті всесвіту із 'явилися т. зв. постсоціалістичні країни ("пост" із лат. — "після") із перехідним типом економічної системи, поміж них — Україна.

Ринкова економіка базується на приватній власності, вільному підприємництві й ринковому господарському механізмові. Ринок передбачає обмін вироблених товарів відповідно до їх вартості, існування конкуренції поміж виробниками, врівноваження попиту й пропозиції товарів. Він виступає теж регулятором господарської роботи .

Централізовано планова економіка відзначалася загальним домінуванням державної або ж "колективної" власності, вирішальною роллю держави в розв'язанні економічних питань, що здійснювалося шляхом централізованого планування і адміністративного розподілу ресурсів. Інша назва даної системи — командно-адміністративна економіка.

Втручання держави у усі економічні процеси й на усіх рівнях і відсутність приватновласницької ініціативи призводили до низької ефективності господарювання, неконкурентоспроможності виробленої продукції на міжнародних ринках, неодмінного дефіциту основних споживчих товарів.

Централізовано планової економіки у даний час притримуються тільки дві соціалістичні країни — Куба й Північна Корея (КНДР). В соціалістичному Китаї формується специфічна модель економіки, котра передбачає побудову ринкових взаємин під контролем правлячої комуністичної партії.

Україна належить до країн, в котрих економічні перетворення проводяться надто повільно і непослідовно. Це пов'язано із об'єктивними й суб'єктивними причинами. Приміром , в промисловості надзвичайно дуже багато дуже велеких й старих підприємств із відсталими технологічними процесами і устаткуванням, що не зацікавлює ні вітчизняного, ні іноземного власника. Економіка України вимагає дуже велеких капіталовкладень, котрих нема у країні, а надходження їх з -за кордону гальмуються недосконалим законодавством й нестабільністю суспільного розвитку. Окрім цього, в вищого керівництва держави не постійно вистачає політичної волі стосовно докорінного реформування економіки, а чиновницький апарат на місцях часто чинить перешкоди впровадженню прогресивних змін.

Сучасна економічна система України характеризується поєданнням старих й нових елементів, не усі із котрих є прогресивними. Часто поміж них виникають подібні , що характерні менш розвинутим ринковим економікам ("тіньова" економіка, "чорний" ринок, хабарництво й корупція чиновників, від котрих залежать економічні перетворення, заміна товарно-грошових взаємин на т. зв. бартер, себто натуральний обмін продукцією і т.п. ). Не звертаючи уваги на те, що за останнє десятиріччя частка державної власності у економіці різко зменшилась , а зросла частка різноманітних форм недержавної власності (приватної, акціонерних товариств і т.п. , загалом до 60Відсотків ), виробництво не відзначається високою ефективністю. Часто роздержавлення й приватизація підприємств проводились непрозоро й не на користь ефективного власника. В деяких важливих сферах економіки реальної переміни взаємин власності не відбулося. Так, в сільському господарстві на місці колишніх колективних й державних господарств (колгоспів й радгоспів) з'явились колективні селянські підприємства, селяни в котрих не стали реальними власниками землі. Аграрна реформа, метою котрої є запровадження приватної власності на землю й перетворення її у товар, почалася тільки в 2000 р.

Усе це засвідчує про те, що етап перехідної економіки у Україні буде достатньо тривалим. Проте вибір, зроблений в початку 90-х років, — створення цивілізованої ринкової економіки за типом розвинених країн — не підлягає сумніву.

Структура господарства

Національне господарство України має складну структуру.

Структура господарства — це його внутрішня будова, котра демонструє , із котрих основних елементів побудований господарство, а теж виявляє співвідношення і зв'язки поміж ними.

Первинними складовими господарства, його головними одиницями є підприємства, організації, заклади, установи, котрі випускають різноманітну продукцію або ж надають різноманітні послуги. До них належать шахти, кар'єри, рудники, фабрики, заводи, електростанції, індивідуальні й фермерські селянські господарства, залізничні станції, автотранспортні підприємства, будівельні організації, ремонтні майстерні, магазини, перукарні, школи, вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, лікарні, банки й т.п. Вони теж спроможні складатися із внутрішніх підрозділів — цехів, виробничих ділянок, відділів і т.п. .

Найскладнішу будову мають підприємства-комбінати, в котрих є цехи із різним призначенням: головні, допоміжні, обслуговуючі, підсобні і ін. Для випуску певного виду продукції підприємства і організації спроможні утворювати виробничі або науково-виробничі об'єднання, спілки, кооперативи.

За формами власності підприємства і організації бувають: державні (їх власниками виступає уряд крізь вищих державних чиновників), комунальні (належать місцевим територіальним громадам — міським, селищним, сільським), приватні (їх власники — окремі люди або ж родини , котрі вкладають власну працю або ж ж використовують найману), колективні (власність господарських товариств, кооперативів, корпорацій; поміж них найбільше поширені т. зв. акціонерні товариства, власниками акцій котрих виступають як їх працівники, так й широке коло других осіб), а теж із змішаною власністю (створені за спільної участі держави і других власників). Окрім цього, на території України виникають підприємства і організації, засновані іноземним капіталом й котрі є власністю міжнародних організацій і юридичних осіб других держав.

