Михайло Старицький. Життєвий і творчий шлях письменника - презентація з української літератури

Презентація на тему "Михайло Старицький. Життєвий шлях письменника. Багатогранність діяльності. Загальна характеристика творчості" з української літератури для 10 класу

М. Старицький ввійшов  у  українську літературу як поет, прозаїк, драматург, перекладач, актор, режисер й  організатор реалістичного професіонального театру.

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. в  с. Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині зараз  — Черкаська область) у  сім'ї  дрібного поміщика. Дитинство поміж  мальовничої природи, вплив діда — 3. О. Лисенка, колишнього полковника, котрий  приймав участь  в  Вітчизняній війні 1812р. й  був для власного  часу людиною надзвичайно  освіченою, “знав добре французьку мову, зачитувався Вольтером й  і  в  душі був вольтеріанцем”, — дали перші імпульси до формування його світогляду.

В  роки навчання в  Полтавській гімназії Старицький лишився  круглим сиротою (1852) й  відтоді турботи про його виховання взяв на себе двоюрідний брат його матері — В.  Р. Лисенко, батько М. В.  Лисенка. Водночас із  М. Лисенком — майбутнім видатним композитором — Старицький часто гостював в  родичів, де співали російські й  українські народні пісні, думи, читали заборонені вірші Т. Шевченка. Старицький не лише  прилучився до музичної культури, а і  мав можливість  познайомитися  із  вітчизняною й зарубіжною літературою. На цей же час припадає й  захоплення Старицького театром; “Наталку Полтавку”, “Москаля-чарівника”, “Сватання на Гончарівці”, що ставилися аматорським гуртком, він й  під кінець життя згадував як найліпше  із  всього  ним баченого.

На час навчання у  Харківському (1858 — 1859) й  Київському із  1860) університетах М. Старицький й  М. Лисенко були уже  добре обізнані із  сучасною російською й  українською літературою. До цього періоду належать перші оригінальні вірші й  переклади Старицького українською мовою творів Крилова, Пушкіна, Лєрмонтова, Огарьова, Міцкевича, Байрона, Гейне, а ще  перші спроби драматургічної творчості: лібретто опери “Гаркуша” за п'єсою О. Стороженка й  сатиричної оперети “Андріяшіада”. Водночас із Лисенком він створює в  Києві аматорський гурток, силами котрого  на вечорі пам'яті Шевченка у  лютому 1864р. було показано “Наталку Полтавку”.

Із  1871р. Старицький веде велику громадсько-культурну діяльність , організовує одночасно  із  Лисенком Товариство українських сценічних акторів, яке давало спектаклі за їх творами (особливим успіхом користувалася музична комедія “Різдвяна ніч” — лібретто Старицького за Гоголем, музика М. Лисенка).

Після повернення в  1881р. із -за кордону він видає перші власні  поетичні збірки ( Із  давнього зшитку. Пісні й  думи”), п'єси “Як ковбаса й  чарка, то минеться і  сварка”, “Не судилось”, переклад трагедії Шекспіра “Гамлет, принц Данський”.

Значну частину літературної спадщини Старицького складають переробки, котрі  формально цензурній забороні не підлягали. Малосценічні твори Я. Кухаренка “Чорноморський побит на Кубані” і І.  Нечуя-Левицького “На Кожум'яках” він перетворив на динамічні комедії “Чорноморці” (1872) й  “За 2-ма  зайцями” (1883) (до останньої тематично близький оригінальний водевіль Старицького “По-модньому”, 1887).

Інсценізація творів М. Гоголя (“Тарас Бульба”, 1880; “Сорочинський ярмарок”, 1883), О. Шабельської (“Ніч під Івана Купала”, 1887), І. Крашевського (“Циганка Аза”, 1888), Е. Ожешко (“Зимовий вечір”, 1888), обробка п'єси Панаса Мирного “Перемудрив” (комедія “Крути, і не перекручуй”, 1886), були не механічним пристосуванням їх до сценічних вимог, а творчим переосмисленням. Інколи з  запозиченого сюжету виростає цілком оригінальний твір, як, зокрема, драма “Юрко Довбиш” (1888), створена за романом К. Е. Францоза “Боротьба за право”. Питання про межі втручання в  першоджерело і про авторське право драматурга поставало перед Старицьким й т.п. , коли він на основі народних легенд про Марусю Чурай й  думи про Марусю Богуславку творив драму “Ой, не ходи, Грицю, і і  на вечорниці” (1887), трагедію “Маруся Богуславка” (1897).

Поміж  переробок були і  лібретто опер “Тарас Бульба”, “Утоплена” і ін.; потрібно , таким чином , відзначити плідність зусиль Старицького, котрий  водночас із  Лисенком сприяв подальшому розвитку української національної опери.

1883 по 1885р. М. Старицький очолює й  визначає  матеріально 1-шу  об'єднану українську професійну трупу, створення котрої  було своєрідним підсумком багаторічних зусиль його у  організації театральної справи на Україні. Вистави українського театру, в котрих  приймали участь  М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський і інші видатні актори, мали такий успіх, що були заборонені у  Києві і  усьому генерал-губернаторстві. Однак  трупа продовжувала працювати і  виступала у  Житомирі, Одесі, Ростові-на-Дону, Воронежі, Харкові, Кишиньові, других  місцях.

Після відокремлення трупи Кропивницького Старицький віддає дуже багато  сил роботі із  творчою молоддю. В. 1887 — 1888 рр. трупа Старицького із  успіхом виступає у  Москві і Петербурзі, а пізніше  гастролює в  містах Поволжя, в  Вільно, Мінську, Тифлісі.

Розуміння взаємозв'язку  соціальних й  національних проблем в  визвольній боротьбі українського народу XVII ст. виявив письменник в  сповнених трагедійного пафосу, позначених рисами епічності п'єсах “Тарас Бульба” (1881), “Богдан Хмельницький” (1887) (безперечно, пов'язаній з  його ж романом-трилогією із  часів Хмельниччини) і “Оборона Буші” (1899).

В  п'єсах Старицького на нинішню  тематику — “Зимовий вечір”, “Розбите серце” (1891), В  темряві” (1892), “Талан” (1893), “Крест жизни” (1901), — різноманітних  за поетикою, позитивним героєм виступає людина, котра  бореться проти соціальної несправедливості, за людську гідність, захищає у  міру власних  можливостей слабшого.

Письменник ще  тяжіє до драми ідей ібсенівського типу. Своєрідними розвідками у  цьому напрямі були його п'єси “Остання ніч” (1899) й  “Крест жизни”.

Власне  розуміння значення  і  завдань театру у  житті суспільства Старицький виразив  в  доповіді на 1-му  всеросійському із 'їзді сценічних постатей  (15 березня 1897р.). Він звернувся до із 'їзду із  проханням допомогти українському театрові позбутися адміністративних й  цензурних утисків. Назвавши цей виступ сміливим й  патріотичним, Іван Франко вказав, що дякуючи  йому із 'їзд прийняв ухвалу і  заходи, наслідком котрих  були “значні пільги для театру, у  тім числі і  для українського, у  Росії”.

Почавши писати п'єси із  необхідності, М. Старицький досяг в  них високої майстерності й  став одним з  найвидатніших вітчизняних драматургів; одночасно  із  іншими корифеями він надав цьому родові літератури вагомого роль  в  культурному процесі.