Підприємства і організації групуються за видами господарської роботи й за розміщенням на території. Відповідно розглядають галузеву й територіальну структуру господарства.

Галузева структура демонструє поділ господарства на галузі і співвідношення поміж ними. Галузь — це сукупність господарських одиниць, котрі синтезують якісно однорідну продукцію або ж задовольняють певні однорідні потреби суспільства. Усі галузі національного господарства організовуються, передусім, в дві сфери — сферу матеріального виробництва й сферу послуг (раніше їх теж називали виробничою й невиробничою сферами).

До сфери матеріального виробництва входять промисловість, сільське, лісове, рибне господарство й будівництво (рис. 5) — галузі, котрі випускають матеріальні блага (товари). Вони поділяються на вужчі галузі, підгалузі, різновиди виробництв. Приміром , дуже великою галуззю промисловості є машинобудування, у яке входить автомобілебудування, а у нього — виробництво легкових автомобілів.

В сфері послуг створюються духовні блага і послуги невиробничого і виробничого характеру. Одні галузі даної сфери обслуговують прямо населення (культура, освіта, медичне й рекреаційне обслуговування, побутове обслуговування), інші — населення й виробництво (транспорт й взаємозв'язок , фінанси й кредит, торгівля, страхування), треті здійснюють функціонування суспільства взагалі (наука, управління). В галузевій структурі національного господарства України сфера матеріального виробництва різко переважає сферу послуг (відповідно 66Відсотків й 34Відсотків в 2000 р.). В сфері матеріального виробництва виділяються промисловість (71Відсотків вартості усіх вироблених товарів) й сільське господарство (21Відсотків ). Отже , за цими показниками національне господарство України є промислово-аграрним.

Часто міжнародні економічні організації розглядають галузеву структуру національних господарств як співвідношення 3-х секторів економіки. До первинного сектора відносять сільське й лісове господарства, рибальство, добувні галузі промисловості, себто ті галузі, котрі дають людині "первинну" (створену природою) продукцію. До вторинного сектора включають індустріальні галузі — обробну промисловість й будівництво, котрі переробляють й облагороджують первинну продукцію й доводять її до споживача в вигляді кінцевих матеріальних благ. Третинним сектором іменують галузі сфери послуг.

За такою структурою економіки країни всесвіту відносять до одного із 3-х типів: країни доіндустріальної стадії розвитку (в них надзвичайно висока частка галузей первинного сектора), індустріальної стадії (вторинного сектора) й постіндустріальної стадії розвитку (немала перевага галузей третинного сектора). Україна має показники звичайної держави, що перебуває на індустріальній стадії розвитку суспільства: частка вторинного сектора сягає більше 45Відсотків вартості усієї продукції, відносно висока теж частка первинного сектора (більше 20Відсотків ). Натомість, відсоток третинного сектора у економіці України більше як удвічі нижчий, ніж в ключових постіндустріальних державах всесвіту (США, Японія, країни Західної Європи).

В результаті зростання й поглиблення взаємозв'язків поміж окремими галузями національного комплексу здійснюється формування міжгалузевих комплексів. Міжгалузевий комплекс — сукупність взаємозв'язаних підприємств різноманітних галузей, об'єднаних випуском певної продукції.

До найважливіших міжгалузевих комплексів у Україні відносяться паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, лісо-виробничий, агропромисловий, комплекс легкої індустрії, транспортний, будівельно-індустріальний, морегосподарський, рекреаційний, військово-промисловий, науково-технічний, соціальний.

Підприємства або галузі в складі комплексів відзначаються стійкими й тісними виробничими взаємозв'язками . Приміром , у агропромисловому комплексі взаємодіють галузі сільського господарства, харчової промисловості, комбікормова промисловість. Складовими комплексу є теж декотрі галузі машинобудування (сільськогосподарське, тракторобудування), хімічної промисловості (виробництво мінеральних добрив, отрутохімікатів), мікробіологічна промисловість.

Функціонування комплексу неможливе без інфраструктури, себто галузей, котрі обслуговують процес виробництва. Це — вантажний транспорт, системи енерго-, водо- й теплопостачання, матеріально-технічне забезпечення, ремонт, будівництво, освіта (підготовка кваліфікованих кадрів), наукове забезпечення, управління.

Підприємства різноманітних галузей господарства по-різному розміщені на території одне стосовно іншого, відносно населених пунктів, власних сировинно-ресурсних баз і т.п. . В одних випадках вони мають одиничне розташування , у других — групове. Ці групи на одній території творять певні територіальні поєднання, підприємства у них більшою або меншою мірою використовують спільну виробничу й соціальну інфраструктуру або ж ж організовуються виробничими взаємозв'язками , взаємними поставками деталей, матеріалів, напівпродуктів, відходів. Отже з'являються територіальні елементи господарства. Сукупність певним чином взаєморозміщених й поєднаних територіальних елементів господарства зветься територіальною структурою господарства.

Територіальна структура господарства тісно пов'язана із розселенням, транспортною мережею, а теж ознаками природного середовища, його природно-ресурсним потенціалом. Елементи територіальної структури спроможні мати точкові, вузлові, лінійні, кущові, ареальні форми. Наприклад, галузі первинного сектора економіки — сільське і лісове господарство, рибальство, добувна промисловість, котрі тісно взаємодіють із природним середовищем, мають головним чином ареальні форми: сільськогосподарські зони й райони, лісогосподарські й лісопромислові райони й ділянки, рибопромислові зони й райони, гірничодобувні басейни, райони, ареали.

Переважна більша кількість підприємств обробної промисловості розташовані у населених пунктах й формують подібні елементи територіальної структури, як промисловий пункт (одне підприємство), промисловий центр — населений пункт із кількома мало пов'язаними підприємствами, промисловий (господарський) вузол — місто або ж група біля розміщених міст із дуже великою кількістю взаємозв'язаних підприємств. Окремі виробництва мають кущову форму територіального поєднання. Приміром , машинобудівний кущ формується головним (складальним) підприємством й багатьма заводами, що постачають деталі, вузли, агрегати й перебувають в оточуючіх поселеннях.

Територіальна структура транспорту представлена такими елементами, як транспортні лінії (приміром , залізниці, судноплавні ріки), транспортні пункти (станції на залізничній вітці), транспортні вузли (станції у місцях розгалуження або перетину залізничних ліній).

Елементи територіальної структури спроможні бути спеціалізовані (приміром , зернова зона, цукровобуряковий пункт, центр харчової промисловості, автомобілебудівний кущ, нафтохімічний вузол, залізничний вузол, автомагістраль) й багатогалузеві (хіміко-машинобу-дівний центр, металургійно-машинобудівельно-хімічний вузол, залізнично-річковий вузол, промислово-транспортний вузол, залізнично-автомобільна полімагістраль).

Сучасні галузева й територіальна структура господарства України відзначаються нераціональністю. Про це, приміром , свідчать:

— велика залежність господарства від постачання енергоносіїв, лісу, сировини для легкої і других галузей промисловості;

— відсутність завершальних виробництв в багатьох галузях, передусім в машинобудуванні;

— надмірний розвиток галузей військово-промислового комплексу при обмеженому розвитку виробництва товарів народного споживання;

— недостатній розвиток агропромислового комплексу, передусім галузей обробної промисловості;

— технічна відсталість й зношеність устаткування, технологічна недосконалість підприємств, що стимулюють високу енерго- й матеріало-затратність економіки;

— велика концентрація т. зв. "брудних виробництв", приміром гірничодобувних, металургійних, хімічних і ін., що спричинило високий ступінь забруднення довкілля;

— надмірне зосередження промислових підприємств у окремих регіонах (Придніпров'я, Донбас, Прикарпаття), що зумовило значне застосування ресурсного потенціалу, призвело до надмірного тиску на довкілля і т.п. .

Необхідна структурна перебудова господарського комплексу, що має виявлятися в виготовленні високоякісної й конкурентоспроможної продукції, зменшенні затрат сировини і енергії на її випуск, скороченні виробництва економічно і екологічно невигідної продукції. Значну значення в цьому зобов'язані відіграти економічні реформи, передусім прискорення процесів приватизації у різноманітних галузях господарства.

Бесіда

1. Що таке національне господарство, національний господарський комплекс?

2. Назвіть типи економічних систем. Охарактеризуйте економічну систему України.

3. На котрі головні сфери й сектори поділяється національне господарство? Яка їх структура?

4. Надайте визначення понять "галузева структура господарства", "територіальна структура господарства". Поясніть їх.

5. Що за галузі господарства займають провідне місце в національному комплексі України?

Промисловість

Промисловість є провідною галуззю господарства України. В її складі виділяють видобувні й обробні галузі. Видобувна промисловість займається видобутком різноманітних видів палива й сировини із надр Землі, саме тому її розвиток й поширення залежать від розташування й запасів корисних копалин.

До обробної промисловості відносяться галузі, котрі займаються обробкою або переробкою сировини й напівфабрикатів. Це — машинобудування, металургія, деревообробна й інші галузі.

За видом продукції, що випускається, галузі об'єднують в важку, легку й харчову промисловість. Сукупність галузей, котрі синтезують сировину, паливо, знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна, електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова й деревообробна, промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, котрі синтезують товари народного споживання — одяг, взуття, тканини, парфумерію й ін. Харчова промисловість об'єднує галузі, що синтезують продукти харчування.

Часом для того, щоб розрізнити галузі за застосуванням їх продукції, вдаються до поділу галузей промисловості на галузі груп "А" й "Б". До групи "А" відносять галузі, котрі випускають засоби виробництва, а до групи "Б" — товари споживання. В такому випадку до 1-ї групи втрапляють галузі важкої й окремі легкої промисловості, а до другої — окремі галузі важкої, легкої й харчова промисловість.

В галузевій структурі промисловості України провідне місце традиційно займає нелегка промисловість (73,7Відсотків в 2000 р.). її значне переважання над виробництвом товарів народного споживання повсякчас приводило до проблем з забезпечення населення продукцією легкої й харчової промисловості.

За останні роки у всіх галузях промисловості відбулося значне зменшення виробництва продукції, найсильніше - в машинобудуванні хімічній, легкій промисловості. За умови виконання ринкових перетворень Україна зуміє поступово збільшити випуск конкурентоспроможненої продукції; для цього вона має як значні природні ресурси так І висококваліфіковані кадри. Уже зараз дуже багато промислових виробів (метал, літаки ракетоносії, тканини, швейні вироби, продовольчі товари користуються дуже великим попитом на світовому ринку.

Концентрація — це зосередження усе більших обсягів виробництва на окремих підприємствах, у окремих центрах. Вона спроможний відбуватися екстенсивним або ж інтенсивним шляхом. Якщо зростання виробництва на окремому підприємстві здійснюється за рахунок його розширення, то це — екстенсивна концентрація. А якщо обсяги виробництва зростають в результаті впровадження високопродуктивного технологічного обладнання, то маємо справу із інтенсивною, або ж якісною, концентрацією. Концентрація надає можливість механізувати або ж автоматизувати виробництво, перевести його на нові технології, тим самим підвищити продуктивність праці. Однак у сучасних умовах ефективними спроможні бути малі й середні підприємства — їх легше переорієнтувати на випуск конкурентоспроможної продукції, й саме тому доцільною зараз є деконцентрація виробництва, створення міні-підприємств.

Спеціалізація — випуск на одному підприємстві певного виду продукції, що веде до поліпшення якості продукції, зростання продуктивності праці, зниження собівартості виробництва.

Виділяють 3 форми спеціалізації виробництва: предметну, по-детальну й постадійну.

Предметна спеціалізація заключається в виробництві певних готових (переважно , нескладних) виробів на окремих підприємствах.

Подетальна спеціалізація — це виготовлення окремих вузлів, деталей, агрегатів на промислових підприємствах. Найбільше поширена у машинобудівних галузях.

Постадійна спеціалізація — це послідовне виробництво напівфабрикатів, деталей або вузлів на різноманітних підприємствах, всяке із котрих здійснює певну стадію обробки або ж ж спеціалізується на окремій стадії технологічного процесу. Оця спеціалізація поширена в машинобудуванні (приміром , відливання заготовок —> механічна обробка деталей —> покриття деталей), а особливо — у кольоровій металургії (видобуток бокситів —> виробництво глинозему —•виплавка алюмінію -> виробництво прокату), нафтохімічній промисловості.

Кооперування — встановлення виробничих зв'язків поміж спеціалізованими підприємствами, котрі спільно працюють над виробництвом складної продукції.

Воно набуло значного поширення в машинобудуванні. Приміром , для виробництва автомобіля або літака потрібні деталі, що синтезують декілька сотень спеціалізованих підприємств. Вони постачають ці деталі на складальне підприємство, яке випускає готову продукцію.

Комбінування — це поєднання на одному підприємстві усіх стадій переробки певної сировини, що визначає мало- або ж безвідхідність виробництва. Найбільше поширені комбінати в металургії, текстильній, деревообробній й нафтохімічній промисловості.

Диверсифікація виробництва — це процес його кількісного й якісного урізноманітнення. Характерна для дуже велеких підприємств, котрі повільно реагують на зміну попиту. Тоді паралельно із випуском основної

продукції розгортається виробництво іншої, котра користується попитом. Зразком такого підприємства є "Південмаш" в Дніпропетровську, на котрому паралельно із виробництвом ракетної техніки налагоджено випуск колісних тракторів, тролейбусів, побутової техніки й ін.

Комплексування виробництва заключається в встановленні ефективних виробничих взаємозв'язків поміж окремими підприємствами різноманітних галузей. Ці підприємства спроможні послідовно переробляти сировину, взаємно постачати матеріали й готову продукцію, застосувати спільну виробничу інфраструктуру (складські приміщення, системи водо-, газо-, теплопостачання, транспортні шляхи). В результаті дії даної форми суспільної організації розвиваються промислові комплекси.

Форми суспільної організації промисловості визначають величину підприємств, зв'язки поміж ними, їх розташування . Вони змінюються в процесі розвитку економіки. Так, для соціалістичної системи господарювання найбільше поширеними були концентрація, спеціалізація й кооперування виробництва. Проте , надто великі промислові підприємства маломаневрені, не спроможні хутко реагувати на зміну попиту, "їх неможливо хутко переорієнтувати на випуск конкурентоздатної продукції. Саме тому в період перехідної економіки притаманними є деконцентрація, диверсифікація й комплексування виробництва.

На розташування підприємств окремих галузей мають вплив різноманітні чинники, наприклад:

а) природні (рельєф, водні ресурси);

б) техніко-економічні (енергетичний, сировинний, транспортний, споживчий, економіко-географічне розміщення );

у ) демосоціальні (трудові ресурси, споживчий, соціальна інфраструктура).

Ці фактори тісно пов'язані поміж собою й своєрідно мають вплив на

розташування підприємств різноманітних галузей, залежно від технологічних

особливостей виробництва.

Основним чинником розташування промислових підприємств донедавна був економічний, себто прагнення максимальних обсягів виробництва при мінімумі затрат. Зараз провідними стають чинники соціально-економічні (робочі місця, задоволення попиту на товари народного споживання) й соціально-екологічні (збереження чистого довкілля).

На території України промисловість розташована нерівномірно. Головними елементами її територіальної структури є промислові пункти, центри, вузли, агломерації й райони.

Промисловий пункт — це населений пункт, у котрому є лише одне промислове підприємство.

Промисловий центр — це населений пункт, у котрому розміщено декілька промислових підприємств, не поєднаних поміж собою виробничими взаємозв'язками .

Промисловий вузол — це один або ж декілька біля розміщених промислових центрів, в котрих розташовані підприємства, що мають поміж собою тісні виробничі й економічні взаємозв'язки . При наявності значного центру вузол спроможний перетворитися на промислову агломерацію. Поєднанням вузлів й агломерацій, що мають зв'язки , на певній території формується промисловий район.

В Україні сформувалися чотири багатогалузеві промислові райони: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський й Прибузький. Максимальний із них — Донецький — спеціалізується на вугільній, електроенергетичній, металургійній, машинобудівній й хімічній промисловості.

Придніпровський промисловий район відзначається розвитком електроенергетики, хімічної, машинобудівної й металургійної промисловості.

Прикарпатський промисловий район виділяється нафтовою й газовою, лісовою, машинобудівною й хімічною промисловістю.

Прибузький промисловий район спеціалізується на вугільній, хімічній й електроенергетичній промисловості.

Дуже багато промислових вузлів й агломерацій перебувають в межах промислових районів. Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська, Луганська промислові агломерації входять, приміром , до Донецького промислового району; Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Запорізька, Криворізька — до Придніпровського району; Львівська агломерація — до Прикарпатського, а Нововолинська й Червоноградська — до Прибузького промислового району.

Поза межами промислових районів є Київська, Харківська, Одеська промислові агломерації, дуже багато промислових вузлів (Вінницький, Полтавський, Миколаївський, Херсонський, Сімферопольський й ін.). Усі ці елементи територіальної організації промисловості об'єднані поміж собою різноманітними взаємозв'язками й формують промисловий комплекс України.

В Україні структурна перебудова (реструктуризація) господарства визнана пріоритетною, адже в спадщину від соціалістичного господарювання залишилася економіка з застарілими енерго- й ресурсомісткими технологіями, високою часткою екологічно небезпечних виробництв із низькою їх ефективністю.

В процесі реформування промисловості виявилося, що її структура не Раціональна: у ній — велика частка важкої промисловості, передусім галузей, котрі обслуговують військово-промисловий комплекс, й незначна частка галузей, що синтезують товари народного споживання. Це і стимулює необхідність розвитку галузей легкої й харчової промисловості, що, у власну чергу, зменшить залежність України від імпорту найнеобхіднішої продукції. Для України характерна ще висока частка гірничодобувної промисловості в випуску промислової продукції, а звідси — і експорт різноманітної мінеральної сировини (будівельних матеріалів, залізних й марганцевих руд, солі, сірки й ін.). Це призводить до дуже велеких втрат, адже сировина реалізовується на світовому ринку за низькими цінами. Необхідний розвиток галузей обробної промисловості, зростання її конкурентоздатності на світовому ринку.

Вагоме роль має реструктуризація машинобудівного комплексу, оскільки у ньому створювалися засоби виробництва для усього національного комплексу колишньої держави. Необхідна організація нових виробництв, котрі завершували б технологічні цикли, переорієнтація підприємств на випуск нових видів машин й устаткування, котрі користуються найбільшим попитом як у Україні, так й за рубежем. Важливу значення в цьому здійснюють конверсія підприємств військово-промислового комплексу й вкладання іноземних інвестицій.

Вагоме роль для економіки України має удосконалення структури паливно-енергетичного комплексу, зменшення енергозатратності галузей промисловості.

Розвиток легкої й харчової промисловості у Україні пов'язаний з впровадженням нових форм організації виробництва, створенням мережі малих підприємств, котрі б випускали продукцію широкого асортименту й були спроможні б хутко переорієнтовуватись на потреби ринку. Маючи достатню кількість трудових ресурсів, потужну сировинну базу, Україна спроможний не лише рішити власні внутрішні проблеми відносно забезпечення населення промисловими товарами народного споживання, однак і стати важливим експортером даної продукції на світовий ринок.

Бесіда

1. Що за галузі займають провідне місце в промисловості?

2. Перелічіть форми суспільної організації промислового виробництва.

3. Назвіть напрямки зростання ефективності промислового виробництва у Україні.

4. Що за елементи територіальної структури промисловості поширені у Україні?

5. Вкажіть головні, на вашу думку, шляхи реструктуризації промисловості у Україні.

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ

Економічний потенціал країни характеризує змоги національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, вдовольняти економічні потреби суспільства. Ці змоги дають усі наявні у країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні й ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові складові виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий й інші типи потенціалів.

Виробничий потенціал формується головними виробничими фондами, до котрих входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування і т.п. . В Україні є більше 100 тисяч підприємств, одначе більша кількість з них мають застарілі, надзвичайно зношені, а то і зруйновані головні виробничі фонди, котрі потребують оновлення або ж ж демонтування.

Трудоресурсний потенціал характеризується кількістю й якістю робочої сили. Тривалий час приріст трудових ресурсів різної кваліфікації у Україні задовольняв інтереси її економіки, частка робочої сили була задіяна у других республіках колишнього СРСР. В останнє десятиріччя чисельність трудових ресурсів в країні знижується , що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили зостається високою (наприклад, збільшується частка осіб із вищою освітою).

Економічна криза у країні спричинила появу безробіття й неповної зайнятості населення, масову трудову еміграцію як в Росію, так й у країни Європи, Америки, других регіонів всесвіту . Поміж тих, хто виїжджає нових умовах не реалізовують власних професійних можливостей.

Природно-ресурсний потенціал складають усі типи природних ресурсів, що є на території країни або у підконтрольній їй частині Світового океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агро-кліматичні, водні, гідроенергетичні, біологічні (у т. ч. лісові), природно-рекреаційні. За сумарними запасами деяких із них Україна посідає одне із головних місць у Європі (зокрема, мінеральних, фунтових, рекреаційних). Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів.

Фінансовий потенціал країни визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові змоги України доки що надзвичайно скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Багато українських підприємств є фінансовими боржниками або ж знаходяться на межі банкрутства, а більша кількість громадян країни заслужують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму.

Дуже багато фінансових операцій здійснюється поза легальними рамками економіки, встановленими законодавством, себто у "тіні". Усе це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки.

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, котрі існують в системі Національної академії наук, міністерств й відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів й кандидатів наук. В деяких напрямках науки Україна проявила себе як один із світових лідерів, зокрема, в кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Втім в багатьох галузях наукової роботи , що стосуються розробки високопродуктивної техніки й новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням й нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

Ефективність використовування економічного потенціалу у країні залежить від господарського механізму. Недосконалість останнього спроможний призвести до нераціонального, малоефективного, а то і витратного використовування складових економічного потенціалу.

Значення всякої держави у сучасному світі визначається, перш за все , п економічною могутністю, котра є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільше універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) й валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт держави — це сукупна вартість за ринковими цінами всього обсягу кінцевих товарів й послуг, вироблених уданій країні упродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної роботи підприємств, організацій, закладів й окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності й громадянства, котрі зайняті підприємництвом на території даної країни.

Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм й громадян даної країни, отримані за кордоном, однак виключає доходи зарубіжних компаній й осіб, котрі займаються діяльністю у даній країні.

Для країн, котрі ще слабо залучені у систему світових економічних взаємовідносин, показники ВВП й ВНП відрізняються несуттєво. До таких країн наразі належить й . Україна. В більшої кількості економічно розвинених держав (перш за все США й Японія), потужні корпорації котрих мають власні філії й дочірні підприємства у багатьох державах й регіонах всесвіту , валовий національний продукт значно більший від валового внутрішнього продукту. Натомість в багатьох державах , що розвиваються й широко "відчиняють двері" для іноземного капіталу, ВВП більший від ВНП.

Показники ВВП й ВНП спроможні бути розраховані у національній валюті й в т. зв. "міжнародних доларах". Приміром , валовий внутрішній продукт України (за даними національної статистики) становив 93млрд. гривень в 1997 р. й 173 млрд. гривень в 2000 р. Правда, ці показники неможливо зрівнювати, оскільки вони подані в фактично діючих, а не порівняних цінах. Тим більше вони не дають уявленн

I-II рівень

1. Поєднання всіх підприємств й установ в межах держави, що покликані вдовольняти матеріальні й духовні потреби населення, звуть:

а) галуззю національного господарського комплексу;

б) міжгалузевим комплексом;

у ) національним господарським комплексом.

2. Підприємства й установи, що задовольняють потреби населення у однорідній продукції, називаються:

а) міжгалузевим комплексом;

б) галуззю господарства;

у ) національним господарським комплексом.

3. Провідною галуззю виробничої сфери є:

а) промисловість;

б) будівництво;

у ) сільське господарство.

4. До галузей сфери послуг належить:

а) житлово-комунальне господарство;

б) сільське господарство;

у ) будівництво;

г) торгівля.

5. До виробничої інфраструктури належить:

а)вантажний транспорт, матеріально-технічне постачання;

б)пасажирський транспорт, кредитування і страхування.

6. До соціальної інфраструктури належить:

а)вантажний транспорт, матеріально-технічне постачання;

б)науковий й соціально-побутовий комплекси.

7. На загальних економічних картах зображають:

а) густоту населення; б) забезпеченість водними ресурсами;

у ) промислові центри, транспортні шляхи.

8. Випуск однорідної продукції підприємством зветься :

а) спеціалізацією; б) концентрацією; у ) комбінуванням.

9. Поєднання на одному підприємстві декількох виробництв зветься :

а) комбінуванням; б) спеціалізацією; у ) концентрацією.

10. Для машинобудівного комплексу найхарактернішою формою організації виробництва є:

а) комбінування; б) кооперування; у ) спеціалізація.

11. Для металургійного комплексу найхарактернішою формою організації виробництва є:

а) комбінування; б) кооперування; у ) спеціалізація.

12. До важливих природних факторів розташування господарства потрібно віднести:

а) паливний; б) врахування екологічних проблем; у ) обмеження росту дуже велеких міст.

13. Сировинний фактор стимулює розташування підприємств:

а) приладобудування; б) гірничо-хімічної промисловості.

14. Паливний фактор стимулює розташування підприємств:

а) приладобудування; б) металургії; у ) легкої промисловості.

15. До найдавніших виробничих галузей у Україні належать:

а) вугільна, цукрова промисловість; б) соледобування, лісозаготівля.

16. Перші підприємства із переробки нафти з'явились :

а) в другій половині XIX ст. на Галичині; б) в другій половині XIX ст. на Донбасі.

17. 1-ша на території України залізниця:

а) Львів-Чернівці; б) Одеса-Балта; у ) Перемишль-Львів.

18. Видобуток кам'яного вугілля в Донецькому басейні, розвиток металургії й важкого машинобудування на Донбасі й у Придніпров'ї почався в :

а) 1913 році; б) другій половині XIX ст.; у ) 1920 році.

19. Тип господарського комплексу України:

а) аграрний; б) аграрно-індустріальний; у ) індустріально-аграрний.

20. В національному доході України більшу частку дають галузі:
а) виробничої сфери; б) сфери послуг.

21. В національному доході України більшу частку поміж галузей виробничої сфери становлять:

а) сільське і лісове господарство; б) промисловість; у ) транспорт й взаємозв'язок .

22. В національному доході України більшу частку надходжень поміж галузей сфери послуг дають:

а) соціальні послуги; б) виробничі послуги; у ) транспорт й взаємозв'язок .

23. Максимальний спад в 90-й роки відбувся в :

а) паливно-енергетичному комплексі; б) машинобудівному комплексі;

у ) лісовиробничому комплексі.

25. Максимального зменшення у останні роки зазнала частка зайнятих в :
а) виробничій сфері; б) сфері послуг.

26. Технологічна відсталість й зношеність обладнання діючих підприємств стимулюють :

а) низьку продуктивність праці; б) малі затрати сировини й енергії на одиницю готової продукції.

27. Технологічна відсталість й зношеність обладнання діючих підприємств стимулюють :

а) високу продуктивність праці; б) великі затрати сировини й енергії на одиницю готової продукції.

28. Технологічна відсталість й зношеність обладнання діючих підприємств стимулюють :

а) зменшення забруднення атмосферного повітря, води, грунтів;

б) виснаження невідновних мінерально-сировинних ресурсів.

29. Технологічна відсталість й зношеність обладнання діючих підприємств стимулюють :

а) зростання забруднення атмосферного повітря, води, грунтів;

б) збереження невідновних мінерально-сировинних ресурсів.

30. Нераціональна хімізація сільського господарства призвела до:

а) зростання у продуктах шкідливих для живих організмів речовин;

б) зменшення випуску товарів для споживання населення.

31. Одним з завдань структурної перебудови економіки є обмеження випуску продукції, котра :

а) споживає велику кількість енергії і сировини; б) зуміє конкурувати на зовнішньому ринку.

32. Одним з завдань структурної перебудови економіки є нарощування випуску продукції, котра :

а) споживає велику кількість енергії і сировини; б) зуміє конкурувати на зовнішньому ринку.

ІІІ рівень

1. Підприємства:

а) є первинними ланками господарства;

б) лікарні, вузи, банки, театри;

у ) заводи, фабрики, шахти, котрі синтезують певну продукцію;

г) головним чином надають різноманітні послуги.

2. Національний господарський комплекс (НГК):

а) тут прямо створюються лише матеріальні блага;

б) дає лише послуги населенню;

у ) поєднайня підприємств й установ в межах території країни, що задовольняють матеріальні і духовні потреби населення;
г) головними складовими частинами його є дві сфери.

3. Галузь (сектор) національного господарства:

а)сукупність підприємств й установ, що задовольняють однорідні потреби суспільства;

б)дає лише послуги населенню;

у ) поєднання підприємств й установ в межах території країни, що покликані вдовольняти усі матеріальні й духовні потреби населення;

г)промисловість, транспорт, освіта.

4. Інфраструктура:

а) поєднання галузей, поміж якими сформувались стійкі і тісні взаємозв'язки ;

б) сукупність галузей господарського комплексу, що обслуговують ключові галузі виробничої і невиробничої сфер, і прямо людину;

у )до неї належать паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-індустріальний комплекси;

г) дає послуги для виконання необхідних виробничих, економічних, організаційних взаємозв'язків поміж складовими частинами господарства, визначає умови життя населення.

5. Територіальна структура господарства:

а) концентрація, спеціалізація;

б) сукупність певним чином взаєморозміщених й поєднаних територіальних елементів господарства або ж окремих галузей, котрі перебувають у складній взаємодії;

у )кооперування і комбінування;

г) її елементами є промислові пункти, центри, вузли, райони, сільськогосподарські зони, транспортні магістралі.

6. Форма суспільної організації виробництва:

а) концентрація, спеціалізація;

б) сукупність певним чином взаєморозміщених й поєднаних територіальних елементів господарства або ж окремих галузей, котрі перебувають у складній взаємодії;

у )кооперування і комбінування;

г) її елементами є промислові пункти, центри, вузли, райони, сільськогосподарські зони, транспортні магістралі.

7. Концентрація:

а) випуск підприємством однорідної продукції;

б) за формою вона спроможний бути подетальною й предметною;

у ) зосередження виробництва на дуже велеких підприємствах;

г) зростання її здійснюється за рахунок розширення діючих підприємств, будівництва нових дуже велеких підприємств або ж об'єднання декількох малих.

8. Спеціалізація:

а) випуск підприємством однорідної продукції;

б) за формою вона спроможний бути подетальною й предметною;

у ) зосередження виробництва на дуже велеких підприємствах;

г) зростання її здійснюється за рахунок розширення діючих підприємств, будівництва нових дуже велеких підприємств або ж об'єднання декількох малих.

9. Кооперування:

а) поєднання на одному підприємстві (комбінаті) декількох виробництв, що спроможні належати до різноманітних галузей промисловості;

б)організація виробничих взаємозв'язків поміж підприємствами для випуску певної продукції;

у ) найрозвинутіше в галузях, що синтезують складну продукцію, особливо в машинобудуванні;

г) грунтується на комплексній переробці вихідної сировини, відходів виробництва або ж послідовній
технологічній обробці сировини.

10. Комбінування:

а) поєднання на одному підприємстві (комбінаті) декількох виробництв, що спроможні належати до різноманітних галузей промисловості;

б)організація виробничих взаємозв'язків поміж підприємствами для випуску певної продукції;

у ) найрозвинутіше в галузях, що синтезують складну продукцію, особливо в машинобудуванні;

г) грунтується воно на основі комплексної переробки вихідної сировини, відходів виробництва або ж послідовній технологічній обробці сировини.

11. Фактори розташування господарства:

а) чинники, котрі стимулюють найефективніше функціонування підприємств й установ в даному місці;

б) принципи територіальної політики держави;

у ) їх врахування визначає найменші затрати на виробництво й транспортування продукції;

г) головні напрямки розвитку господарства й суспільства у цілому стосовно їх розташування .

12. Принципи розташування господарства:

а) чинники, котрі стимулюють найефективніше функціонування підприємств й установ в даному місці;

б) принципи територіальної політики держави;

у ) їх врахування визначає найменші затрати на виробництво й транспортування продукції;

г) головні напрямки розвитку господарства й суспільства у цілому стосовно їх розташування .

13. Національний дохід:

а) сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва підприємств і установ країни упродовж року;

б) новостворена вартість, як правило, за рік;

у ) вимірюється в грошових одиницях;

г) витрати суспільства на виробництво продукції.

14. Валовий національний продукт:

а) сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва підприємств і установ країни упродовж року;

б)новостворена вартість, як правило, за рік;

у ) вимірюється в грошових одиницях;

г) дохід на душу населення.

15. В Україні склалася одна із екологічно "найбрудніших" економік:

а) це зумовило низьку продуктивність праці і великі затрати сировини й енергії на одиницю готової продукції;

б) в результаті перенасичення хімічними, металургійними, гірничодобувними виробництвами з застарілими технологіями;

у ) призводить до того, що випуск товарів для споживання населення буде надзвичайно обмеженим;

г) однією із ознак її є нераціональна хімізація сільського господарства, котра призвела до того, що у продуктах харчування усе частіше знаходяться нітрати, пестициди і інші шкідливі речовини.

16. Нераціональна галузева структура господарства:

а) про її присутність у Україні засвідчує те, що більшими темпами розвивались галузі військово- промислового комплексу, а випуск товарів для споживання населення був надзвичайно обмеженим;

б) характеризується тим, що ряд областей (Чернігівська, Хмельницька, Рівненська, Волинська, Тернопільська, Закарпатська) є найменш розвинутими;

у ) встановила однобоку орієнтацію господарського комплексу України на залежність від енергоносіїв (нафти, газу), лісу, продукції легкої промисловості і сировини для неї із Росії і других країн колишнього СРСР;

г) є наслідком значного тиску у окремих регіонах на довкілля — високого рівня забруднення поверхневих й підземних вод, гострого дефіциту води.

17. Нераціональна територіальна структура НГК:

а) характеризується виникненням центрів надмірного зосередження промислрвості (особливо Донбас, Придніпров'я), котрі потребують великої кількості природних й трудових ресурсів.

б) про її присутність у Україні засвідчує те, що більшими темпами розвивались галузі військово- промислового комплексу, а випуск товарів для споживання населення був надзвичайно обмеженим;

у ) зумовлена низькою якістю продукції українських підприємств;

г) призвела до значного тиску у окремих регіонах на довкілля — високого рівня забруднення поверхневих й підземних вод, гострого дефіциту води, поширення ерозії грунтів.

18. Україна має статус країни із перехідною економікою:

а) оскільки здійснює перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки;

б) оскільки вона володіє сучасними технологіями і технікою;

у ) асортимент продукції тут визначається лише командами, а не попитом на неї у суспільстві.

г) в ній набуває розвитку приватна власність на засоби виробництва.